Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

27. Володимир Підгаєцький, 41 рік, професор київського Медичного інституту, науковий співпрацівник Академії Наук.

28. Микола Кудрицький, 46 років, науковий співпрацівник Академії Наук.

29. Аркадій Барбар, 50 років, науковий співпрацівник Академії Наук.

30. Володимир Удовенко, 49 років, професор Медичного інституту, науковий співпрацівник Академії Наук.

31. Авксентій Болозович, 43 роки, видатний діяч українського кооперативного руху.

32. Максим Ботвиновський, 50 років, кооперативний діяч.

33. Микола Чехівський, 53 роки, священик УАПЦ.

34. Петро Єфремов, 46 років, професор педагогічного інституту в Дніпропетрівському, брат головного обвинуваченого.

35. Микола Білий, 32 роки, учитель.

36. Любов Біднова, 48 років, учителька.

37. Костянтин Товкач, 47 років, член адвокатської палати в Полтаві.

38. Володимир Щепотаєв, 50 років, професор Педагогічного інституту в Полтаві.

39. Петро Близнюк, 49 років, кооператор.

40. Микола Лагута, 34 роки, лектор Педагогічного інституту в Миколаєві.

41. Йосиф Карпович, 43 роки, учитель у Чернігові.

42. Валентин Атамановський, 37 років, провідний національний діяч серед молоді в часи Визвольних змагань.

43. Михайло Слабченко, 47 років, член Академії Наук.

44. Тарас Слабченко, 25 років, учитель в Одесі.

45. Кирило Панченко-Чаленко, 42 роки, педагог в Одесі.

Під час процесу виявилося, що СВУ і СУМ мали свої відділи в Одесі, Дніпропетрівському, Чернігові, Винниці, Полтаві й Миколаєві.

Підсудні на суді трималися гідно, за вийнятком колишнього секретаря В. Винниченка – Зиновія Марґуліса, який засуджував СВУ та зневажав на процесі С. Петлюру й виправдував його вбивцю Шварцбарта. Головні діячі СВУ і СУМ заявили, що їхні організації змагали до того, щоб прогнати московських окупантів з України та відновити самостійну українську державу. Підсудний Дурдуківський заявив, що СВУ і СУМ „були націоналістичними організаціями, які рішуче відкидали інтернаціоналізм”.

19 квітня 1930 року проголошено вирок: 13 підсудних – Єфремов, Чехівський, Дурдуківський, Гермайзе, Ніковський, Старицька-Черняхівська, Гребенецький, Черняхівський, Ганцов, Павлушков, Барбар, Удовенко й Підгаєцький були засуджені на кару смерти, яку замінено на кару від 8 до 10 років тюремного ув'язнення. Інші підсудні одержали кари від 2 до 5 років тюремного ув'язнення, 11 підсудних мали бути після відбуття кари, виселені поза межі України. Зразу після процесу засуджених вивезено в невідомі місцевості, де вони згинули мученицькою смертю.

ПРИСУДИ, РОЗСТРІЛИ, ПОВСТАННЯ В 1930 РОЦІ

Совєтська преса інформувала теж, що апеляційний суд у Xаркові розглянув у лютому 1930 року кругло дві тисячі присудів смерти і з них затвердив 1.683 присуди. Між засудженими було найбільше українських селян, які ставили активний спротив большевицькій владі.[99]

У квітні 1930 року большевицька преса в Харкові подала інформацію про те, що перед судом „незабаром” відповідатимуть за протибольшевицьку діяльність дві групи підсудних. До першої з них належали економісти: Маньковський, Різників, Дибольт, Подільський, Кононенко, Цєнтилович, Абдула-Абдулевський, Онуфріїв, Дідусенко і Доленко; до другої групи – працівники лісового господарства України: Рурський, Колесників, Шустов, Коваленко, Падалка і Марченко.[100]

В травні 1930 року большевицька преса писала, що в Харкові за протибольшевицьку діяльність знову заарештовано 60 українців.[101] Їх обвинувачувано в тому, що всі вони належали до революційної націоналістичної організації.

Харківський „Комуніст” інформував у червні 1930 року, що ЧеКа закінчила слідство в справі виявленої там підпільної протибольшевицької організації, метою якої було знищення большевицької влади в Україні. Процес проти 25 ув'язнених членів тієї організації мав відбутися в червні 1930 року. Прізвищ підсудних большевицька преса не подала.[102]

У червні 1930 року в Харкові відбувся процес проти згаданих вище осіб та 10 інших, обвинувачених за протибольшевицьку змову. Головного підсудного, Різникова, засуджено на 10 років, Кононенка, Доленка і Маньковського по 8 років, всіх інших від 6 до 2 років тюремного ув'язнення.[103]

У липні 1930 року харківський „Комуніст” повідомив про виявлення серед молоді української самостійницької організації. До неї належали учні кількох шкіл, а центр був у Мелітополі. Під час таємних сходин там виголошувано протибольшевицькі промови, а члени організації нищили портрети Леніна і Сталіна та виконували терористичні акти, а серед населення поширювали відозви про швидке падіння большевицької влади й привернення Україні самостійности.[104]

У липні 1930 року в районі Вапнярки група повстанців зірвала в повітря 2 залізничні мости; в Уманщині розкинено протибольшевицькі летючки.[105]

Весною 1930 року на Поділлі в районах Смотрича-Фрамполя спалахнуло селянське повстання, керівником якого був народній учитель Володимир Бенедик. Большевики це повстання зліквідували, а Бенедика спіймано й заслано на Соловки, де він загинув.[106]

Літом того ж року повстання під керівництвом Рябченка охопило Городнянський, Тупичевський і Сновський райони на Чернігівщині. Вислана проти повстанців полкова школа 21-го чернігівського полку під командою майора Губаренка перейшла до повстанців. Тоді большевики вислали з Москви „пролетарську дивізію” ҐПУ.[107]

У серпні 1930 року большевики здушили повстання сіл Голо-Пристанського району на Херсонщині. 84 повстанці, котрі живими попали до рук большевиків, були розстріляні в Херсоні.[108]

Генеральний секретар комуністичної партії в Україні Станислав Косіор у своїй промові на з'їзді комуністичних аґітаторів у Харкові в серпні 1930 року заявив, що останнім часом в Україні виявлено чотири українські націоналістичні організації, які підготовляли протибольшевицьке повстання.[109]

В Артемівську большевики розстріляли в серпні 1930 року трьох видатних українських повстанців: Яковлева, Іваницького та Чепурного, які вбили 6 комуністів.

Харківський „Комуніст” писав, що в вересні того ж року в Чернігові засуджено на кару смерти й розстріляно повстанця Гавриленка – колишнього коменданта повстанського відділу, який знищив був 165 большевиків. Гавриленко вже двічі перед тим був засуджений на смерть, але йому пощастило втекти з в'язниці і щойно за третім разом, коли його спіймано, розстріляно.

У жовтні 1930 року в Поминках під Києвом вбито голову сільради. В селі Дідусі вбито інспектора большевицької міліції та ще одного комуніста. В той час вбито теж комуністичних аґітаторів у Луганську й одному селі біля Луганська.

За інформаціями харківського „Комуніста”, в листопаді 1930 року в селі Середня Буда вбито голову сільради, комуніста Пискуна, а в Балаклеї застрелено комуніста Пірожкова. В селі Дмитрівка важко поранено ножами секретаря сільради, комуніста Черкасова та делеґата центрального комітету партії Нікітина.

В грудні 1930 року арештовано в Харкові 91 українців, які нібито були членами виявленої підпільної української самостійницької організації.

Большевицька