Відображення зла - Крістіна Жиглата, Атен-Фол

 - Можливо ти бажаєш чогось міцнішого за чай? - пролунав голос Еша зі сторони кухні. 

 - Ні, ні! Просто чай. Або якщо в тебе є кава… Давай кави! - відгукнулася дівчина у відповідь, намагаючись якомога довше затримати чоловіка на кухні. 

 Відчувши небезпеку зі сторони Еша, Міа прийняла рішення тікати з його помешкання. Забагато співпадінь йшли не на користь чоловіка і дівчина розуміючи це твердо вирішила забиратися з цієї, як виявилося, пастки. 

 Свист чайника донісся до вушних раковин дівчини, яка в цей момент намагалася відчинити вхідні двері. Останні декілька хвилин Міа вела боротьбу зі засувом на замку і старання дівчини відчинити кляті двері виявилися марними. Дверна ручка ніяк не хотіла піддаватися, а часу лишалося все менше і менше. 

 - Ну давай… давай! - нервово промовляла Міа. 

 Зрозумівши те, що Еш мабуть закрив старі, дубові двері на ключ, дівчина вирішує змінити стратегію і знову сідає на диван в очікуванні чоловіка. 

 " Можливо - це лише мої здогади і Еша ні в чому підозрювати? " - перебирала Міа можливі варіанти у своїй голові. 

 - Ну ось! Кави не було, тому я заварив чаю. Саме такий як ти любиш! - чоловік поставив філіжанку на край столу. - Я зараз знайду аптечку і оброблю тобі твої порізи, - додав Еш.  - Ти поки що пригощайся! - чоловік зробив легенький кивок головою в бік тарілки з вівсяним печивом, що стояла посеред столу. - Зараз я повернуся і ти мені все розповіси по порядку. Домовились? - спокійним тоном промовив Еш.

 Дівчина поглянула на чоловіка і зрозуміла те, що її підозри не безпідставні. Крізь товщину джинсових штанів пробивалася ерекція, яку важко було не помітити. Еш постійно намагався прикривати свою пахову зону рукою, роблячи якісь недолугі рухи та... Дівчина все ж помітила його збудженого члена та що є сили намагалася приховати свої емоції, які вже зашкалювали. 

 "Що робити? Що мені робити?" - лунало в голові дівчини. 

 - Я зараз, - повторив Еш і пішов до вітальні. 

 Тільки-но Міа перестала чути чоловічі кроки, які віддалилися на потрібну відстань, вона різко рвонула з дивана та пройшла далі по темному коридору. Дівчина мала намір дістатися першого-ліпшого вікна, через яке вона хотіла вибратися з пастки. 

 "Навіщо він це робить? Він був такий привітний до мене!" - думала Міа рухаючись у темряві. 

 Дівчина підійшла до вже знайомих їй дверей та відчинивши їх прошмигнула в кімнату. 

 - Ніоро! Ви мене чуєте? - пошепки говорила Міа перебуваючи в покоях старенької. - Що тут взагалі відбувається? Допоможіть! - промовила Міа безпорадним голосом та у відповідь тільки тиша. Дівчина чула лише віддалене шурхотіння в одній з кімнат, яке більш за все здіймав Еш шукаючи аптечку. 

 Міа навшпиньки перетнула темне приміщення і наблизилася до крісла-качалки в якому перебувала стара. 

 - Допоможіть мені! - промовила дівчина трішечки голосніше. В надії, що тепер жінка її почує. Та у відповідь знову тиша. 

 Почувши кроки, які промайнули коридором, Міа завмерла. Дівчина вирішила, що то Еш вже мабуть знайшов аптечку і тепер хоче полікувати її своїми чудодійними ліками. Вона чекала того, що розлючений чоловік от-от увірветься до кімнати і проштрикне її своїм величезним членом на очах у бабці. 

 - Ніоро, - з надією промовила Міа. - Допоможіть! - дівчина поглянула  на обличчя  старої та побачила лише темний силует.

 Знову почулися кроки. Цього разу набагато прискореніші. За відчуттями Міа могла робити висновок, що чоловік майже біг у зворотному напрямку. 

 "Ну ось і все! Зараз він мене знайде!" - думала налякана дівчина. 

 Відволікшись від старої Міа почала обмацувати віконну раму в надії знайти завіси, які б відчинили створу. Рука дівчини намацала потрібну їй річ, а потім...

 "Клац-клац" - пролунало в напівпітьмі. 

 - Це кінець! Тепер… Це точно кінець! - в голос промовила дівчина обмацуючи металеві грати. 

 - Дівчинко? Міа? - почувся приглушений голос Еша. 

 - Він шукає мене. Він мене знайде! – злякано прошепотіла дівчина в намаганні розігнути товсті металеві пруття. 

 Зрозумівши те, що план втечі через вікно був від початку провальним, дівчина заплакала. 

 - Ніоро! Ви мене чуєте? - Міа знову була змушена повернутися до старої. Вона поклала свою руку на передпліччя жінки і легесенько струснула. 

 - Бабусю! Ви мене чуєте? - дівчина схилилася перед кріслом очікуючи на відповідь. - Ей! Прокиньтеся вже! - дівчина струснула стару жінку помітно сильніше. Крісло-качалка загойдалося у відповідь, видаючи риплячий звук. 

 Тиша. Знову тиша. 

 Дівчина звернула увагу на те, що не чує того, як дихає стара. Міа впритул схилила голову над її обличчям, намагаючись почути ритмічне дихання бабці. Нічого! Вона нічого не чула. Міа простягла руку і тремтячи всім тілом ледь доторкнулася до обличчя старої але відчувши під пальцями холодну, зморшкувату та якусь підозріло-сухувату шкіру, швидко осмикнула її назад.