Вогонь і кров - Ернст Юнгер
Цієї п’ятниці, коли я йшов з їдальні сержантів, проходячи їдальню рядових, сталася знакова зустріч. Біля мене пройшов якийсь хлопець у звичайній уніформі. Я обернувся, він теж. Тробітіус! Спочатку і він, і я хотіли зробити вигляд, що не впізнали. Але потім ми привіталися та поговорили, якщо й не дружно, то вже точно не так як вороги. Зрештою Троббі відзначив, що в цьому світі речі змінюються у дуже дивний спосіб. На прощання ми навіть подали один одному руку. Tempora mutantur!
Я хотів би Вас попросити за можливості надіслати ще одну склянку компоту, бо від цієї спеки неймовірно хочеться пити.
Сьогодні під час вечері хтось знайшов у своїй ковбасі хробаків. Тепер буде великий скандал. 1,50 платні й постійно одна і та ж їжа. Якщо нам дозволять, я харчуватимуся деінде.
З іншими людьми я тут майже не спілкуюся і, здається, перетворююся на доволі відлюдькуватого типа. З іншого боку, манери місцевих кадетів так діють мені на нерви, що я відпочиваю від них тільки під час чергувань або під час їжі. Кумедно, що на передовій я відразу знайшов справжніх товаришів, бо там набагато менше діток зі знатних родин. Пріпке або Брінкманн ще не дали про себе знати?[28]
Передавайте всім вітання.
Привіт Вам від
Вашого Ернста
І думкою, і чином
за батьківщину![29]
[приписка іншої людини:
9 серпня 1915]
Любі батьки!
Дякую за поштову картку. Як справи у Р.? Я можу поділитися з Вами радісною новиною, мене призначили сержантом. Тепер у полку мене можуть призначити фенріхом, і для цього треба буде взяти туди цей наказ, але це буде тільки за тиждень. Ну, тепер вже подолані всі перепони; мою шинель надіслано до кравця, від якого вона повернеться вже з личками. Нарешті!
Наприкінці наступного тижня або на початку іншого я приїду в Ганновер і одразу Вам зателефоную. Зараз, як завжди, всі прощаються і святкують завершення курсів. Шкода, що Вам так і не вдалося приїхати в Берлін. Будь ласка, надішліть до початку наступного тижня ще трохи грошей.
Побачимося незабаром,
Ваш Ернст
Четвер, 23 вересня 1915
2 3–4 година дня
Любий Ернсте!
Salutem dico! Твоє нове звання, здається, зробило з тебе поета. Дозволь мені тебе покритикувати. Хоча «la critique aisée et l’art difficile»[30], але зараз я якраз і займуся критикою. Твоє «Марення» — дуже миле, але Тобі слід переробити останню строфу, щоб вона узгоджувалася з ритмом, тоді це буде хороший вірш, який добре сприймається. Завдяки йому в моїй уяві постала африканська спека, шум пальм та залита сонцем Ніїка. Твій вірш зумовив також мою недолугу спробу. Ось вона:
На погнилому стволі в’ється
Гілка орхідей,
Де під зеленим листям
Видко одну лиш кров.
Сяючи золотом і пурпуром,
У казковій пишноті,
Виблискуючи всіма фарбами,
Квітнуть вони на стеблі сьогодення.
Фріц Юнґер fecit
До речі, можу розповісти одну сумну історію. Наш старий командир, який повернувся з фронту зі званням старшого лейтенанта, раптово збожеволів, можливо, отримав дуже сильну контузію.
(…)
З найкращими побажаннями!
Твій Фріц
Додаток
Цей лист я один раз вже надіслав до Ганноверу, але його повернули. Обидві Твої поштові картки та лист дійшли, і це мене дуже потішило. Адже Ти зник якраз напередодні французько-англійського наступу. Так що ще раз найкращі вітання!
Твій Фріц.
Ми обоє можемо з двох країв оспівувати найтемнішу частину світу.
Не забудь, що у першій половині жовтня я буду вдома
[Конверт: Штемпель: 6. Рота, II батальйон фузілерського полку № 73
221 бригада, III дивізія
Польова пошта III піхотної дивізії. 9.10.15]
Польова пошта
Пану Фріцу Юнґеру
Місто Рейбург
(Округ Ганновер)
Відправник: фенріх Юнґер, III дивізія піхоти, 73 фуз. полк,
II бат., 6 рота
Листи з фронту до родини (1915–1918)
8.Х.15
Любий Фріце!
Ти отримав мій попередній лист? Я чекаю на поетичну відповідь від Тебе, мені зараз не вистачає цього. Цього разу я розповім трохи про наші позиції. Тут справді трохи небезпечніше, ніж під Реймсом. Щодня ми зазнаємо втрат, і більшість — від кульових поранень у голову. Про мою авантюру з міною я вже розповідав. Сьогодні зранку я проходив траншею, у якій чоловік отримав кульове поранення; куля пройшла крізь обидві вилиці. Це жахливе видовище, кров струменіла, мов із ринви. Щоранку я йду з далекобійною гвинтівкою на одну приховану позицію та дивлюся в приціл. Нещодавно я побачив неподалік двох англійців, яких взяв на мушку; на такій відстані можна побачити навіть очі людини. Я обережно прицілився та вистрілив, і тоді позаду одного з англійців побачив фонтан пилу: куля пройшла ледве за 10 см над його головою. А він схопив рюкзак, який впав на землю, і, сміючись, помахав мені перед тим, як зникнути в траншеї.
Сьогодні отримав кулю в голову наш лейтенант, який хотів сфотографувати підкоп. Вночі було поранено двох новачків. Найбільш неприємна річ — це рушничні гранати, бо не чуєш пострілу, тільки вибух. Коли обстрілюють мінами, всі біжать до глибоких штольнь, де відсиджуються, поки не закінчиться обстріл і не стане безпечно. Наші міни значно більші за розміром, вони несуться з колосальною швидкістю у височину, потім все стихає, аж поки вони не почнуть падати з таким самим шумом, і тоді розриваються так, що дрижить земля. Коли в Шампані вже здавалося, що англійці перемогли, вони кричали «Ура!», аж поки ми не заспокоїли їх близько 30-ма мінами та 150-ма гранатами, так що їхні поранені скавучали до наступного ранку. Наша друга лінія проходить через село Монші, яке майже повністю зрівняли з землею і яке, завдяки підвалам, залишкам стін, залізним решіткам і т. п., ми перетворили на фортецю, використавши трактори.
Сину мій, сину, не їдь на війну, затям мою пораду! Тут можна тільки збожеволіти
