На визвольних стежках Европи - Микола Дейчаківський

без жодних зобов'язань. Ми приїхали туди в суботу і там нас прекрасно прийняли. Добре нас нагодували, а потім ще й улаштували нам гарну забаву. Можливо, що господарі мали намір нас трохи змучити. Кілька гарних дівчат були дуже прихильні до нас і ми допізна витанцьовували і забавлялися, а ноймарктські змагуни досить скоро покинули забаву і пішли відпочивати... В суботу приїхало тільки десять наших змагунів, бо Нунас Смішкевич чомусь не встиг на поїзд. На щастя, він добився до Ноймаркту десь у неділю рано. Він був чи не на якихось роз'їздах (здається, комерційних) і приїхав без футболівок. Ми післали Дозя Кордубу до їхнього клюбу, щоб позичили нам пару футболівок, але вони сказали, що, на жаль, вони їх не мають. Один з наших слабших грачів мусів дати свої футболівки Нунасові, а сам грати у звичайних черевиках.

Зближався час змагання, але жадної конкретної пропозиції від Ноймаркту не було. Змагання було призначене на другу годину пополудні. По добрім обіді ми почали виходити на площу й побачили, що майже кожний грач Ноймаркту виходить у добрих футболівках і, на додаток, несе в руках ще пару запасних. Це був для нас очевидний і навмисний афронт. Річ ясна, такий вибрик нас обурив. Та хоч на перемогу ми не дуже розраховували, але вирішили "втерти їм носа".

Почалася гра — тверда і завзята. Ми провели кілька добрих наступальних акцій і за яких 20 хвилин — таки ми вели з рахунком 2:0. Але за кілька хвилин наш воротар Філько Сорочинський якось пропустив далекий, яких 35-метровий стріл Муця, який звичайно він легко ловив. І в тій атмосфері, що була перед змаганням — з поголосками про ті підкупи, "тато" Звонок запідозрив, що Філько пропустив ґола навмисне: замість давати м'яч допереду в сторону воріт Ноймаркту, Звонок стрілив м'ячем до своїх воріт і крикнув: "На, лапай!" На щастя, Філько той його стріл оборонив. Між нами сталася констернація і ми мусіли заспокоїти Звонка, що немає конкретної причини обвинувачувати Філька та що Філько пропустив той стріл через його несподіваність або міг бути кимось заслонений. За якийсь час по цім інциденті я вискочив до горішнього м'яча і зударився головою з Пазуняком, колишнім грачем львівської "України". Я дістав розтин над правим оком, який став сильно кривавити і я мусів зійти з грища. Заки мені здержали кровотечу, забандажували рану і я зміг повернутися знов до гри, Ноймаркт здобув ще одні ворота, і вислід був 2:2, який і задержався до перерви.

У другій половині продовжувалася завзята гра. Філько Сорочинський врятував кілька грізних ситуацій, нам удалося здобути ворота і ми вели змагання з рахунком 3:2. Противник розпачливо атакував, намагаючись вирівняти і здобути перемогу. Гра набирала чимраз більшої гостроти. За яких 10 хвилин перед кінцем суддя подиктував карний стріл проти Ноймаркту за грубий фавль на нашому нападнику. В той мент противникова ситуація була майже безнадійна. Смішкевич готувався до карного стрілу. І тоді до Левця Стадниченка підійшов один з грачів Ноймаркту й сказав: "Левцю, скажи Нунасові, щоб не стріляв ґола, а ми вам за це добре віддячимося". Левцьо підійшов до Нунаса і то так, щоб той грач чув, каже: "Нунас, не стріляй", але моргнув до нього й показав, щоб той стріляв. Нунас сильним стрілом у ріг використав карного і підвищив вислід до 4:2. І попри гураґанну контратаку Ноймаркту ми вдержали той вислід.

По тому змаганні ми не були дуже популярні в тому таборі. Як тільки один з докторів Трухлих, які були там таборовими лікарями, зашив мені мій розтин, ми скоренько покинули табір і поїхали додому.

Із тих комерційних комбінацій так нічого й не вийшло. Це правда, що своєю перемогою в Ноймаркті ми запевнили вхід до кляси першунів "Беркутові" з Ульму, але той, замість подякувати нам, повівся так, що до кінця нашого існування став нашим найгіршим ворогом, і ми за всяку ціну намагалися його набити.

УЛЬМІВСЬКА ПОДЯКА

Увійшовши до кляси першунів, ми уклали договір з сусіднім німецьким клюбом "Баюварен", грище якого було якраз через дорогу від Фіріхшулє і ми почали вживати його площу. У той час ми не мали навіть доброго м'яча і до тренінґу вживали свій, що був у жалюгідному стані, а до змагань господар "Баюварен" за сигарети позичав нам їхнього доброго м'яча.

Нашим першим противником в осінній рунді, в клясі першунів, був знов таки "Беркут" з Нового Ульму. Змагання мало початися о 3-ій годині на грищі "Баюварен". Перед третьою годиною обидві дружини вийшли на грище і, як звичайно, тренувалися біля своїх воріт. Ульм мав два нові гарні м'ячі, а ми вживали наш подертий, з якого вилазила душа. Ми чекали господаря з "Баюварен", що мав прийти і дати нам м'яч. Але він чомусь не появлявся. О 3-ій годині суддя дає сиґнал починати змагання. Ми, як господарі зобов'язані доставити м'яч. Суддя помітив наш подертий м'яч і не визнав його за придатним до гри. Ми намагалися вияснити ситуацію, що зараз прийде господар і дасть доброго м'яча. Ми просили Ульм, щоб до того часу позичив один зі своїх м'ячів, але вони відмовилися, не захотіли нам зробити тієї послуги. 15 хвилин по 3-ій годині суддя відсвистав воковер і ми те змагання програли з рахунком 3:0 і втратою двох точок. Це нас так обурило, що ми готові були роздерти противників. Коли вони, зрештою, благоволили позичити нам м'яча, щоб заграти з нами приятельські змагання, ми від того "приятельства" відмовились, бо наш настрій був такий, що ми горіли тільки бажанням помсти. Ми обіцяли їм за це гідну відплату і сказали, що їхня поведінка була підлою, коли зважити, що ми допомогли їм дістатися до кляси першунів. Відтоді кожне змагання з ними було для нас "священною війною" і, наскільки я собі пригадую, ми завжди їх перемагали.

ДЕЩО ПРО СТИЛЬ І СИСТЕМУ ГРИ