Похід українських армій на Київ-Одесу 1919 - Микола Капустянський

ч. 01724.

Щоб ясніше зрозуміти погляд Головного Отамана і ШДА на завдання делегації, подаємо зразки ч. 01724 з дня 17 липня 1919 року:

Головна Команда Українських Військ.

17 липня 1919 р. ч. 01724. Кам'янець на Поділлі.

До Головної Команди Польських Військ.

1. Головна Команда Українських Республіканських Військ жалкує, що підписана військовими представниками України і Польщі у Львові умова про завішення зброї була зірвана завдяки сепаратному виступові деяких вищих представників Галицької Начальної Команди.

2. Українське Головне Командування ще раз підкреслює своє бажання не тільки жити в мирних умовах з польським народом, а також вести спільними зусиллями боротьбу з большевиками до остаточного знищення лютого ворога культури й цивілізації.

3. Головна Команда Українських Республіканських Військ рішуче протестує проти несправедливої й незаслуженої образи Галицьких військ обвинуваченням у большевизмі. Це велике непорозуміння.

Зараз Галицький нарід і Галицька армія переживають велику трагедію, Жорстоко і несправедливо витиснена за межі своєї батьківщини (поза Збруч), не тільки в цих тяжких обставинах не схилилася на бік большевиків, щоб за їхньою допомогою рятувати свою землю, а вся повнотою скупчується поза Збручем, і під моїм безпосереднім доглядом реорганізується і частиною своїх сил навіть уже взяла участь у загальній боротьбі Соборної України з большевиками.

4. Оскільки долю Галичини остаточно й справедливо має бути вирішено мировою конференцією а для успішної боротьби з большевиками необхідне повне напруження моральних і фізичних сил, тому для підвищення морального стану Українських Республіканських Військ і особливо частин Галицької армії, потрібно надати певну можливість Українській армії мати глибокий тил на терені ЗОУНР, як базу і джерело для поповнення і постачання армії.

Тому, до остаточного вирішення державами Антанти, вважаю, що необхідно тепер же надати до розпорядимости військ УНР територію принаймні згідно з умовами перемир'я української делегації отамана Дельвіга від 16 червня ц. р., додавши до них місто Тарнопіль, як важливий залізничний вузол для операції в напрямку на Шепетівку і далі на північ.

А наперед до вияснення справи взаємовідносин між обома державами пропонується Польській Головній Команді дати наказ підлеглим військам не переходити р. Збруч і тим не руйнувати тили Наддніпрянської армії, яка провадить успішну боротьбу з большевиками.

Головний Отаман Петлюра,

Начальник Штабу ДА отаман В.Тютюнник.

(Печатка)

Подаємо також характерну повновласть НК ГА.

ПОВНОВЛАСТЬ НК ГА

НК ГА ч. 4119. Повновласть, силою якої уповновласнюється сотника Магаляса Семена, сотника Луцького Остапа та сотника Гузара Романа вести переговори з делегатами НК ГА про завішення оружжя, установлення демаркаційної лінії, виміну полонених і інтернованих та в інших справах військового характеру в злуці з заступниками Отамана Петлюри.

Місце постою, 23 липня 1919 р.

Нач. Штабу ГА Шаманек, полковник. (Печатка).

Нач. Вождь Військ ЗОУНР Мирон Тарнавський, ген.-четар.

Перебіг пертрактацій.

Наша делегація перебувала у Львові аж до 9.VІІІ, ніяких переговорів до цього часу не велося. З польського боку висувалися різні перешкоди. 3а цей час, на побаченні з військовим представником Франції, підполк. Де-Ранті, полк. Ліпко зумів з'ясувати, що Антанта заборонила Польській армії наступати далі за Збруч.

Нарешті, далі лише 10.VІІІ. в Демблині розпочалися пертрактації з польськими делегатами; на чолі польської делегації стояв ген.-пор. Дурський.

15.VІІІ. польська делегація вже остаточно конкретувала свої вимоги, військова частина загалом була до прийняття для нас, частина політична вимагала санкції з боку Головного Отамана й його Уряду.

Тому делегаціями було вирішено зробити перерву на 10 діб, щоб одержати уповноваження від Головного Отамана й Уряду.

В Кам'янці Головний Отаман, і Уряд, заслухавши звіт, погодилися з пропонованою поляками демаркаційною лінією. Внесено лише побажання про зміну деяких політичних пунктів. Д-р Петрушевич висловив бажання, щоб обмін військово-полонених між Польщею й Україною поширити й на галичан.

З 15.VІІІ. польські війська почали рух на Дубно-Рівне, і за невеликим винятком притримувалися демаркацїйної лінії, ними запропонованої (крім інцидентів у Шепетівці й Новоград-Волинському).

Цю умову було остаточно підписано 1-го вересня.

Тимчасова лінія розмежування оперативних дій: Волочиськ (із причілком) у польському заряді, Базалія і Корець в українському заряді. Олевськ, Мозир у польському заряді, нарешті, Шепетівка в українському, а Славута – в польському.

Значення згоди.

1. Цю умову підписали представники УНР і д-ра Петрушевича.

2. Наше ліве крило прикривала польська армія.

3. Ця умова розгладжувала ворожнечу між Польською й Галицькою арміями.

4. Ми забезпечували собі тил на випадок нашого неуспіху в боротьбі з большевиками.

Київський напрямок. Сх. ч. 18.

Починалася генеральна офензива. Для наступу намічалося три напрямки: головний удар скеровано на Козятин-Київ. Сюди скупчено гро наших сил (Центральна армійська група), два Галицькі корпуси, бригада кінноти і найсильніша Наддніпрянська група – Запорожці.

Шепетівський напрямок. Сх. ч. 18

Для забезпечення з заходу напряму головної операційної лінії, наступає на Шепетівку теж поважна сила – армійська група під керуванням Команданта 2-го Галицького корпусу полк. Вольфа. Її складали 2-й Галицький корпус і сильна й боєздатна найбільш забезпечена військовою технікою група СС.

Таким чином, ми мали перевагу над червоними на Київському й Коростенському напрямках. У нас було в цих двох армійських групах біля 22-23 тисячі багнетів