Похід українських армій на Київ-Одесу 1919 - Микола Капустянський

class="book">Увечері 19.VІІІ. склалася загрозлива ситуація. У Залізних Стрільців брак набоїв, полки знесилилися від безперервних боїв. Ворог своїми атаками намагається звалити нашу дивізію. Ми залишили Крижопіль і Гарячківку. Одначе, Залізна ще б'ється.

Штаб Наддніпрянської армії вживає всіх заходів, щоб надіслати набоїв до пполк. Удовиченка, підсилити його свіжими частинами. Отаман Ю.Тютюнник із своєї групи, з наказу Штабу, надсилає до 3-ї дивізії 50% свого вогнеприпасу; з Могилева екстреним потягом теж наспівають набої, але все це підходить по краплі.

В цей же час уже поспішає на допомогу пполк. Удовиченкові 11-та Галицька бригада. З її підходом, 19-го ввечері становище поліпшало.[61]

Бої 20-21.VІІІ. Сх. ч. 19.

20.VІІІ. Вапнярська група знову йде в наступ, вибиває ворога з Крижополя та Гарячківки й тисне його на південь. Ми захопили полонених, обоз, кулемети.

21.VІІІ. знов починаються вперті бої, червоні атакують наш фронт. Цілий курінь 11-ї Галицької бригади виведено з ладу. Тільки пізно вночі ворога відбито і він подався назад.

Рух групи Ю.Тютюнника.

15.VІІІ. Київська група починає свій форсований марш і швидко, «по повстанському» рушає вперед. Вона перевозить свій вантаж і деякі відділи залізницею на Вапнярку-Христинівку. Фронтові частини йдуть через Гайсин-Брацлав на Христинівку. Треба тут зазначити, що Христинівку й Умань уже встигли захопити наші повстанці й вибили звідти ворога, що відійшов на Погребище.

У цьому районі зібрався цілий букет отаманів. Тут опинився організований відділ Павловського, що з пропозиції пполк. Удовиченка вирушив із Вапнярки на Христинівку. Так само сюди відійшов нестриманий і палкий отаман Зелений, що користувався такою любов'ю й пошаною буйної Таращі і раніше виступав проти наших військ. В Умані перебувало ще кілька ватажків меншого калібру.[62]

Вже 19.VІІІ. одна дивізія Ю.Тютюнника підходить до Умані. А 20.VІІІ. вся група зосередилась у районі Христинівка – Умань – ст. Яроватка. Отаман Ю.Тютюнник із штабом дістався на ст. Христинівку.

Він вимагає підлеглости собі з боку всіх отаманів і їхніх загонів. Необхідно підкреслити характерну рису ватажків повстанських – це небажання працювати спільно і підлягати один одному. Слабіша постать мусить шукати для себе вільних просторів.

Тому зрозуміло, що от. Зелений не хотів співпрацювати з от. Ю.Тютюнником і подався з своєю дивізією на північ – на Білу-Церкву, щоб через Канів ударити на Київ.[63]

21.VІІІ. окремі відділи Тютюнника йдуть на Шполу.

Таким чином, за шість діб Київська повстанська група пройшла 140 верст і досягла призначеного їй району.

Отже, до вечора 21.VІІІ. група Ю.Тютюнника вже обсадила Христинівку.

Вислід. Сх. ч. 19.

Цим унеможливив ворогові відворот залізницею Христинівка-Козятин. Наші панцерні потяги з авангардом просунулися в напрямку на Шполу. На цьому напрямку ворога майже не виявлено. Ворог із Христинівки відійшов на Погребище, де його перехопили Запорожці.

Трохи гірша була справа на Одеському напрямку. Там, після тижневих упертих боїв, Вапнярська група, нарешті, лишилася на вихідному становищі. Захопити Бірзулу й розбити ворога не пощастило. Тут виявилися значні большевицькі сили. Вапнярська група досить знесилена. Наші резерви поволі підходять до Жмеринки.[64]

На нашу думку, полк. Удовиченко трохи поспішив із своїм окремим наступом. Згідно з директивою, він мусів почати свій рух тоді, коли Ю.Тютюнник опанує м. Брацлав (телеграма ч. 2173/К).

Проте, енергія, витривалість та активність Залізної дивізії заслуговує бути відзначеною.

Так само 11-та Галицька бригада наспівав вчасно, і б'ється завзято поруч із 3-ю дивізією. Її допомога 19-го ввечері значно підсилила – 3-тю дивізію.

Ю.Тютюнник добре організував свій марш і швидко його перевів.

Розділ XXIX
ситуація на Україні до 22.VІІІ.

Евентуальні пляни червоного командування

Південна Добровольча армія. Сх. ч. 20.

На Лівобережжі становище для червоних було мало що не катастрофічне. Большевицькі армії, що оперували проти Денікіна на Україні, були розбиті вщент і вони тікали на північ.

Подаю цікавий витяг із совєтського радіо від 12.VІІІ, Київ:

«Армия бежит, командный состав отсутствует. Мы катимся, как яблоко, неизвестно, где остановимся».

На Правобережжі большевикам теж не переливки. На Україні провадила операції так звана Південна Добровольча армія під проводом генерала Май-Маєвського.

Розбивши червоних по тривалій та впертій боротьбі в Донбасі, він гнав їх через Харків на Курськ. На цьому напрямку головним осередком був т. зв. Добровольчий корпус (дивізії Корнилівська, Дроздовська, Марківці та інші).

Гвардійський корпус ген. Бредова натискав через Полтаву на Київ уздовж Дніпра.

Вже 16.VІІІ. Добрармія опанувала рубіж Черкаси-Золотоноша. Корпус Шкуро теж форсував Дніпро в районі Катеринослав-Олександрівськ і лівим крилом рушив на Кривий Ріг-Знаменку. Ще 12.VІІІ. захоплено Знаменку. До 21.VІІІ. Терсько-Кубанська дивізія вже посідала Квіткове і висунула передові відділи на захід у напрямку на Білу Церкву і на південь у напрямку на Христинівку.

Ю.Тютюнник із Христинівки визначив свої панцерні потяги і авангард на Тальне-Шполу назустріч пластунам. Удовиченко пильнував напрямку Вапнярка-Жмеринка.

Фактично залізничні шляхи для відвороту 14-ї сов. армії на північ відкраяно.

Станoвище на Херсонщині. Сх. ч. 20.