💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Публіцистика » Розстрільний календар - Олена Герасим'юк

Розстрільний календар - Олена Герасим'юк

Читаємо онлайн Розстрільний календар - Олена Герасим'юк
Три часа ночи. Значит, уже 27 апреля.

Не сплю. Последние дни страшная апатия.

Весь ужас созданного положения отразился на моем здоровье.

Хотя мы не голодаем, но и не питаемся как надо.

Люди умирают по несколько человек в день в каждой деревне и это по всей Украине.

Вчера пришел (нерозбірливо) Петрович Ткачев гн член Коллектива. У него болит нога. Он распух.

Джерела

В’ятрович Володимир. Олександра Радченко — репресована за пам’ять // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2013. — 22 листопада. Режим доступу:https://goo.gl/y7n8fB

Фото сторінки із щоденника Олександри Радченко за 27 квітня 1933 року // Електронний архів українського визвольного руху. Режим доступу: https://goo.gl/NbCYxL

Щоденник О. М. Радченко, вчительки з Харківщини. Режим доступу: https://goo.gl/ozSllo

27 квітня 1929 року страчений учитель Яків Щириця (отаман Мамай)

Доживете, привітайте від мене вільну Батьківщину. Для неї, невільної, я зробив що зміг.

Яків Щириця перед розстрілом


До того як потрапити на військову службу до царської армії в 1914 році, Яків Опанасович Щириця (Яків Мамай) майже вісім років учителював. У 1917 році, після закінчення Київської військової школи та одержання офіцерського чину, Яків підтримував українізацію військових частин Російської імперії, у яких «ріс з кожним днем все більше самостійницький рух». Здобування військового досвіду Яків поєднував з «виховною роботою». Був обраний головою полкової ради 78-ї пішої Української дивізії на австрійському фронті. Яків говорив: «В середовищі українців-солдат почалося бродіння проти «кацапів», і мені, як голові ради, доводилося багато надавати уваги тому, щоб не допустити розправи з росіянами. Крім того, мені і раді доводилося боротися з ненормальними взаєминами між солдатами і офіцерами нашої дивізії».

Від повернення до України з фронту в 1918 році Якова переслідували «гетьманці». Уперше його роззброїли та заарештували разом з командним складом 78-ї дивізії, яка поверталась до України, удруге — на Чигиринщині, де Яків знову став вчителювати. Він був членом шкільної ради, тимчасово завідував Чигиринським відділом народної освіти.

З пожвавленням антиукраїнських дій з боку «денікінців» та підрозділів чигиринського анархо-комуніста отамана Свирида Коцура Яків очолив загін «самооборони» в районі сіл дніпровського побережжя Чигиринського повіту. Загін невдовзі переріс у Білоярський полк. Під головуванням Якова військове формування вело бої з «білими», «червоними» та «анархо-комуністами» у 1919—1920 роках.

Зі свідчень Якова відомо, що він після запеклих боїв при спробі захоплення Черкас і чисельних втрат, що зазнав його загін, передав командування отаману Скирді з Полтавщини та наприкінці 1920 року перебрався на Катеринославщину. Проте існує документ про те, що 17 липня 1921 року, користуючись правом на амністію, командир 1-ї Гайдамацької кінної сотні отаман Мамай здався більшовикам. Можливо, таким свідченням та недомовкою Яків хотів приховати від слідчих перебування в Холодноярській бригаді.

У 1920-х роках Яків вчився та вчителював. У 1924 році закінчив інститут, у 1926-му став кандидатом у члени ВКП(б). До арешту співробітниками ДПУ працював учителем Дніпропетровського землевпорядного технікуму.

Матеріали справи «Злочинна діяльність громадянина Щериці Якова Опанасовича», які були розглянуті 26 серпня 1928 року уповноваженим слідчого відділу Шевченківського відділу ДПУ УСРР, містили обвинувачення: «організація в 1919—20 роках повстанського руху проти радянської влади на території колишнього Чигиринського повіту». Того самого дня Якова допитали.

Прокурор Шевченківської округи 18 грудня 1928 року постановив: «Є підстави віддати обвинувачених під суд». 19 квітня 1929 року на закритому судовому засіданні Шевченківського окружного суду обвинувачувалося семеро осіб, у тому числі Яків. «Щирицю Якова Опанасовича, 42 років за санкцією 54-2 арт. Карного кодексу УСРР присудити до найвищої міри захисту — розстріляти; від конфіскату майна як неімущого звільнити», — таким був вирок суду, незважаючи на визнання підслідним вини й апеляцію до судових органів.

Якова Щирицю розстріляли о 23:50 27 квітня 1929 року в Черкасах. Останніми його словами були: «Доживете, привітайте від мене вільну Батьківщину. Для неї, невільної, я зробив що зміг».

Яків Опанасович Щириця не реабілітований. В архіві Управління СБУ в Черкаській області міститься інформація у справі Якова за № 1083 на учасників Білоярського полку: «Постановою № 44с-197 Президії Черкаського обласного суду від 4 червня 1992 року засуджених визнано винними і такими, що не підлягають реабілітації».

Джерело

Коваль Роман. Коли кулі співали. Біографії отаманів Холодного Яру і Чорного лісу. — Київ, Вінниця, 2006. Режим доступу: https://goo.gl/Rofq5O

27 квітня 1935 року засуджений письменник Гео Шкурупій

Письменника Гео Шкурупія заарештували 3 грудня 1934 року. Вночі у його київській квартирі на вулиці Короленка (нині — Володимирська), 51 влаштували обшук. На думку письменника Яра Славутича, причиною арешту Шкурупія могла стати його збірка «Зима 30-го року»: «Суміш віршів і прози, де автор осміював голів новостворених колгоспів».

Справу Шкурупія вела оперуповноважена секретно-політичного відділу Управління державної безпеки (УДБ) НКВС УСРР Пера Гольдман. З її ім’ям пов’язані десятки справ, інспіровані чекістами проти митців, науковців, громадських діячів. Пера Гольдман звинуватила поета у приналежності до «київської групи української націоналістичної контрреволюційної терористичної організації ОУН, основною метою якої було повалення радянської влади в Україні і відрив її від СРСР шляхом вчинення терористичних актів проти керівників партії та уряду».

До кримінальної справи було долучено записку, вилучену під час нічного обшуку на квартирі Шкурупія: «Сьогодні я сяду на бюст Сталіна (Сосо Джугашвілі). Ол. Влизько». Колись в Одесі поет з вадами слуху Олекса Влизько сів на бюст Леніна і потім пожартував — написав записку друзям. Але така дрібничка в очах слідчої набула нереальних масштабів і дозволила підписати вирок Шкурупію — мовляв, він винен уже тим, що

Відгуки про книгу Розстрільний календар - Олена Герасим'юк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: