Похід українських армій на Київ-Одесу 1919 - Микола Капустянський
Тому, здається, було б доцільніше доручити безпосередню атаку Жмеринки з фронту лише Тютюнникові: Він діяв досить енергійно, що видно з того, що взяв до полону 450 людей і розпорошив цілу ворожу частину. В той же час кинути гро 1-го корпусу (три бригади) на Браїлів або Демидівку і ними міцно осісти на переправи через Буг.
Далі, 8-го ввечері бій стихає. Наш великий успіх не розвивається. Правда, протягом цілого дня точилися вперті бої і військо дуже втомилося, але не менш знемігся й ворог, а проте, червоні цілу ніч працюють під сильийм вогнем з нашого боку.
Здавалося б, що треба було напружити всі зусилля й провадити, бодай сильними авангардами, дальший наступ і вночі. А в дійсності вночі большевики взяли верх над галичанами, виявивши більше бойової енергії, й усунули їх із шляху свого відвороту. Проте, розпорядження НК ГА на 10.VІІІ. цілком доцільні. Взагалі, Галицькі частини билися вперто та відважно, але вони ще не призвичаїлися до большевицької тактики. Характер боротьби з панцерними потягами їм не досить відомий. Вогнева сила сімох панцерників велика, і стримати їх досить важко.
Марш-маневр Запорожців і бої за Вінницю.
Запорожці трохи спізнилися і скупчилися на північний схід від Вінниці лише 9.VІІІ. ввечері, цебто тоді, коли Жмеринку було вже захоплено й червоні мали змогу евакуювати через Вінницю рештки різного майна із своєї Жмеринської бази.
Що ж до цього спричинилося? Від району скупчення Запорізької групи до Вінниці 108-110 верст; рахуючи по 28 верст переходу за добу – 4 переходи, по 25 верст теж 4 переходи, бо останній день перед атакою Вінниці дивізії могли зупинитися на півпереходу від неї, щоби зранку тієї ж доби розпочати саму атаку. На переднівку досить однієї доби – разом 5 переходів; цебто, на 8.VІІІ. – атаку, – такий розрахунок робив Начальник Штабу – отаман В.Тютюнник.
Беремо трохи обережніший розрахунок: по 22 версти – 5 переходів, одна переднівка – разом 6. Отже, 8-го кінчався маневр, 9-го вже можна й атакувати. Старшини Генерального Штабу і вважали правдоподібним наступ 3апорожців не пізніше, як 9.VІІІ. Треба ще брати під увагу умови можливости руху частин, використання на місцях підвід; що значно полегшує й прискорює марш. Це – мова цифр.
Тепер – бойові умови. Цілком зрозуміло, що успіх маневру Запорожців залежав від скорости руху й несподіванки для червоних удару на Вінницю. З одного боку, млявий марш відкриває наші карти й дає червоним час ужити відповідних заходів, щоб відбити наш маневр, з другого – комбінований одночасний удар і на Вінницю і на Жмеринку дав би найкращі наслідки.
Отже, бойові умови вимагали так само скорого руху, до того ж ШДА підкреслював, як зазначено вище, щоб Запорожці прискорили марш. Крім того, командирові групи надіслано інформації про час атаки Жмеринки.
Треба зазначити, що під час маршу ворог не чинив нам опору, бо большевицьких частин не було на головному шляху наступу Запорожців, і лише 9.VІІІ. під Вінницею 6-та дивізія здибала й розбила поодинокий відділ червоних, а тому й з цього боку не було затримки для руху. Так само не було сильної погрози і з півночі; лише біля Хмільника перебував невеличкий большевицький відділ. І все ж Запорожці трохи спізнилися – перевтома Запорізьких дивізій, що протягом двох місяців не мали змоги відпочити і хоч трохи впорядкуватися, змушувала командира групи й начальників дивізій використати багатий район Лятичівського й Літинського повітів і дати своїм частинам переднівки, щоб вони могли відпочити фізично і морально. Людність цих районів прихильно ставилася до наших мучеників і радо допомагала їм усім потрібним. Постачання Запорізької групи також використовувало місцеві засоби й майже цілком забезпечило свої частини одягом і взуттям. У самому Лятичеві було закуплено біля 2 тисяч пар чобіт. Забезпечення з тилу годі було сподіватися. Такої «буржуазної» звички не було ні у нашого Військового Міністерства, ні у Постачальників.
Люди відпочили, одяглися і підживилися. Отже, на цей раз господарські вимоги взяли перевагу над бойовими. Взагалі, Запорожці мали на меті, відмовитися відпочивати в бідному Проскурівському районі до 4.VІІІ, на що згоджувався ШДА, краще відпочити ці дві доби в багатих повітах Лятичів-Літин. І вони, безумовно, мали рацію.
Але ж, поклавши підсилити боєздатність Запорізької групи переднівками на марші, треба було, на нашу думку, заздалегідь, не менше, як за два переходи вперед, вислати на Вінницю кінний відділ. Рухливі і завзяті в боях, Чорні Запорожці для цього найбільше надавалися. Вони мусіли зруйнувати міст через р. Десну й цим унеможливити евакуацію большевицького колійового табору. Це, на мою думку, дало б гарні бойові наслідки.
К-р групи Запорізької видає розпорядження, щоб 8 дивізія висунула для цієї мети вперед свою кінноту. Вона спізнюється і не виконує цілком поставленого їй завдання.[48]
Бої Запорожців 10.VІІІ.
З маневру Запорізької групи не зовсім видно, власне кажучи, куди ж націлено головний удар, 6-та дивізія, правда, найміцніша, атакує Вінницю з фронту, 8-му дивізію скеровано на Стрижавку – на півпереходу на північ (там і переправа через р. Буг), 7-ма дивізія більш ніж на півпереходу ззаду, уступом за лівим крилом, для захисту тилу лівого крила.
Наслідки: 6-та дивізія зранку вдерлася в Вінницю, її швидко звідти вибили. Лише через 5-6 годин вони знову спромоглася розпочати атаку Вінниці.
Тому багато дорогого часу було втрачено, і червоні встигли за цей час відвести свої розбиті під Жмеринкою частини та евакуювати значну кількість ешелонів з майном.
Так само й 8-й дивізії не повелося зруйнувати залізничного мосту через р. Десну (вона лише зруйнувала міст на шляху Вінниця-Михалівка). Мабуть вона трохи спізнилася. Взагалі, 8-ма дивізія не вплинула на бої за Вінницю, хоч і загрожувала відворот червоних. 7-ма дивізія виконувала своє завдання й активної участи не брала.
Нам здається, було б доцільніше тримати 8 й 6-ту
