Падіння Янгола - Ірина Муза

Ось, і сьогодні, коли я, майже падала від болю в ногах і знеможена збиралася додому, виходячи через чорний вхід, була затиснута Діном біля стіни.

- Ну ж бо, янголятко, покажи, що тобі сьогодні відбашляли! - зажадав Дін, і я, як зазвичай, почала обурюватися, адже Дін часто відбирає мої чайові, щоб віддати їх Лідії, а ця сука, прости Господи, купує собі всяке шмоття на мої кров'ю зароблені гроші. А вони мені так потрібні.

- Ні, будь ласка, Діне. Мені дуже потрібні ці гроші. Мій тато знову в лікарні. Мені потрібні ці гроші на ліки, на їжу і оплату за рахунками. Ти ж знаєш, що моя сім'я ледве кінці з кінцями зводить. Я вже два роки працюю у вас на півставки. Ці чайові єдиний мій заробіток. Богом прошу тебе, дозволь мені піти! - втомлено прошу я.

- Тільки не треба тиснути на жалість, янголятко, у всіх свої проблеми. А, якщо ти не віддаси мені те, що заробила, я влаштую тобі нові проблеми! - шипить він на мене. Але, я наважуюся, цього разу, йому не віддавати гроші. Колись же потрібно починати. Мені дуже потрібні ці гроші.

Я буквально вириваюся зі сталевих лещат Діна, несильно замахнувшись, б'ю його коліном у пах. Намагаюся швидше втекти, але не втримавшись на ногах, падаю в калюжу обличчям. Дін, усе ж таки, наздоганяє мене і облапавши, знаходить мої зароблені гроші.

- Ти ще поплатишся за це, янголятко. Я так просто цього не залишу! - кривляється він і, коли я ледве піднялася на ноги, він знову штовхає мене, і я знову падаю в ту саму калюжу, остаточно забруднивши свій зовнішній вигляд.

Яка ж чорна в нього душа! Я б, навіть, сказала гнила. Мене вчили, що не можна бажати людям поганого, але мені здається, що з кожним днем я дедалі більше хочу висловити людям усе те, що я про них думаю.

Мені залишається, в черговий раз, пожаліти саму себе. Сиджу в калюжі і плачу, у мене все болить і грошей немає. Я не можу встати на ноги. І, як же мені потрібні були ці гроші, але за мене нікому заступитися. Ніхто, ніколи не допомагав мені. У мене навіть друзів немає. Усі чомусь думають, що раз у мене така зовнішність, то я нею користуюся і можу домогтися всього чого хочу. Але це далеко не так. Я б навіть сказала, що моя зовнішність робить мені тільки гірше. Моє життя повне лайно! У прямому сенсі цього слова. Мені, так важко, що іноді, навіть, не знаю, звідки беруться сили підніматися і йти далі.

Знову, через силу і біль, підіймаюся і, перемагаючи біль, йду додому. Не маю сил, навіть, ноги свої оглянути. Просто хочу спати. З останніх сил добираюся до будинку і на шляху до своєї кімнати мені зустрічається Річард. Відморозок, що знімає кімнату в цьому ж будинку, тільки на поверх вище.

- Ну привіт, лялечко, сьогодні ти повз не пройдеш! - знову штовхає мене до стіни і простягає свої руки. Боже! він лапає мене в тих місцях, де мене ще ніхто й ніколи не торкався. Мої щоки, одразу ж, стають червоними. Я почуваюся ніяково і, що є сили, відштовхую його від себе.

- Річарде, пусти! Відпусти мене! Прибери руки! - слізно благаю я, але ця скотина продовжує наді мною знущатися. Я зриваю голос на крик і змерзлим голосом прошу його востаннє. На мій крик вийшли сусіди і вкотре врятували мене від цього покидька, який майже вже заліз до мене в трусики. Господи! За що мені все це?

 Я вбита морально. Втомлена фізично і покалічена в ногах, з горем навпіл добираюся до ліжка і, просто, вирубаюся.

Наступного дня прокидаюся від болю в ногах. Пальці почервоніли і трохи припухли, я, найімовірніше, не все скло змогла витягнути. А те, що я ще й півночі пробігала з ним у ногах, ускладнило мою ситуацію.

Я ледве встигла обробити ноги, як задзвонив мій телефон. Знову з роботи, щось там трапилося і мене терміново викликають. Дивно, я проспала всього шість годин, що могло статися за такий короткий час. Збираюся вискакувати на роботу, як на порозі застаю маму. Вона вперше настільки дивні речі мені зараз сказала.

- Молись, ангеле мій, молись, бо ти впадеш перед ним. Занепадеш! Єдине, що може врятувати тебе, це молитва. Молись і вір! - сказала вона мені і знову пішла на службу. Нічого не зрозуміла зі сказаних нею слів. Схоже, моя мати злегка збожеволіла, прости Господи. Але, мені зараз ніколи про це думати.

Сьогодні мої ноги болять сильніше, ніж раніше. Я ледве заштовхала ноги в кросівки і, це я ще мовчу про кожен крок, від якого у мене сльози проступають на очах. Мені б звернутися до лікаря, може, так і зроблю, але спочатку сходжу на роботу.

Ледве дійшла і, мене відразу ж, попросили зайти до адміністратора. Виявилося, у нас буде банкет і три години потрібно відпрацювати в повному складі. Я хотіла відмовитися за станом здоров'я. Але всім нам обіцяли щедро заплатити і чайові, більші за звичайні.

Потреба в грошах, знову, змусила мене погодитися. І ці три години були найжахливіші в моєму житті. Мені не давали присісти, хоч дуже хотілося. Останні 20 хвилин я майже падала, але все ж витримала. Підняла трохи настрій отримана заробітна плата і чайові. Я якраз переодягалася і ми з Лідією були останніми, хто залишився в роздягальні, коли зайшла адміністраторка і попросила нас усіх зайти до неї в кабінет. Лідія прийшла пізніше за мене. Вона, чомусь, затрималася в роздягальні.

Виявилося, у нас сталася крадіжка. Хтось вкрав усі зароблені на банкеті гроші. І, зараз, адміністратор хоче всіх перевірити. Обшукали кожного присутнього, але ні в кого нічого не було. Тоді, ми всі разом вирушили в роздягальню. Адміністратор з господарем змушували кожного витягувати все зі своїх сумок і шаф. Дійшла черга і до мене. У моїй шафі, звісно ж, нічого не було, а ось, коли я підняла свою сумку, то вона мені здалася незвично важкою. Я витрусила все з неї і на стіл, крім моїх особистих речей, випала величезна пачка грошей. Боже!

Як таке можливо? Я б ніколи не взяла чужого. Мене так виховували... для мене вкрасти, це найстрашніший гріх. Не для того я так важко працювала... Як ці гроші опинилися в мене, я не розумію. Господи!