Планета Pixar - Лоуренс Леві

— Усі ці ризики, на які ми наражались, щоб збалансувати мистецтво із законами бізнесу, — пояснював я, — це насправді приклад, що ілюструє сутність серединного шляху.

І сидячи там, на пляжі, доки довкола нас падав дощ, я почав захоплено ділитися здогадом.

Коли я приєднався до Pixar у 1994 році, студія була сповнена мистецького бачення і творчої магії. Саме це зачарувало мене, коли я той найперший раз сидів у обшарпаній кімнаті для перегляду й дивився фрагменти «Історії іграшок». Але вже невдовзі я з’ясував, що насправді Pixar застрягла на місці. Попри всю свою геніальність, компанія не мала необхідного поштовху. Вона нагадувала голодного митця. Точнісінько так, як вчить серединний шлях: якщо надто відірватися від реальності, можна втратити імпульс. Так само й Pixar — відірвана від життя, студія не мала ні прибутковості, ні грошей, ні опціонів на акції, ні навіть плану роз- витку бізнесу.

Успіх Pixar залежав від створення стратегії, упорядкованості й бюрократичних схем — усе це зрушило компанію з місця, при цьому не знищивши творчий дух. У цьому й полягає настанова серединного шляху: дати натхнення, щоб ми висловлювали свою духовність, креативність, людяність, але при цьому дбали про щоденні потреби й обов’язки. Це танець між порядком і свободою, бюрократичністю та духовністю, ефективністю й артистизмом. Створення кожного піксарівського фільму минало в боротьбі цих протилежностей — і зрештою, результат ішов на користь.

Уроки серединного шляху можна було застосовувати до будь-якої організації, де боролися між собою подібні сили. Проте здійснене нами в Pixar було рідкістю. Можливо, навіть дуже великою рідкістю. Але так не повинно бути. Адже ми можемо будувати надзвичайні організації, що плекають креативність, гідність та людяність — і водночас поважають вимоги бізнесу. Слід просто налаштуватися на це, прагнути до балансу між глибиною, делікатністю творчого натхнення та усвідомленням людського фактора під час втілення наших починань. Такий підхід не зробить нас слабкими чи поступливими. Поза сумнівом, Pixar не виявляла ні слабкості, ні м’якості. Зміни, що відбулися зі студією, пішли їй на користь.

Коли я сидів там, під легеньким дощем, то міркував і над ширшими питаннями, які надихнули мене на мандрівку й поза межі Pixar. Я переконаний, що ми, люди, досягаємо більшого, коли маємо на що спертися, коли нас живить глибоке джерело, звідки ми черпаємо мудрість, прозріння й натхнення. Призначення джерела — розширювати наші горизонти, приносити глибину й повноту в життя, давати змогу піднятися ввись. Міфи, звичаї і суспільні ритуали служили цій меті дуже довго — індіанці олоні щоранку розмовляли із сонцем, маючи на те поважну причину. А що послужить нам задля цієї мети надалі? Необмежена ефективність, попри всі блага, які вона здатна принести, може коштувати людству надто дорого, якщо ми не будемо обережні. Щоб по-справжньому набрати висоту, нам потрібно від чогось відштовхнутися. Ми потребуємо провідника.

Особисто для мене серединний шлях відкрив рішення, що покладається на віру в потенціал і можливості розуму й закликає нас використовувати цей потенціал. Я з’ясував, що це водночас і чудова методологія, і натхненний спосіб мислення і життя. Ось чому щоранку я, прокинувшись, перед тим як поринути в гарячкові щоденні справи, сідаю на кілька хвилин, повторюю мудрі вислови майстрів серединного шляху й насолоджуюся медитацією.

Аварія дала мені неочікуваний шанс поміркувати над різними етапами свого життя. Озираючись на Pixar тоді, коли минули всі ці роки, я відчував, що неймовірно пишаюся тим, як ми перетворили компанію, що боролася за виживання, на чудову студію, котра вражає уяву публіки в усьому світі. Було дуже дивно спостерігати, як нитки серединного шляху переплелися, пронизавши різні ділянки мого досвіду, навіть якщо я майже не усвідомлював цього.

Ось що я зрозумів, сидячи на пляжі під дощем, набираючись сили після того чудесного порятунку. Занурений у спокій того моменту, я вбирав красу, що оточувала мене, і не міг не дивуватися відкриттю — яскравому втіленню моєї улюбленої філософії на прикладі маленької компанії з назвою Pixar.

Післямова

— Я радий представити вам свого старого друга Лоуренса Леві, — оголосив Ед. — Знайдеться небагато людей, які розуміли стратегічні проблеми, що постали перед Pixar, так, як це робив Лоуренс. Я впевнений, що сьогодні ми почуємо багато призабутих, але важливих речей.

Так Ед представив мене в травні 2015 року, коли я сидів, очікуючи на свій виступ, у чудовій аудиторії в ошатній будівлі піксарівського кампусу в Емерівіллі, у Каліфорнії. Аудиторія була зовсім не схожа на стареньку обшарпану кімнату для переглядів у Пойнт-Річмонді — вона більше нагадувала хороший кінотеатр зі зручними, оббитими оксамитом сидіннями, складною системою освітлення і тим затишком та спокоєм, який дають звуконепроникні стіни. Ед запросив мене прочитати лекцію в Pixar кілька місяців тому, коли ми одного суботнього вечора зустрілися прогулятися в Сан-Франциско. Ми виробили чудову звичку регулярно зустрічатися, щоб повечеряти або прогулятися. Зустрічі з Едом завжди були приємними, і ми з легкістю підхоплювали розмову на тому місці, де її перервали минулого разу.

— Я розробив лекцію про Pixar, — розповів я Еду під час прогулянки. — У ній ідеться про історію стратегії та бізнесу компанії, а сама розповідь пов’язана з глобальнішою ідеєю серединного шляху. Я вже читав цю лекцію в Гарвардських школах бізнесу й права. Усім дуже сподобалося.

— Ми маємо влаштувати таку лекцію і в Pixar, — миттю відгукнувся Ед. — Я хочу, що наші люди розуміли історію студії. А це — справді важлива її складова.

— Було би прекрасно, — промовив я. — Така можливість буде для мене дуже важливою.

Саме такі відчуття опанували мене, коли за кілька годин перед лекцією я сів у своє авто, щоб їхати до Pixar. Мені більше не довелося прямувати аж у Пойнт-Річмонд. Роки тому Стів облаштував будівлю для піксарівського кампусу в місті Емерівілль, що лежало відразу за мостом Бей-Брідж у південній частині Берклі-Гілз. Уже кілька років я не навідувався до Pixar, проте не стомлювався милуватися постерами до фільмів, що обліплювали стіни. «Суперсімейка», «Тачки», «ВОЛЛ·І», «Корпорація монстрів», «Рататуй», «Відважна» — хто міг очікувати такого спадку зі скромних піксарівських починань?

Будівля університету Pixar була не єдиним, що змінилося.

Дженні — нашій «виробничій дитині» мультфільму «Історії іграшок» — було вже дев’ятнадцять і вона вчилася на другому курсі Вашингтонського університету в Сіетлі, спеціалізуючись на психології та комунікаціях. Сарі, нашій веселій семирічній дівчинці, яка бавилася з мозаїкою під час прем’єри «Історії іграшок», тепер було двадцять шість. Вона закінчила бакалаврат Університету Південної Каліфорнії, де вивчала психологію й неврологію, а