Відображення зла - Крістіна Жиглата, Атен-Фол

 - Це не правда! Батьки тебе також дуже любили, Максе. Вони робили все можливе для того, щоб ти по скоріше одужав, - намагався заспокоїти брата чоловік. 

 - Що ти таке верзеш? Тільки завдяки Ніорі я й досі живий. І тільки їй я буду вдячний до кінця свого нікчемного життя... А батьки...? - чоловік якось єхидно посміхнувся. - Треба було придумати для них більш жорстку смерть, - Макс ніби говорив голосом самого диявола. - А ця сука! Ти знаєш, що зробила ось ця сука? Вона відтяла моїй любій бабусі голову, - Макс ще більш жорстко приклав лезо ножа до тендітної шиї. 

 - Дооопооомооожи, - благала Міа крізь сльози. 

 - Що...? Що ти...? Яку ще більш жорстку смерть? Батьки загинули в автокатастрофі! - вирячивши очі промовив Еш. - це був нещасний випадок! Це ж був нещасний випадок? - майже прокричав чоловік, а його слова лунали на перекір сильному дощу. 

 - Дурень! Який же ти дурень! - на обличчі Макса пробилася та сама усмішка диявола. - Вони, як і ти, думали, що я ось так просто візьму і здамся… Піддамся вашим безкінечним тортурам? Та я...- недоговорив чоловік. 

 - Та ти хворий! Тебе потрібно лікувати! Зрозумій нарешті, хоча...! Про що з тобою говорити, - сказав чоловік, а в його голосі відчувалися нотки розчарування. 

 - Не потрібно говорити зі мною. Просто роби те, що я тобі наказую. Повертайся до будинку і дякуй мені за те, що ти ще й досі живий… Братику! - чоловік зробив жест рукою, вказуючи в бік свого помешкання. - В тебе окрім мене нікого не лишилося, то ж не ускладнюй собі життя, - додав той. 

 - Як ти міг таке з ними зробити? Як ти міг? - ледве чутно промовив Еш. 

 - Що ти там бурмочеш? Говори голосніше, я нічого не чую! - прокричав Макс. 

 - Ти забуваєш братику те, що декого я все таки маю! - злісно сказав Еш, випрямивши свою праву руку, яка ввесь цей час була в чоловіка за спиною. 

 - Бабуся? - проволав Макс побачивши те, що Еш тримає голову Ніори за рідке світле волосся. - Що ти збираєшся з нею робити? Віддай. Чуєш! Віддай її мені! - голос чоловіка переходить в наказову знервованість. Міа з жахом спостерігала за обома чоловіками та й досі не могла повірити, що могла вплутатися в таку історію. 

 - Якщо вона тобі так потрібна... Забирай! - сказав Еш і з розмаху кинув голову Ніори в полум'я, яке безжально її поглинуло. 

 - Нііі...! Що ти наробив? Щооо тиии наробииив? - злісно волав Макс. - Ти пошкодуєш! - Очі Макса вкрила солона плівка. 

 - Ти пам'ятаєш той день, коли я вперше приніс малесеньке беззахисне цуценятко до нас додому? Пам'ятаєш реакцію батьків на мою знахідку? Пам'ятаєш реакцію Ніори? Свою реакцію! Пам'ятаєш обіцянку ніколи не скривдити його, яку ми давали Рівові, коли разом вигадували ім'я собаці...? Знаю, що пам'ятаєш..., - Еш дивився в наповнені слізьми очі свого брата. - Пробач мене Рів та я не маю вибору...

 - До чого тут це? Не забалакуй мені зуби! - прокричав Макс. - Не треба було так з ними! Вони були хороші, - в голові чоловіка промайнули щасливі миті з батьками. 

 - Рів! Принеси! Принеси! Принеси! - дав команду Еш і собака стрімголов рвонув в ангар заповнений полум'ям та чадним газом, тягнучи за собою безпорадного Макса.