Падіння Янгола - Ірина Муза

Мене тут же поволокли назад у кабінет адміністратора.  Дорогою я побачила усміхнені обличчя Діна і Лідії. Мені відразу стало все зрозуміло. Так, він вирішив мені помститися, а гроші, напевно, підсунула Лідія... Господи, мені ж ніхто не повірить, якщо я скажу, що це справа рук сина господаря закладу і його подружки.

Дві години мене протримали в кабінеті, лякали поліцією і вимагали від мене зізнання, але я не робила цього і не збиралася визнавати свою провину.

Зрештою, з роботи мене, звичайно ж, не звільнили. Змусили все повернути, тільки ось, це було нереальним. Я, навіть, за 5 років у цьому закладі стільки не зароблю. Тепер, я там, напевно, буду працювати, все життя, що залишилося, безкоштовно.

Я навіть думаю, що краще б вони викликали поліцію і мене посадили до в'язниці. Може, мої проблеми б на цьому закінчилися. Але ні! Я довго плакала в цій роздягальні, проклинаючи своє життя. Коли ж я заспокоїлася і все-таки вирішила піти додому. Я більше нічого не хотіла, тільки хотіла закритися у ванній і ніколи звідти не виходити.

Кожен крок так само приносив мені нестерпний біль і я ледве дійшла до будинку. Перш ніж зайти, мені подзвонили з лікарні. Господи! Це, напевно, з приводу батька.

"Нам дуже шкода. Але ми не змогли нічого зробити. Ваш батько помер". Це я почула по телефону, який одразу ж випав з моїх рук. Боже, ні! Тату, татку!!! Я ж хотіла сходити до нього провідати, але без грошей не йшла, мені потрібно було дістати йому ліки. Я не встигла.

Я сіла на сходинку біля своїх дверей і розридалася ридма. Чому? Господи, ну чому? все відбувається так, у моєму житті. Я більше не можу. Не можу більше!

- Гей янголятко, а чого, це ми плачемо? - почула я над собою п'яний голос Річарда, підняла на нього свої очі і злякалася... з ним було ще два дружки, у такому ж стані.

- Ходімо, люба, ми зможемо підняти тобі настрій! - усміхнувся Річард і різко смикнувши мене за руку, притиснув до себе, - розважимося хлопці? - підморгнув він своїм дружкам і мене, насильно, поволокли на задній двір будинку. Боже! Тут ніхто не зможе нас побачити. Останній ліхтар, що освітлював цю ділянку вулиці, ще місяць тому перестав працювати. Зараз тут надто темно.

- Я буду першим, а ви тримайте її! - наказав Річард своїм дружкам і ті мене притиснули до стіни, тим самим обмежуючи рух моїх рук і ніг. Я не могла навіть трошки поворухнутися. Річард, тут же, притулився до мене своїм тілом. Насильно почав цілувати мене. До крові кусав мої губи. Єдине, що я могла в цій ситуації, так це крутити головою і, то Річард схопив мене рукою за обличчя і не дозволив мені навіть цього. Боляче кусав мої губи намагаючись цілувати. Я мукала і намагалася кричати. Мої сльози нікого не чіпали. Страх скував моє тіло. Цей покидьок Річард, розірвав на мені кофту і оголив мої груди. Такої ганьби я в житті своєму ще не відчувала. Ніхто і ніколи не бачив мене в такому вигляді, а Річард нахабно став лапати мої груди. Новий напад паніки охопив мене. Як же, це принизливо. Він торкається моїх грудей, так вульгарно і вульгарно. Господи...

Рука Річарда опустилася на мої штани, і він швидко розстебнув їх і стягнув униз. Матусю моя! Врятуйте мене хоч хто-небудь!

Ця сволота, пробралася в мої трусики. І почала сміятися від того, наскільки закриту, я ношу спідню білизну. Поки ці покидьки сміялися наді мною. Я, що є сили стала кричати.

- Допоможіть! Викличте поліцію! - закричала я, що є сили, і тут же отримала удар по обличчю і мало не відключилася.

- Ніхто не допоможе тобі! - солодкувато заговорив Річард і розстебнув ширінку на своїх штанах. Поліз собі в труси і став рукою водити туди назад. Усміхнувся і вільною рукою поліз у трусики до мене. Боже!

- Тримайте її міцніше хлопці. Вона швидше за все незаймана! - сказав він своїм дружкам і ті сильніше стиснули мене у своїх лещатах. Один із них закрив мені рот своєю смердючою рукою. Я намагалася кричати і плакала, але виходило лише мукання. Сльози і жах в очах, а потім, шок знову скував моє тіло. Річард торкнувся моєї промежини і пальцем увірвався всередину. Дикий біль, якого я не знала раніше, поширився, немов голками, по всьому моєму тілу. Я кричала і плакала. Мукала, як поранений звір, але ніхто мені не йшов на допомогу.

- Розслабся мила, кажуть, так болю менше! - проговорила, ця скотина і він став насуватися на мене зі своїм членом.

- Гей ви! Ви, що творите! Відпустіть дівчину! Я викликала поліцію! - рятівний голос жінки у вікні, змусив перерватися цього виродка.

- Я зараз буду стріляти, мій кольт все ще працює! - почула я іншого сусіда і, це нарешті спрацювало. Річард відступив від мене і швидко заправившись, разом зі своїми дружками, втекли геть. Тільки от, мені, вже було на це плювати. Наді мною поглумилися. Мене принизили, і розтоптали. Батька більше немає. Я винна неміряну кількість грошей за крадіжку, яку я не скоювала. І на додачу до всього мене щойно мало не зґвалтували. Моє життя лайно!!!

Бога немає! Всі мої запевнення і те, чого мене вчили, повна нісенітниця. Мовчки ковтая сльози, я натягую на себе штани і, притримуючи краї кофти, змусила себе йти. Мені було вже наплювати на біль у ногах і в усьому тілі, я змусила себе просто йти вперед...

Різні думки почали відвідувати мою голову , раптом моє тіло скував незрозумілий для мене холод. Я розплющила очі й обернулася.

Переді мною, раптом, звідки не візьмись, з'явилася людина. Чоловік. Ніколи в житті не бачила такої краси. Який же він був красивий. Але найбільше мене привабили його очі. Спочатку мені здалося, що вони були червоними, але добре придивившись я побачила, що вони в нього мали яскраво синій колір. Причому, якийсь незвичайний, у нього нібито не було зіниць. І ці очі вабили мене. Він усміхнувся і моє тіло знову пробило холодом. Чоловік був вищий за мене на зріст, одягнений у все чорне. Його вигляд кричав про його ворожість і темну сутність.