Вона підкориться мені - Олена Сашина

— Я не захищаю, Поліно. Я проводжаю, — говорю серйозно, щоб зрозуміла, що це не знущання.

— Мене є кому проводжати.

— Посунеться. До того ж я його тут не спостерігаю, — поводжуся точно альфа-самець.

— Годі! — Поліна різко ставить крапку, відчиняючи двері. Дивлюся на неї впритул. Що, кава чи чай на худий кінець мені сьогодні не світить? — На добраніч! — випалює впевнено. — І дякую, що довезли, — додає трохи стриманіше.

Чорт. А я вже звик одразу брати те, що хочу. Гаразд, не перегинатиму. Насправді у мене немає мети залізти до моєї помічниці в труси. Нам ще працювати разом. Мені більше подобається дошкуляти і підкоряти своїй волі це непокірливе, норовливе, горде дівчисько.

— Добраніч, Поліно, — виділяю інтонацією її ім'я. Хочеться сказати їй щось приємне на прощання, але я стримую себе. — І запам'ятай, спати на роботі заборонено, як і розпивати алкогольні напої. Покарання таке саме, — це замість приємностей.

Поліна, як завжди, закочує очі, стримуючи своє роздратування на мене, і зникає за металевими дверима. Ну що ж, як вона живе дізнаюся трохи згодом.