Вона підкориться мені - Олена Сашина

“Не можна-а-а! Не можна! Експонат руками не чіпати!” — подумки віддаю самому собі накази. Зарікаюся не викликати більше Поліну у її вільний час, інакше такого можна надивитися, що потім приходитиме в еротичних снах. Вона ефектна дівчина. А в таких вбраннях просто карколомна. Члену не накажеш. Адже в нього мізків немає. Головне, щоб він не перехопив управління організмом, інакше знаю, чим усе це скінчиться.

— Чому б вам не поїхати своїм ходом на вашому Мерсі? — обурюється Поліна і вона має рацію. Але начальник тут Я, а начальник завжди правий.

— Тому що я пив алкоголь, — брешу як дихаю. — У такому стані за кермо не сідаю. Як і ти, — додаю, згадавши її слова біля бару, на що дівчина киває. Нема чого тут заперечити, але Поліна знаходить. Ще б пак! Інакше це була б не Поліна.

— Їдьте на таксі! — гнівно випалює знайдене рішення.

— Навіщо мені таксі, якщо в мене є ти! — даю зрозуміти хто тут заправляє балом. Я сам вирішую на чому мені їздити і з ким.

— Логічно, — невдоволено бурчить помічниця.

Підійшовши до машини, відчиняю пасажирські двері. Але моє місце вже зайняте величезним букетом троянд.

— Вибачте, — сердито каже Поліна, щоб я пропустив її забрати букет.

Ні, тільки не нахиляйся за ним, тільки не нахиляйся! Бляяядь... Дівчина нахиляється за квітами, відкриваючи моєму погляду округлу дупу. Кладу руки в кишені штанів, щоб вони не наробили чого. Стояк прикриваю піджаком.

Дівчина перекладає букет на заднє сидіння Мазди і йде до водійських дверей. Сідає за кермо і вузька сукня оголює її коліна. Не можу на них не вирячитися, але беру себе в руки.

— Поліно, я тобі обламав побачення? — ось це я мудак в її очах. Намагаюся завести розмову, щоб не думати про її неймовірні коліна, дупу та цицьки.

— Якщо ви не затримаєте мене, то буде продовження, — натякає, що настав час їхати. Але я не хочу відпускати її так швидко.

— Продовження? Яке після побачення? — підморгую.

— Продовження побачення, — закочує очі. Видихає і бере себе в руки. — Куди їхати?

— Виїжджай з парковки, далі скажу.

Слухняно їде, виконуючи всі мої вказівки. Підкоряється на всі сто відсотків. Мені це подобається. Відмічаю як вона впевнено та грамотно керує автомобілем. Шикарно виглядає за кермом. Навіть тут у неї все на "відмінно". Розумниця та ще й красуня. Піздець, прям героїня казок про принцес!

У салоні автомобіля приємно пахне. Тонкий аромат троянд перемішується із солодким запахом французьких булочок, від якого я вже починаю дуріти. Може мені її так і називати? Булочка.

— На світлофорі повернемо наліво, — повідомляю як інспектор на іспиті з водіння. Тим часом дістаю телефон та перейменовую контакт “Помічниця Поліна” на “Солодка Булочка”. Ставлю телефон у вібро режим, вимикаю фотоспалах і непомітно фотографую дівчину для аватарки. Фото вийшло супер, Полінка коли сердиться, ще гарніша. Шкода не зробив фотку, коли вона була без куртки. Так можна було б “помедитувати” на фотографію. Хоча я таким не займаюся, але може це допомогло б зняти напругу, яка виникла до моєї помічниці.

— Шикарний букет, — знову заводжу розмову про побачення. — Твій залицяльник явно від тебе чогось чекає.

— Нічого він не чекає, у нього і так все є, — обурюється дівчисько. — Це просто знак уваги. Він хотів мені зробити приємне.

Хм, я по-іншому роблю дівчатам приємне.

— Я люблю квіти і мій хлопець це знає, — продовжує Поліна транслювати свою радіохвилю “Романтик-еф ем”. — Йому також приємно дарувати мені букети, як і мені отримувати.

— В чому сенс? — питаю, реально не розуміючи сенсу всієї цієї мішури.

— Порадувати дорогу тобі людину. Можна подумати, ви самі не даруйте дівчатам квіти.

— Не дарую, — коротко відповідаю.

— А що ж тоді ви даруєте своїм дівчатам? — дивується.

— Хм. Справа в тому, що в мене не буває дівчат. Ці соплі під назвою “відносини” я залишив років п'ять тому. Так психіка ціліше і мозок ніхто не виїдає.

— А як же ви задовольняєте свої потреби?

— Так і задовольняю. Секс і нічого більшого.

— Скільки вам років?

— Тридцять п'ять.

— І ви у такому віці не хочете створити сім'ю?

— У якому це такому? Я у самому розквіті сил! І ярмо під назвою “родина” мені не потрібне.

— Ярмо?! Ого! У нас із вами прямо протилежні погляди на світ.

— А ти, звичайно ж, хочеш заміж і дітей.

— Звісно хочу! Дітей поки що немає, а взагалі сім'ю — дуже. Сім'я для будь-якої людини — це підтримка, опора та один із сенсів життя.

— Ти як усі дівчата. Ось тому я й не заводжу стосунків. Кожна дівчина на першому ж побаченні бачить у мені майбутнього чоловіка і починає висувати занадто високі вимоги.

— Ви знаєте, в тому й річ, що у справжніх стосунках ніхто не висуває вимог і ніхто їх не виконує. Це ж не робота, де є начальник та підлеглий. У реальних відносинах партнери рівні. І кожен хоче зробити приємне іншому за власним бажанням, а не на вимогу.

— Чому? — не розумію де логіка.

— Тому що кохає, — Поліна дивиться просто в очі.

— Хм, кохає… — посміхаюся саркастично.

— Де кохання, там немає умовностей та немає вимог.

— Нахлібався я вже цього кохання і повір, воно зовсім інше, ніж ти собі уявляєш.

— Виходить, не кохання це було.

— Не кохання? — прям не дівчина, а "кохання-знавець" якийсь. — А що тоді?

— Не знаю, — знизує плечима, — закоханість, прихильність, сексуальний потяг.

— Як тоді зрозуміти що таке кохання? — просто цікаво, як вона викрутиться. Всезнайка. Молоко на губах ще не обсохло, а все туди ж лізе, у вчителі. Гуру Амурних справ, блядь.

— Хм… — замислюється. — Було б безглуздо сказати сонцю — я люблю тебе тільки тоді, коли ти світиш яскраво. Якщо тебе закриє хмара, не чекай від мене любові. Я вимагаю лише яскравих теплих днів від тебе, інакше піду… Ні. Ми любимо сонце за те, що воно тепле, гріє, світить і тішить нас — за те, яке воно є. Велике, гаряче яскраве. Без будь-яких умовностей.