Хочу тебе кохати - Олена Тодорова

...мої мрії, нарешті, підірвали реальність...

© Варвара Любомирова

Його не було все літо. Це все, що я помічала. Навіть переїзд мами, по суті, пройшов повз мене. Вона, звісно ж, ще кілька днів намагалася напоумити "примхливу дитину", проте швидко зрозуміла, що жодні вмовляння зі мною не спрацюють. Тоді мама почала тиснути на те, що я одна не можу займати квартиру, яка призначена для одиниці викладацького складу. Я перебралася в гуртожиток, що стало шоком буквально для всіх. Підозрюю, що засудили маму і колеги, і студенти. Але мені, чесно кажучи, не до того було. Я зациклилася на своїх переживаннях.

Літо проходило жахливо. У корпусі гуртожитку я перебувала одна. Можна було поїхати на канікули до бабусі з дідусем. Але я сиділа в містечку, плекаючи надію, що ось-ось повернеться Бойко. Ці сподівання дуже швидко згасали і приводили мене в ще більшу зневіру. І... Я хакнула спочатку соціальні мережі Кіра. А потім і пошту. Щоки горіли від сорому, і всередині все тремтіло, але це не заважало мені маніакально досліджувати всю доступну інформацію. Її було критично мало. Усе було вичищено без можливості відновлення. У кошику залишався один контакт із номером телефону. За ним я й зателефонувала. Відповіла дівчина, що миттєво викликало в мене задушливу хвилю ревнощів.

Я ляпнула перше, що спало на думку:

- Здрастуйте! Я з приводу роботи.

І, як виявилося, не потрапила в халепу.

- За яким профілем?

- Програмування, - мій голос пролунав невпевнено, ніби запитуючи.

Я намагалася ткнути пальцем у небо. І тут удача мені не посміхнулася.

- Наразі вакансій немає. Я збережу ваш номер і, якщо що-небудь з'явиться, передзвоню.

Дівчина збиралася повісити слухавку, але я не могла цього допустити.

- Вибачте, а які вакансії зараз є?

- Геймдизайнери.

- Я можу!

- Кхм... Добре. Скиньте мені ваші дані, а також адресу пошти. Я надішлю тестове завдання. Якщо ви пройдете його, то будете запрошені на співбесіду.

- Чудово! Дякую!

Уперше за кілька тягучих і темних тижнів у мене з'явилася якась мета. Не сказати, що малювання і дизайн були моєю сильною стороною. Однак я загорілася таким ентузіазмом потрапити в закриту сферу, з якою був пов'язаний Бойко, що всі етапи тестування на профпридатність здалися мені дурницями. Такою, що змушує напружити всі звивини, розкопати знання, покусати губи і спітніти від колосального напруження дурницею. Але результат мене все одно засмутив - тест показав лише 76%. І це з урахуванням того, що на питанні про роботу з конфігами я прибрехала.

Яким же було моє здивування, коли наступного дня мені передзвонили і запросили на співбесіду. Там я вирішила не брехати. Якщо якимись знаннями не володіла, не приписувала собі статус генія. І тут-то мені конкретно пощастило. Керівник побачив у мені потенціал і взяв стажером геймдизайнера.

Я придивлялася до всіх дівчат. Намагалася зіставити з тим голосом, що колись чула під час телефонної розмови з Бойком. Про самого Кіру розпитувати боялася, але коли мене долучили до розробки, впізнала в головному ігровому персонажі... себе.

- Кумедно, правда? - хмикнув один із хлопців, а решта якось дивно усміхнулися. - Ми можемо зробити з тобою круту рекламу під час презентації.

Я розгубилася і просто продовжила роботу. Однак у голові, природно, вже розгорнувся рій думок.

Це він? Бойко мене намалював? Навіщо?

Напевно, тільки ця зайнятість мене і врятувала. Я заспокоїлася. Крім того, що отримувала справжнє задоволення від того, чим займаюся, ця робота приносила дуже хороший дохід. До осені мені вдалося зібрати сто шістдесят вісім тисяч. Я вирішила зателефонувати Кіру ще на сотні - з'явився привід. Але його старий номер не відповідав, а в соцмережах він так і не з'являвся.

В останні дні серпня я, піддавшись якомусь незрозумілому пориву, підстриглася, надавши своєму довгому волоссю об'єму, купила новий, як мені бачилося, більш модний і привабливий одяг і навчилася користуватися косметикою.

- Красуня, - робили компліменти Олена з Катею.

Мені й самій подобалося. Особливо цікаво було експериментувати з помадами. Моєму обличчю пасувало багато відтінків, і кожен з них робив мене різною.

Стартував новий навчальний рік. Студенти з'їхалися в гуртожиток, заповнилося притихле містечко. Я з тремтінням передчуття кинулася в цей котел. Перший день, другий... На третій знову почала впадати у відчай і втрачати інтерес до життя. Усі зміни, які я зробила над своєю зовнішністю в надії, що Кір з'явиться в академії, здалися дрібними й дурними.

- Він не повернеться, так? - допитувалася в Чарушина.

- Звісток немає, - стандартна і така болюча відповідь.

- Ясно, - кинула я понуро.

- А ти як?

Через силу посміхнулася.

- Нормально.

Ночами сварила себе і все одно продовжувала блукати протолинами пам'яті. Згадувати і фантазувати, якою буде наша нова - третя зустріч. Її навіть Бог любить. І я знову і знову сподівалася. Візуалізувала, вигадувала діалоги, притягувала.