Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями] - Єжи Фіцовський

Із процитованих слів випливає, що листи були знайдені на горищі в 1955 чи в 1956 р. («цілих 13 років») — через десять років після ретельного пошуку на тому ж горищі, який здійснив Шраєр. Будучи переконаним, що йдеться про ті ж самі листи, які разом із хибною інформацією про дату їхнього знайдення якимось помилковим шляхом потрапили в інше місце, ніж призначалися, я звернувся до ZAiKS[95] із проханням про посередництво, аби від мого імені були вчинені заходи щодо повернення рукописів, докладно аргументуючи свої вимоги.

Артур Сандауер відкинув вимоги як безпідставні. Він письмово засвідчив, що «вистачить лиш кинути оком на публікації «Kultury», щоб переконатися, що йдеться про цілком інші матеріали». Він поінформував, що власні листи, написані до Шульца, отримав разом із усіма іншими від «лікаря-пенсіонера» з Дрогобича, а не окремо від п. Ґрюншляґ, яка ніколи жодних листів йому не передавала. Він висловив здивування, що я висловлюю претензії не до видавництва, яке загубило листи, і що чиню це з багаторічним запізненням…

Не маючи речових доказів, щоб довести, що то я правий, я вирішив звернутися до дарувальника, написавши Шраєрові. Та виявилося, що він нещодавно помер від сердечного нападу в Ізраїлі. Зрештою, я усвідомлював, що навіть якщо б я застав його живим і міг просити про уточнення даних, які стосуються, скажімо, авторства листів, після опублікування переважної більшості цього листування подібне свідчення могло б бути піддане сумніву, а припущення, що Шраєр міг у Дрогобичі зробити фотокопії текстів, я вважав надто неправдоподібним.

І то був би загалом фінал історії про загублені листи та надії, пов'язані з їхнім знайденням. Продовження, яке уже не могло нічого вирішити, — це два листи-свідчення, завірені нотаріально, написані мені двома особами, стривоженими моїм листом до покійного уже Шраєра: дочки померлого Аялі Шрайєр та Отилії Ґрюншляґ.

Ось уривок із листа Аялі Шрайєр за 13 травня 1977 p.: «Щойно тепер, у травні 1977, через багато років, відколи мій батько помер, — дійшла до мене [sic!] звістка і лист від п. Фіцовського з Варшави. Виявляється, що впродовж усіх років п. Фіцовський писав із Польщі до мого батька на нашу стару адресу в Кіріат Оно. На жаль, ті листи до батька на нашу стару адресу в Рішон-Леціон не дійшли і ніколи не були йому вручені. […] Як по-іншому було б усе поточилося, якби не хвороба і смерть мого батька». «Стверджую, що мій батько знайдені на горищі в домі Шульців у Дрогобичі листи й фотографії по Бруно Шульцові переказав винятково і тільки для п. Єжи Фіцовського. Лише листи, які писав до Бруно Шульца А. Сандауер, мій батько розпорядився передати безпосередньо відправникові, але нічого поза тим».

15 травня того ж року мені написала Отилія Ґрюншляґ, яка мешкає в Ізраїлі:

«Влітку 1956 року (липень-серпень) я приїхала з Дрогобича до Варшави і передала в будинку п. Артура Сандауера його дружині пакет листів, який дав мені з цією метою пан Файвель Шраєр. […] Пан А. Сандауер був у той час в Ізраїлі. Через кілька місяців — березень 1957, я приїхала до Польщі вдруге з Дрогобича, і того разу отримала доручення від п. Шраєра передати пакет листів і світлин п. Фіцовському через Wydawnictwo Literackie. Далебі, будучи у Кракові в березні 1957, я запросила до себе на вул. Ленартовича 19 (у св.п. п. Г. Кауфмана) пана Скурніцького чи когось іншого і передала (прибулому) вміст із запевненням, що його отримає пан Єжи Фіцовський. […] П. Шраєр Файвель кілька разів підкреслив, щоб ті листи потрапили до рук пана Фіцовського, і я віддала їх тільки тому представникові Wydawnictwa Literackiego, бо він обіцяв мені, а я повірила, що вони дійдуть до адресата, тобто до п. Єжи Фіцовського. Перший пакет (літо 56) містив листи п. Сандауера до Б. Шульца, і тому я вручила його п. Сандауерові через його дружину, натомість у другому пакеті (III. 57) були різні листи і фото, які […] я передала у Кракові Wydawnictwu Literackiemu для п. Фіцовського. — Дуже шкодую, що помилилася і через те не виконала волі Ф. Шраєра — учня і сердечного приятеля Б. Шульца, вручивши ті листи і фото іншій особі. Вважаю, що хоч би де і в кого ті листи знаходилися, вони є абсолютною власністю пана Є. Фіцовського. 15.5.1977 Голон-Тель-Авів. О. Ґрюншляґ».

Близьке мені Wydawnictwo Literackie, яке так завинило у цій справі, видавець Шульца і моїх книжок про нього, досі не розв'язало загадки зникнення довіреного йому двадцять шість років тому пакету листів до Бруно Шульца, ще однієї загадки з-поміж багатьох, на які багата сумна доля його спадщини і пам'яток по ньому. Чи трапилося таємне привласнення? Усім голосам у цій справі судилося бути воланням у пустелі, адже вони відгукнулися через багато-багато років після акту дарування, водночас після смерті особи, яка листи знайшла і подарувала. Сандауер так ніколи і не сказав правди. Яким чином і внаслідок чиїх махінацій депозит вислизнув і — всупереч своєму призначенню — ніколи не потрапив до моїх рук? У цьому полягає запитання. Риторичне.

Втрати і знахідки

Тадеуш Бреза у спогаді про Шульца і Ґомбровича, опублікованому вже посмертно у томі Неллі [Nelly], пишучи про мої багатолітні пошуки слідів Бруно Шульца, з радісним здивуванням констатує, що аж стільки вдалося знайти, що взагалі бодай щось од спалених людей вціліло на спаленій землі. Те «аж стільки», — це, втім, небагато, якщо усвідомити собі, скільки пропало без вороття. Втрата лише того, про що збереглися бодай туманні звістки, є такою велетенською, що вціліле із «шульціани» — поза опублікованими ще до війни творами, — здається всього лиш жменькою. За таких обставин я вирішив, що навіть яка-будь дрібничка — начерк, нотатка, лист, рисунок, фото — є безцінним скарбом. У цьому кількісно скромному комплексі знахідок найвищого ступеню я надаю листам. Адже то не тільки витвори письменницького пера, джерела для вивчення його біографії, а й також, а може, насамперед — паралітературні твори. У них можна знайти — окрім інших чеснот — розсіяні тут і там уривки високої прозаїчно-поетичної вартості, які, властиво, є цінними розсипами великого письменства; з них можна було б укласти малу антологію мікроесе та белетристичних мініатюр, які нічим не поступаються найкращим сторінкам книжок Бруно Шульца. Читач знайде там у лапідарній, гномічній формі краєвид тієї ж Республіки мрій, міфологічну ауру Цинамонових крамниць.

Окрім пошуку свідків минулого, приятелів письменника, котрі зберегли у спогадах частинку знання про нього, я насамперед заходився шукати листи Шульца. А почався цей копіткий пошук з випадку