Шуанська балада - Вальдемар Лісяк
Другий консул республіки, Камбасерес, і третій, Лебрен, на чолі делегації Сенату та Генерального штабу вручають Бонапарту номінацію на імператора (сучасна гравюра).
Рано чи пізно це сталося б, але це сталося раніше завдяки... Кадудалю! Французи були щасливі Бонапартом, як не було багато років, і злякалися, побачивши, що на їхнього кумира полюють, як на собаку, з наміром замінити його чорт знає ким, Бурбонами, якобінцями чи іншою наволоччю. Було вирішено зміцнити його становище, щоб ніхто не наважився простягнути озброєні руки до трону. У загальнонаціональному плебісциті, який мав відповісти на одне запитання: чи має імперія бути спадковою, а отже, вічно бонапартистською — три мільйони п'ятсот сімдесят дві тисячі триста двадцять дев'ять французів відповіли "так", і лише дві тисячі п'ятсот сімдесят дев'ять відповіли "ні".
Так що схвалення було майже від усього суспільства. Коли Кадудаль дізнався про це, він, мабуть, уперше у своєму житті так чітко усвідомив, що був абсолютно "сліпим воїном" у цьому житті. Про це свідчать його гіркі слова:
- Я хотів дати Франції короля, а дав їй імператора.
Він дав його їй, вступивши в змову заради британського золота і з’явившись у Парижі, коли пам’ять про криваве Різдво в Сен-Нікезі ще не вмерла.
У цьому поєдинку вони (Кадудаль і Наполеон) обидва мали одну мету: відновлення монархії. І монархія відродилася 18 травня 1804 року. Можна сказати, що обидва перемогли. Парадокс гідний Уайльда.
З таким великим духом у ньому він не міг вчинити інакше.
Нікколо Макіавеллі, Правитель
Строфа XI
СУД І ВИРОК
Імператор відхилив пропозицію Фуше, щоб змовників судив військовий суд. Справу передали до звичайного суду. 24 травня 1804 року в'язнів перевели до Консьєржері, в'язниці, вбудованої в будівлю Палацу Правосуддя.
Шістдесят три змовники, пов'язані з операцією "Coup Essentiel".
Серед них – Жорж Кадудаль (1), маркіз де Рів'єр (2), Шарль д'Озьє (3), Костер де Сен-Віктор (4), Армад де Поліньяк (5), Юліус де Поліньяк (6), Бурбан (7) , Лажоле (8), Буве де Лозьє (9), Жуайо (10), Керель (11), Роже (12), Піко (13), Русільон (14).
Ця будівля суду, розташована на березі Сени, була оточена кавалерійськими, піхотними та жан- дармськими кордонами, а навколо постійно кружляли поліцейські патрулі.
Перше судове засідання відбулося 8 травня в настільки заповненій залі, що в натовп важко було б просунути славетний палець з приказки. Багато людей прорвалися всередину і не могли бути виведені (цьому перешкодила жандармерія) - більшість з останніх були родичі та прихильники Моро, які прийшли сюди, щоб аплодувати йому, і щоб антибонапартисти пізніше написали, що "нація була на боці Моро".
О десятій годині до зали привели сорок сім підсудних. Моро йшов першим, опустивши голову, за ним, піднявши голову, Кадудаль - спокійно, ніби збирався гуляти, а за ним інші. Усіх посадили між двома жандармами і почали називати імена. Жорж відповів гулким басом, Моро ледь чутним шепотом. Тоді секретар суду, Фремін, почав читати обвинувальний акт. Монотонний, п'ятигодинний зворотний відлік, під час якого обвинувачені аристократи почали велику демонстрацію зневаги до суду. Більшість із них розслаблені, нудьгують, веселі, майже відсутні, усмішки на обличчях, без драми. Д'Озьє відкинувся назад із презирливим обличчям, брати де Поліньяк галантно кланяються друзям, яких помітили в приміщенні, Костер де Сен-Віктор усміхається жінкам.
Вони будуть веселитися до кінця, змагатимуться в жартах на адресу двору та імператора, викликаючи вибухи сміху у численної аристократії та супротивників Наполеона.
Процес над учасниками операції "Coup Esentiel"(акварель Армана де Поліньяка).
У полеміці з головою суду, Хемардом, маркіз де Рів’єр холодно заявив, що він був дуже здивований тим, що його посадили на лаву підсудних за спробу повалити республіку та відновити монархію, коли монархія була щойно відновлена. Кімната вибухнула сміхом, і Хемард закусив губу. У свою чергу д'Озьє, прийнявши вигляд добродушного придурка, тупо сказав, що так, вони з Жоржем збиралися вчинити державний переворот, але цей буде абсолютно безкровним, "точнісінько за прикладом, поданий Бонапартом багато років тому". Черговий вибух сміху і схвальні крики до натяку.
Лише шуанські селяни-командос сиділи похмуро. Їм не було до сміху, якого вони й не могли збуджувати — їх ніяк не вчили сипати "слівцями". У їхніх виступах не було нічого від цирку, а тільки від трагедії. Зала заціпеніла, коли слуга Жоржа, Луї Піко, піднявши руки, показав, як виглядають його пальці після тортур. Коли Хемард запитав його, чому він продовжує говорити про смерть "за релігію та короля", той відповів: "Це моя доля".
Жорж смішив публіку, не навмисно, але пристойність, набута у Лондоні, дозволяла йому іноді видавати висококласні репліки. Ось уривок із його свідчень:
Хемард: - Месьє бажає щось додати?
Кадудаль: - Ні.
Х: — Чи правдиві викладені факти?
К: Так.
Х: — Де ви висадилися після прибуття з Англії? У Бівілль-сюр-Мер?
К: — Я не знаю, як називається це місце.
Х: — З ким ви висадилися?
К: — Я не знаю цих людей.
Х: — Де месьє жив у Парижі?
К: — Ніде.
Х: — Ви жили в Шайо?
К: — Я не знаю ні Парижа, ні його околиць, і взагалі нічого не знаю.
Х: — З ким ви найчастіше спілкувалися в Парижі?
К: — Ні з ким. Я нікого не знав.
Г: — Куди ви їхали, коли вас арештували?
К: — На прогулянку.
Х: — На момент арешту ви мешкали на вулиці Монтань-Сент-Женев'єв?
К: — На момент арешту я мешкав у кабріолеті.
Зала знову здригнулася від сміху. Жорж купив всіх. Спочатку його боялися, і хоча з подивом виявили, що, всупереч офіційній пропаганді, він зовсім не схожий на перевертня, коли його виводили чи вводили в зал, натовп з криками розходився. Це з часом змінилося. Пізніше одна з королев паризьких салонів, красуня пані Рекам'є, напише майже захоплено: "Який безстрашний цей Жорж...". Проте найбільше захоплення дам під час суду викликав інший: розумний, блискучий і красивий. як юний бог Костер де Сен-Віктор. Цей колишній командир (у чині полковника) дивізії католицької армії, кавалер ордена Святого Людовіка, чудовий денді, одразу став фаворитом зали і розважав її з елегантністю, рівною тій, з якою він одягався. Суд його мало цікавив; весь час він спостерігав через лорнет за прекрасними дамами і лише коли
