Похід українських армій на Київ-Одесу 1919 - Микола Капустянський

Начальник оперативного відділу підполковних Долежаль (Австр. генштабу) – чех, видатний старшина, з ініціятивою, здібний. За словами галицької старшини, іноді втручався в політичні справи.

За помічника йому приділено наддніпрянця сотника Кузьминського. Він скінчив курс Військової Академії. Сотника Кузьминського автор добре знає, починаючи з Києва, з його праці в оперативному відділі ШДА.

Розвідка.

Начальник розвідчого відділу підполковник генштабу Гриців, порівнюючи, слабенький старшина генштабу.

А взагалі Вищий Штаб складено з відповідних осіб і добре його організовано. Тому цей орган, на нашу думку, мав силу справитися з оперативними завданнями моменту.

На перших порах цьому Штабові трохи не вистарчало досвіду в боротьбі на большевицькому фронті, але постать Начальника Штабу й ближчих помічників, а також сприятлива ситуація; давали надію на те, що вище Керування матиме успіх. Порівнюючи слабша була лише розвідка.

Компетенція ШГО.

ШГО доручено лише оперативне керування; забезпечення армій до нього не належало. Обмеження компетенцій ШГО лише оперативним боком, на нашу думку, було недоцільне, бо в належному забезпеченні нашої обдертої, голодної і не досить забезпеченої вогнеприпасами армії полягали наші дальші успіхи. ШГО для залагодження цієї важливої справи мав змогу вплинути на Військового Міністра і вищі чинники з Уряду, які, на жаль, звертали увагу в зовсім інший бік.

ШТАБ ДІЄВОЇ АРМІЇ І ЙОГО РОЛЯ[49]

ШДА.

Розглянемо коротенько ролю ШДА і зупинимося докладніше на останньому періоді перебування ШДА в Кам'янці.

Необхідність конечне урятувати ситуацію в час «Тарнопільської катастрофи», примусила вище військове керування (Головного Отамана і Штаб Дієвої армії) на деякий час узяти активнішу участь у розв'язанні питань, що стосувалися до взаємодій стратегії і зовнішньої політики.

Наслідки цього швидко показалися.

Стратегія і політика.

1. Польські війська почали ставитись до Наддніпрянської армії невтрально, а потім підписали з нею у Львові проєкт військової згоди. Анулювання її не залежало від волі Головного Отамана та ШДА.

2. Далі, от. Дельвіга делеговано до Румунії, щоб налагодити добросусідські стосунки з румунами і нав'язати з ними торговельні зносини. Нам ходило про повернення зброї Запорізькому корпусові, яку відібрали були румуни, а також про купівлю умундирування і ліків для армії.

Того ж таки часу, з розпорядження Уряду, виїхав до Румунії, як наш відпоручник, професор Мацієвич.

Наслідки цих кроків були досить корисні. Як ми зазначали, румуни пропонували нам улаштувати через Дністер два мости і потроху постачали нам військову техніку.[50]

3. Також у справі налагодження контакту з ГА стратегія відіграла значну ролю. Першу телеграму НК ГА від 4.VІІ було одержано в ШДА в присутності Головного Отамана і тут же, за його вказівками, складено на неї відповідь. Про цей надзвичайної ваги крок Уряд довідався post factum.

В час вагання НК ГА найбільше зусиль уживає ШДА, щоб притягти Галицьку армію для боротьби на большевицький фронт і полегшити умови для її праці на Великій Україні.

4. Вищі представники ШДА (отаман В. Тютюнник, отаман Сінклєр, полковник Капустянський), з пропозиції головного Отамана, робили доповідь на засіданні Ради Міністрів – переконували її про необхідність утворення єдиного військового Украінського фронту з усіма консеквенціями. М.Капустянський тричі був у НК ГА.

5. Піля зірвання ген.Грековим завішення зброї, ШДА приклав великих зусиль, щоби знову добитися від Польськоі армії – коли не бойової співпраці з нею, то бодай дружньо-невтрального ставлення.

Головний Отаман делегував до польського війська комісію під головуванням полк. ген. штабу Ліпка.[51]

Штаб ДА надіслав протести до представників Антанти і польського командування, щоби стримати на Збручі польські відділи і не дати їм знову вдарити на ГА на Поділлі.

6. Широкі пляни наступу Української армії в співпраці з Польщею й Добрармією було висунуто ШДА, перед представниками Антанти.

Так стояла справа з питаннями застосування політики й стратегії.

Штабові ДА доводилося боротися також і на внутрішньому фронті.

Державна iнспектура.

Урядові партії с.-д. і с.-р. ввели в армію державну інспектуру і насадили в наше військо своіх партійних агентів для догляду за його певністю. Ці партійні агенти були, здебільшого, люди молоді, мало освічені, з малим військовим досвідом, або й зовсім без нього; вони примазалися до партії і з запалом узялися за свою працю, підриваючи в частинах і дисципліну, і авторитет командного складу. Їхні впливи прикро відбилися на боєздатності нашого війська.

Правда, були між ними і позитивні постаті: с.-д. Романченко, с.-р. Кедровський, Олексіїв та інші.[52]

ШДА виступив на боротьбу з цим лихом. Найбільшу енергію в захисті армії від партійного догляду виявив отаман В.Тютюнник.

Техніка дипломатичної праці.

Технічно дипломатична праця переводилася так: складалися проєкти, уповноваження, телеграми, їх підписували Головний Отаман і Начальник Штабу, або відповідні вищі чинники. Зразки цих документів надсилалися Міністрам закордонних справ і військовому. Найважливіші акти обговорювалися Радою Міністрів і членами Директорії.

Цим уникалося канцелярщини і загайки через зайві дискусії, і кожна справа набувала швидкого руху.

Обставини вимагали рішень відповідно до темпу праці і негайних дій. Головний Отаман широко використав такий