Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський - Бруно Шульц

чимале збентеження. Ти висловлюєш побажання, щоб я вирішив «дилему»: їхати чи не їхати. Свого часу я висловився розлого, перелічивши мотиви, які свідчили би на користь поїздки. Своїх поглядів я ні в чому не змінив, проте не буду наполягати, що вони слушні. Може, і справді, перелічені Тобою причини свідчать на користь відстрочки від'їзду. Але я повторюю, що 1) немає впевненості в тому, що мож.[ливий] виїзд був би марним; 2) у разі, якщо Твоя мандрівка не цілком вдасться, Ти скористаєшся бодай тим, що приготуєш собі ґрунт (а водночас освоїшся), чим скористаєшся під час наступного виїзду; 3) є змога частково покрити витрати на поїздку завдяки написанню нарисів тощо; 4) у разі відстрочення виїзду постає загроза, що Ти, може, взагалі вже не побуваєш у Парижі (ск., труднощі з паспортом, валютою, брак грошей тощо); 5) якщо вже справа так далеко зайшла, то нерозумно відступати й міняти плани. Пригадай собі невдачу з виїздом на Великдень.

Тим не менше, нехай Твоє рішення не буде результатом чиїхось, бодай навіть і моїх впливів, чини так, як вважаєш за краще[467]. Що стосується пересилання грошей до В-[арша]ви, то прошу Тебе, якщо Ти збираєшся вислати їх на моє ім'я, почекай мого повернення з Кракова. Я виїжджаю цієї неділі, тб. 17 липня, і повертаюся 22 липня. Хіба що вишлеш їх на адресу Есі[468] або п. Гессен. Сам я, на жаль, не маю тепер на руках у Варшаві жодної готівки, і тому не міг би викласти 400 зл., що в іншому випадку охоче би вчинив.

Моя відпустка починається 30 ц.м., і тоді я виїжджаю з В-ви. Куди, я ще, на жаль, не знаю, бо досі не вирішив цього.

За образи та Ідолопоклонну Книгу, які Ти збираєшся нам прислати, від Есі та від мене самого щира подяка[469].

У зв'язку з тим очікую «прояснення» ситуації

і цілую Тебе тим часом міцно.

Твій Віль

Домашня адреса: Познанська, 12/37.

Р.S. Любий Бруню! Напиши мені. Цілую Тебе міцно та щиро.

Еся

[між 10 і 15 липня 1938]

Від Романи Гальперн[470]

7

Неділя, 15 травня 1938 р.

Дорогий Бруно!

Допіру сьогодні відписую на Твого розпачливого листа, проте вже не мешкаю по вул. Фоша, і листа мені вручили із кількаденним запізненням.

На жаль, я не можу чинно підкріпити своїх запевнень, але, повір мені, Бруно, що якби не побоювання втратити посаду, я б сьогодні сиділа поруч із Тобою у Дрогобичі, не через якесь там лікування в околицях Дрогобича, — а просто задля Тебе, щоб за будь-яку ціну витягти Тебе з того потворного маразму, котрий останнім часом Тебе опанував.

Вже передостанній лист мені не сподобався, але я тішила себе ілюзією, що ті настрої повторюються в Тебе доволі часто й хутко минаються. На жаль, цим разом той стан триває в Тебе занадто довго і починає мене по-справжньому турбувати.

Якщо Ти дійсно зможеш зосередитися, щоб з'їздити до Парижа, — то це, звісно, стане набагато кращими ліками, ніж відвідини навіть найславнішого невропатолога. Через місяць Ти вивільнишся, матимеш попереду 2½ місяці свободи. Це поставить Тебе на ноги, навіть якщо Ти не зможеш виїхати до Парижа. Бруно, дещиця віри в себе, адже Ти чудовий митець і ще створиш речі, які здивують світ. Нагорода[471], яка була Тобі потрібна для підтвердження, що люди вбачають у Тобі великого художника, — була б тільки марною формою, легалізацією речей, які й так безумовно існують. А на Твій теперішній стан вплинула серед іншого  в і д с у т н і с т ь  цієї нагороди.

Comparaison n'est pa raison — Осецький[472] отримав Нобелівську премію та помирає, маючи 49 років. Якби можна було його спитати, що б він обрав, чи нагороду, чи життя, маю враження, що він волів би жити.

Дорогий Бруно, попри все моє безсилля, я розумію, що глибоко Тобі вдячна за написання такого листа власне до мене. Не знаю, чи Ти на мене д.[уже] сердитимешся, але вчора був у мене Віткаци[473], котрому я згадала про Твоє лихе самопочуття. Він перейнявся і сказав, що Ти недавно писав йому в якнайкращому ґуморі.

В кожному разі, тут Ти і впіймався, бо коли не хочеш мене засмучувати — мусиш часто мені писати, бодай короткі новини про те, що з Тобою діється.

Ґомбрович написав досконалу статтю про Твою творчість у «Kurierze Porannym»[474]. Я бачила його в «Зодіаку» (нова кав'ярня митців, щось на зразок старого IPSU), мені не подобається, враження, м.ін., було негативним ще й тому, що він сидів у товаристві Штайнсберга[475] і Рудницького[476], а того останнього я достоту не терплю.

Як приїдеш до Варшави, то попліткуємо собі про різні справи, про які не варто писати. Якби Ти був у Варшаві — я вклала би Тебе з якоюсь хижою істотою до ліжка — це д.[уже] часто допомагає.

Бруно, і на воловій шкурі годі списати Тобі всі прикрощі, яких я зазнала останнім часом. Я винайняла помешкання на селі на 5 місяців, а коли речі вже були спаковані, зі мною розірвали контракт, і я опинилася буквально на вулиці. Справа в адвоката. Я тим часом мешкаю в кімнаті при бюро до 1-го червня. Що буде далі, поки що не знаю. З моєю відпусткою все дуже ускладнюється. Я не знаю, куди й коли виїду. Маю враження, що всі ті житлово-хворобово-матеріальні клопоти є чудовими ліками на справді болісні справи. Все минеться, і знайдеться таке чи інше помешкання. А оті інші речі д.[уже] важливі.

Тепер триває виставка Лінке[477] — д.[уже] цікава. Останнім часом я мало контактувала з літературним світом, не мала часу.

Віткевич залишається у Варшаві до 1-го липня, потім повертається до Закопаного, викладатиме на організованих улітку курсах.

І він переживає д.[уже] важкі речі, найважливіше, щоб із кожного такого надлому вийти якнайшвидше, та ще й від того отримати якусь користь.

Бруно, прошу Тебе, голову вгору, попри все, прецінь таки варто жити, правда ж?

Надсилаю Тобі стільки сердечності й ніжності, щоб Тобі того вистачило для подолання Твого стану.

Чекаю на новини.

Рома

8

23 VI 1938

Дорогий Бруно!

Вже кілька днів я знаю, що Твоє клопотання про отримання іноземної валюти було відхилене. Я не написала Тобі одразу ж, бо намагалася побачитись із заступником голови валютної комісії Др. Червінським, котрий заявив мені, що, хоча тими туристичними питаннями зовсім не займається, проте має таке враження, що Твоє клопотання було погано вмотивоване, щоб