Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями] - Єжи Фіцовський
Ґрона винограду, симетрично вкомпоновані в тіло мацеви, не могли бути всього лише декоративним елементом, у проекті Шульца вони становили посилання на давні символи; в різній, зазвичай барельєфній формі вони часто трапляються на єврейських надгробках. Ґрона винограду символізують народ Ізраїлю й, розташовані на надгробній плиті, можуть означати плоди земного життя, жниво матеріальне чи духовне, яке покійний примножив близьким і зоставив по собі. Розміщені на надгробку покійної жінки, вони можуть «ілюструвати стих „Твоя жінка в кутах твого дому — як та виноградина плідна“ (Пс. 127 (128); 3). Виноградні й оливні галузки мають також месіанське значення, образно представляючи „Давидові праведну парость“ (Єр. 23; 5) і „Пагінчик із пня Єссеєвого“ (Іс. 11; 1). На цвинтарі в Празі ґроно винограду з'являється в XVI столітті, коли надгробки ще дуже рідко мають пластичний декор. Епітафія славетного філософа та коментатора рабинського права Мойсея Іззерлеса, званого Рему, на цвинтарі в Кракові сповиті різьбленою виноградною лозою»[57].
Надгробки, запроектовані Бруно Шульцом для обох батьків, мали форму, силует, який я окреслив би як «стилізований свічник»; утім, годилося б сказати радше, що то була — зі значним абстрактним спрощенням — «ідея свічника», бо хоча й далека від реалістично інтерпретованого образу світильника, вона виглядає так, наче містить його характерні риси, геометризовані й ніби узагальнені. В кожному разі, саме такі асоціації породжували надгробки Шульців, які бачили утаємничені в символічні сенси глядачі.
Проте, здається дуже правдоподібним, що — не відкидаючи «свічникоподібності» тих таблиць — вони мали б виражати одвічний мотив Древа Життя, яке плодоносить надією, такого істотного в юдаїзмі. «З-під дерева було людину вигнано і під дерево, що стоїть у центрі раю, вона повернеться. Отож, це символ месіанської надії»[58].
Шульц був дуже зворушений втіленням цього проекту, особисто наглядав за скульптурно-каменярськими роботами, схвильований, із хворобливими рум'янцями на обличчі, з виразним відчуттям важливості тієї справи. Пізніше син-письменник час від часу відвідував ті надгробки, осиротілий ще до того, як він встиг виявити своє найістотніше творче призначення.
Надгробки Генрієти та Якуба лише ненадовго перетривали сина тих, чию пам'ять вони мали увічнити. І були б збереглися лише в дещо затуманених дистанцією часу спогадах їхнього співтворця-скульптора, якби не певна незвичайна обставина: існування їхньої репліки, чи радше — варіанту. Отож, як собі пригадує Процький, проект Шульца спіткало таке визнання Іґнаци Лобоса, що той вирішив — звісно, внісши деякі зміни, — виконати на його підставі пам'ятник на могилі своїх батьків, на католицькому цвинтарі в Дрогобичі. Шульц погодився, надгробок був виконаний, встановлений і — вцілів.
Тільки приблизно на його підставі можна собі уявити, як виглядав оригінал — надгробки батьків Шульца. Другий варіант є вищим, на товстішій кам'яній базі з двох плит встановлений високий шестикутний блок, а на ньому в овалах видніють барельєфні портрети обох батьків Іґнаци Лобоса. Щойно понад тим блоком височіє отой стилізований наче-свічник — наче спрощена схема ялинки, без вершка, поставленої догори ногами. На другому згори рівні цих розгалужень видніють замість ґрон винограду дві кам'яні оздоби. Цей надгробний пам'ятник лише своєю верхньою, «свічниковою» частиною нагадує надгробки Шульців, що не мали таких високих долішніх елементів і розвивали свою посутню форму, ритмізовану симетричними бічними виступами, низько, одразу понад горизонтальною плитою піщаника.
Опис, ба навіть намальований від руки начерк цього заснованого на Шульцовому прототипі надгробку та його фото мені передав шанувальник творчості Шульца, адвокат із Дрогобича Леон Фріс. У своєму цінному листі він також повідомляє цікаву інформацію про «третє покоління» надгробку, засноване до певної міри на первісному проекті Шульца. Виявляється, скульптор Іґнаци Лобос і його дружина теж спочивають на католицькому цвинтарі під пам'ятником, виконаним самим Лобосом, пам'ятником, який є ніби ще більш модифікованим варіантом Шульцівського оригіналу. Щоправда, гострі розгалуження бічної плити, типові для проекту Шульца та його першої, дещо відмінної репліки, були редуковані до невеличких кам'яних виступів на вершині пам'ятника, але аналогія форми одразу ж кидається у вічі спостерігачеві, а сам первісний задум тут іще наявний у залишковій формі.
Бруно Шульц, похований крадькома вночі після листопадового побоїща у невідомому місці, не має ні могили, ні надгробка, бодай символічного. Місце поруч із родичами, яке він визначив для себе, зосталося порожнім. Проте, навіть якби судилося його прахові не розлучатися посмертно з прахом батьків, то й так місце його вічного спочинку залишилося б невідомим. Немає старого єврейського цвинтаря в Дрогобичі. Великий кіркут загинув трагічною смертю, як і чимало подібних цвинтарів. Там, де він містився ще після війни, давно вже стоять блоки жилих кварталів.
Міцний теребовельський піщаник, покликаний на віки зберігти пам'ять Генрієти та Якуба, розвіявся в ніщо. Чи спало коли на гадку синові, що твір його леткої уяви та пера стане найбільш тривалою згадкою про них?
Та чи про них? — міг би хтось запитати, висловлюючи сумнів у ідентичності батьків Бруно з постатями матері й батька, увічненими в його книжках. Далебі, батьки в них почасти є прототипами, почасти — всього лише приводом для витворів письменницької уяви. Проте саме від них, від особи Генрієти та особи Якуба, ведуть свій родовід ті дві постаті з Крамниць і Санаторію. В літературній метаморфозі, в міфічній версії вони вціліли у творі сина, в єдиному свідченні їхнього існування, яке після них залишилося, не рахуючи випадково вцілілих згадок у метричних книгах, у пам'яті останніх свідків їхніх часів, які поступово помирають. Дарма, що то лише Шульцівське твориво, далеке від реальних доль своїх оригіналів, як сон від яви. Після кожного нашого покійного, якому не судилося зазнати посмертної нобілітації в мистецтві, й так зостається щось на кшталт легенди — лише завдяки зусиллям перетворюючої та селективної пам'яті живих і творчої співучасті проминання часу. Хоча тут ми маємо справу з автономним твором мистецтва, з героями приватної міфології, постаті Батька й Матері, оживлені в її межах, хай би як там було,
