Відображення зла - Крістіна Жиглата, Атен-Фол

 - Дякую тобі... До речі! Як звуть мою рятівницю? - промовив схвильований Еш. 

  - Міа, - відповіла дівчина. – Я приїхала сюди у відпустку, винайнявши на пару тижнів будиночок поряд…, - повідомила вона, щоб чоловік знав як вона з’явилась в цих місцях.

 - Добре Міа. В нас мало часу. 

 Чоловік відходить на декілька футів від клітки і наближається в притул до старої шафи. 

  - Цей будинок збудував мій прадід під час Другої Світової, - промовив Еш обхопивши край шафи міцними руками. Потім різкими рухами відсунув її від стіни. 

 - Мій брат використовував таємні ходи в своїх цілях, - промовив чоловік дивлячись на вузенький прохід в стіні підвалу, який ще секунду тому приховувала стара шафа. 

  - Цей шлях виведе нас на поверхню? - запитала дівчина підійшовши ближче до таємного проходу. 

 - Так, тільки..., - чоловік віддалився до дерев'яного столу, який стояв неподалік. 

 За мить Еш повернувся, тримаючи в руці ліхтарика. 

  - Тепер можемо йти, - сказав і провалився в темряву. Міа пішла слідом за ним. 

 Світла ліхтаря вистачало для того, щоб пересуватися вузьким коридором. Еш взяв дівчину за руку і вони пліч-о-пліч прямували бомбосховищем наче давні знайомі. Пройшовши не так далеко, Еш та Міа наткнулися на роздвоєння шляху. Момент нерішучості заповнив простір і вони обоє завмерли перед вибором, який чекав на них і від якого залежало їхнє майбутнє... Їхнє життя! 

 - Ти знаєш в якому напрямку рухатись? - зламавши мовчазний, панічний момент запитала дівчина. 

 - Точно не впевнений, та..., -  обравши один зі шляхів чоловік знову рушив у перед, тягнучи за собою Мію. 

 Обмежені стінами бомбосховища, вони прокладали свій шлях в невідоме, уявляючи найгірші можливі сценарії. Неспокій плівся в повітрі, навколо якого жевріла тоненька нитка надії на порятунок. 

 Пройшовши недовгу відстань вони знову натикаються на розгалуження підземного проходу, яке цього разу ділиться на три "гілки".

 - Куди цього разу? - схвильовано запитує Міа. 

 - Кожне з цих розгалужень рано чи пізно виведе нас на поверхню, - впевнено промовив Еш. - Якийсь з цих шляхів має привести нас в будиночок на пагорбі…. Це мабуть той, в якому ти зараз мешкаєш! - сказав чоловік, співчутливо поглянувши на дівчину. - Інший коридор приведе до старого покинутого ангару. Ще один...

 - То чого ми чекаємо?! – нетерпляче промовила дівчина і рвонула вперед, обравши шлях навмання. Цього разу вже Еш лишився позаду Мії. 

 Вона бігла вперед не озираючись в надії на те, що от-от вибереться з цієї пастки. Еш біг позаду і освітлював шлях дівчині. 

 - Еш! Поглянь! Там на горі світло! - радісно вигукнула дівчина коли побачила промінчик, який проривався з поверхні. 

 Подолавши з десяток футів дівчина опинилася в глухому куті. Вона вперлася долонями в холодну стіну попереду і підняла погляд до гори. 

 - Ми врятовані! - не стримуючи емоцій промовила Міа. 

 - Тут мають бути сходи! - сказав Еш і світло його ліхтарика осяяло металеву драбину, яка вела на поверхню. 

 Не встиг Еш як слід розміркувати над подальшими діями, як Міа першою розпочала підійматися по драбині. Чоловік засунувши ліхтарика за пояс поліз слідом. Їхні серця билися в унісон крокам, які відбивалися від металевих східців і відлунням розповзалися по коридорам бомбосховища. Світло ставало все ближче і ближче, даючи надію на щасливий кінець моторошній прогулянці темними коридорами. 

Міа доторкнулася долонею до важкого залізного люка, який відділяв їх від навколишнього світу та був останньою перешкодою в цьому не легкому випробуванні. Піднявшись на останню сходинку драбини дівчина щосили натиснула обома руками на важку перешкоду, яка піддавшись Мієним зусиллям відчинилася, впускаючи ще більше світла в середину підвалу. 

 - Еш! У нас вийшло! - радісно промовила дівчина. 

 - Будь обережна! - встигає промовити чоловік перед тим, як хтось хапає його за ноги і тягне назад донизу. 

 - Ти куди зібрався братику? - почула дівчина голос Макса після того, як Еш брязнув на цегляну підлогу. - Вирішив проміняти мене на цю сучку? - злісно додав той. - Допомагаєш їй... А я... Як же я? Піклувався про тебе і ось така мені дяка? - говорив розлючений Макс в той час, коли вже підіймався по драбині слідом за дівчиною. 

 Міа піднявшись на поверхню в останній момент встигає закрити залізний люк на засув та відділяє себе від небезпечного чоловіка. 

 Після чого Міа злякано поглянула навкруги і зрозуміла, що знаходиться вона аж ніяк не в своєму будинку. Тунель, який вона обрала, привів її до покинутого ангару. 

В середині просторого приміщення були встановлені два здоровенних ліхтарі, які освітлювали приміщення і давали змогу бачити все навкруги. Територія приблизно сто квадратних метрів давно вже не слугувала сховищем для зернових культур. Це ліпше було схоже на стоянку для автомобілів, які були припарковано в різних закутках ангару. Посеред так званої стоянки стояв літак з часів війни. Дівчина здогадалася, що це був Німецький винищувач, коли прочитала написане на кабіні літака.