Жлобологія - Густав Водічка
Про генеалогію жлобства
Я не можу точно згадати той момент, коли слово або поняття «жлоб/жлобство» увійшло до мого лексикону чи свідомості. Хоча при детальному аналізі цього явища складається враження, що жлобство, як і життя, — це реальність, яку закладено нам у відчуттях.
Жлобство нас оточує і впливає на нас щохвилини, починаючи від хамства в магазинах і на дорогах — і закінчуючи жлобством, яке лине з екранів телевізорів.
Аналізуючи генеалогію жлобства, можу сказати так: у первинному дитячо-юнацькому трактуванні його сенс безпосередньо адресувався людям, які приїхали в місто із села. Але таким способом міркувати зараз було б абсурдно, бо згодом жлобство трансформувалося в набагато ширше поняття.
Закоренілі селяни, як на мене, набагато симпатичніші від людей, які переїхали з села в місто і водночас увібрали в себе все недобре, що є і в сільській, і в міській культурах.
Про первинні ознаки жлобства
Первинними ознаками жлобства для мене є якась внутрішня скутість людини, настороженість і готовність до того, що її обдурять. Можливо, цій настороженості сприяє те, що чи не в кожному співрозмовникові жлоб бачить потенційну загрозу у вигляді тієї агресивної моделі поведінки, яку сповідує сам. Така модель поведінки характерна для величезної кількості і не лише українців, а й інших людей, які живуть на пострадянській території. Тоталітарна історія, безумовно, наклала відбиток на українську ментальність. І цією настороженою скутістю ми і відрізняємося від відкритих до спілкування європейців. А ще, безумовно, відсутність культурних традицій і «білі плями» в освіті впливають на те, що люди не готові до зустрічі з цивілізованим світом. Це іноді й породжує потворні форми спілкування і поведінки з боку наших співвітчизників.
Остерігаючись зіткнень із прямими проявами жлобства, я дуже ретельно підходжу до вибору кола своїх друзів і знайомих, і навіть людей, з якими мені доводиться вкрай рідко і мало спілкуватися.
Про якості жлобів
Серед якостей жлобів, які викликають у мене вкрай негативну оцінку, в першому ряду стоїть первинна нелюбов людей до власної роботи. Для прикладу, ви заходите в ресторан або кафе, а там за стійкою бачите похмурих, невдоволених життям дівчат або втомлених юнаків-офіціантів, які спершу вам не раді. Адже їхня нелюбов до роботи в результаті переростає в нелюбов до себе й оточення. Світ переповнений цією нелюбов’ю через те, що люди знаходяться не на своєму місці. А людина, яка перебуває не на своєму місці, плодить брехню, нудьгу і зневіру. Усе це й породжує жлобство, суть якого — брехня, нудьга, зневіра, смуток.
Навколишній світ для жлоба обмежений територією його власної квартири або маєтку. Все, що лежить поза цим полем, є для жлоба чужим, таким, що заслуговує хамського ставлення. Звідси — гори сміття навкруги і тотальне відчуття екологічної катастрофи. Реальність сучасного українця — життя на сміттєзвалищі.
Жлобство в мистецтві
Про жлобство в мистецтві можна говорити радше в аспекті жлобства у стосунку до мистецтва. Ось тут спектр прикладів величезний. Час від часу мені доводиться перетинатися з такими людьми, які при зіткненні з матеріями, для них незрозумілими, одразу ж відштовхують їх через публічний викривальний акт.
І ось тут доречним буде зауважити, що ще однією характерною рисою жлоба є дивовижна зосередженість на важливості своєї персони.
Нещодавно на виставку до мене зайшов невисокий чоловік міцної статури і попросив «швиденько», саме «швиденько» пояснити йому, чим я тут займаюся, яке мистецтво представляю і що все це означає. І хоч на стіні висіла анотація до виставки, він пояснював своє небажання знайомитися з нею відсутністю часу, окулярів та й, взагалі, не мав особливого бажання заглиблюватися в нетрі сучасного мистецтва. Чоловік був дуже заклопотаний своїми справами, і я, спостерігаючи за ним, дозволила собі дещицю художньої вигадки, умоглядно представивши цю людину, яка прибиває до стіни власноручно виготовлену поличку. Ось це для нього справді важливо. А творчість художниці, яка займається мистецтвом декілька десятків років, потрапляє в категорію «обьясните по-быстрячку».
Гомо жлобалікус, або масова людина
Масове мистецтво сприяє формуванню в суспільстві героїзації моделі жлоба поведінки. Якщо раніше кінематографічним героєм у більшості випадків був красивий, інтелектуально розвинений чоловік з аристократичною моделлю поведінки, і для досягнення умовної схожості з таким героєм звичайній людині з натовпу необхідно було в реальному житті докласти зусиль, то сьогодні ситуація змінилася. Якщо телевізійним героєм може стати хто завгодно, а в більшості випадків це звичайна людина з вулиці, неосвічена, і яка водночас не соромиться своїх тваринних звичок та інстинктів, то у людини масової через це пропадає стимул/ мотивація до самовдосконалення і розвитку.
Завдяки пропаганді людини масової жлоб отримує додатковий «заряд» колосальної впевненості в собі. Його побут, манери, звички героїзуються, а це означає, що він має право не лише на життя, але й на нав’язування своєї жлобської культури та ідеології іншим.
Жлоб — це продукт масової культури, з її телевізійною освітою і вихованням.
Небажання робити зусилля — ще одна зі знакових характеристик жлоба. Для того, щоб зрозуміти серйозну літературу або мистецтво людині необхідно докласти зусиль, а людина масова, образно кажучи, звикла постійно носити «спортивки» (спортивні штани), для того ж, щоб відвідати театр, треба їх зняти і одягнути принаймні костюм. А це вже зусилля. Та навіщо воно потрібне, коли є телевізор, який усе одно все покаже і розкаже?
Про моделі блокування жлобства
Для мене дуже важливо не відповідати в тій же тональності або не ставати на той же рівень спілкування, з якого мене атакує жлоб. Сповідуючи таку модель поведінки, я чітко усвідомлюю, що іноді дуже багато втрачаю, не поступаючись своїми принципами і виставляючи морально-етичну блокаду проти жлобства, яке мене атакує. Але я надаю перевагу саме цьому методу — не протидіяти жлобству жлобством. І вірю, що, можливо, не з першого разу і не з десятого, але все-таки він дасть свої позитивні результати. Вважаю, що єдиним дієвим методом боротьби зі жлобством можуть стати масові культурно-просвітницькі програми.
Тобто якщо людині масовій за допомогою телевізора розповідатимуть, що театр — це добре, живопис, література, музика — це добре, і при цьому пояснюватимуть, чому це добре, то таким чином можна досягнути
