Інґа - Скотт Ферріс

Через цю згадку «чіпких ніг» можна припустити, що Інґа вважала тубільців наполовину тваринами, але фактом є також те, що часто її вражала витонченість тутешніх звичаїв. Вона зауважила, що люди Ніасу не носили нічого, окрім зробленої з кори пов’язки на стегнах, але спершу вони видавалися повністю вдягненими, бо з голови до п’ят їх вкривали татуювання «тонких смужок підігнаних так близько, що позаздрив би й кравець з Бонд-стрит!»{432}

Хоча народи Ніасу й захопили уяву Інґи, але тісніший і корисніший зв’язок встановився у неї з менш войовничим племенем ментавай з острова Сіпора за 320 кілометрів на південь, куди потім вирушив Фейош з командою. На Сіпорі Інзі надзвичайно сподобався п’ятирічний хлопчик ментавай на ім’я Пейпептеоман.

«У нього були великі антрацитово-чорні очі, м’яке темне волосся, чудове золотаво-брунатне тіло і усмішка, що завоювала моє серце з першого погляду на нього», — писала Інґа за кілька років після тієї зустрічі. Вона вразила Пейпептеомана не менше, і, сміливіший за інших дітей, він обережно підійшов до неї за подарунком — яскравою зеленою кулькою на тоненькій паличці. Інґа посадила його на коліна «і жестами намагалася пояснити, що таке карамелька». Пейпептеоман намагався втекти, але вона міцно його тримала, доки він нарешті не лизнув кульку і не усміхнувся{433}.

Зазвичай Інґа носила одяг, що не надто відрізнявся від вбрання чоловіків у їхній команді: штани кольору хакі, чоботи, сорочку з коротким рукавом і крислатий капелюх, що захищав від тропічного сонця. Попри свій дещо андрогінний, на її думку, зовнішній вигляд, вона стверджувала, що ментавайці вважали її «білою богинею» і майстрували на її честь ляльки, в яких солома служила за біляве волосся{434}.

Інґу тішило, що найпростіші задоволення сьогодення ментавайці сприймали як дива, але вона також цілком розуміла, що плем’я не вважає її, Фейоша чи будь-кого з європейців кращими за них. Насправді, хоч її біляве волосся і захоплювало ментавайців, вона усвідомлювала, що це не тому, що вони уявляють її вродливішою за себе — цілком навпаки.

Інґа написала, що її природне біле волосся та шкіра «спантеличували і сердили» Пейпептеомана. «Він несхвально переводив погляд зі своєї шкіри яскраво-брунатного кольору на її — бліду і трохи засмаглу, — писала вона згодом. — Йому явно не подобалася блакить її очей, а наявність її вій та брів руйнували його почуття краси. Фактично, він терпів її лише тому, що вже спробував солодкість карамелі на паличці і вона йому сподобалася»{435}.

Мешканці Ост-Індії видалися Інзі й Фейошу, як і більшості західних прибульців, надзвичайно привабливими. Опікун Американського музею природознавства В. Дуґлас Бурден у 1926 році відвідав Індонезійський архіпелаг з тієї самої причини, що й Фейош: хотів спіймати комодського варана[39]. Бурден, чиї пригоди буцімто надихнули його друга, режисера Меріана Купера, на «Кінґ Конґа» 1933 року, писав у National Geographic, що на Балі та інших островах Ост-Індії «майже немає худих, сухорлявих людей, яких так багато в Індії. Тут вони майже ідеальні. Скрізь дівчата наче відгодовані куріпки, що прикрашають пейзаж»{436}.

Фейош був сповнений рішучості знайти найвідгодованішу куріпку серед ментавайців, яка б стала зіркою його фільму. Він хотів, щоб тубільці в його документальних стрічках були природними. Фейош усвідомлював, що місцева красуня, яка поводитиметься природно, надто з огляду на те, що жінки ментавайки з одягу носили лише спідниці, має більше шансів полонити європейську і американську публіку, ніж не така приваблива місцева жінка (або чоловік), що поводитиметься природно.

Коли Фейош сказав старійшинам, що йому потрібна особлива жінка для фільму, його спитали: «Тобто ти хочеш жінку, яка вміє добре готувати і виносити багато дітей?» Ні, відповів Фейош, йому потрібна дівчина — «насолода очей». «Тобто, — сказав вождь, — дівчину, яку жадають всі чоловіки в селі Кампонґ?» «Це вже ближче», — погодився Фейош{437}.

Вибрали 16-річну Нґенакан, за словами Інґи, неймовірну красуню й уособлення екзотичної (і еротичної) вроди Південних морів:

Вона з’явилася у своїй кольоровій банановій спідниці, що ледь сягала колін. Її юні, маленькі тугі груди здіймалися в тропічне небо, а чорне волосся спадало просто на плечі. Очі були великі і виразні, губи — темно-червоні і спраглі. Трохи вигнутий ніс, вуха маленькі і приємні. Бордові троянди прикрашали її зачіску і повні руки.{438}

Однак невинність легко зіпсувати. Щойно Нґенакан зрозуміла своє важливе значення для Фейоша — а це сталося дуже швидко, — як у неї з’явилися манери кінозірки із «більшою кількістю забаганок, вимог і капризів, ніж у будь-якої голлівудської улюблениці», — писала Інґа