Похід українських армій на Київ-Одесу 1919 - Микола Капустянський
А взагалі замість контрманевра ми 18.VI. терпимо подвійну невдачу: біля Базалії на фронті Волинської групи і біля Бару в 2-ій дивізії, що в неладі відступила на 40 верстов назад.
Проте цілком доцільних засобів було вжито Штадармом, щоби знову перебрати ініціятиву до своїх рук:
1) хутко зосереджено на лівий фланг С.С. ударну групу і їй покладено рішуче завдання розбити Таращанську дивізію.
2) На Жмеринському і Могилівському напрямках ми також переходимо в енергійний наступ, щоб через загрозу Жмеринці і Могилеву притягти туди большевицькі резерви і звільнити з району 6-ої дивізії частину сил для операції під Проскуровом.
В боях 18.VI.-19.VI. потверджено стару істину: «На полі бою не може бути зайвого куреня чи ескадрону». Справді, охоронна сотня Штабу Армії з 2-ма гарматами, що прибула в свій час на ст. Війтівці, провадить бій вкупі з більш стійкими частинами Волинської групи на залізничній колії Острів-Війтівці, стримуючи наступ большевицької кінноти, і виграє час, потрібний для перегрупування.
Також вельми доцільним виявилося розпорядження Штабу Дієвої Армії про зосередження резервів С.С. поза їх лівим флангом, тут та обставина, що малися резерви, дала змогу отаманові Коновальцю відкинути свій лівий фланг і прикрити свій тил.
Розпорядження командирів груп, і начальників дивізій до 25.VI.
Треба відзначити, видатне маневрування 7-ої Запорізької дивізії і надзвичайно бойову енергію, виявлену в боях з 19-го по 25-те червня як цією дивізією, так і ударними частинами С.С. 6-та Запорізька дивізія чудово справилась з поставленим їй завданням прикриття Проскурова з боку Жмеринки. Бої 6-ої дивізії заслуговують на повну ухвалу і спеціяльне вивчення як тактично взірцеві. Начальник дивізії і його штаб зуміли справитися з сильним супротивником, що наступав з фронту і з партизанськими загонами, що оточили дивізію майже з усіх сторін. Гарна частина в руках відважного, спокійного і здібного начальника не боїться ні обхватів, ні обходів і б'є ворога скрізь, де б він не з'явився.
Також і начальник Третьої дивізії підполковник Удовиченко провадив усі операції спокійно, з великою активністю та ініціятивою. Всі його сутички з большевиками незмінно закінчувались успіхом. Мені пощастило з Головним Отаманом бачити бої 3-ої дивізії в районі Котюжан, і можу посвідчити, що керування провадилось пляново, спокійно і розумно.
На жаль, отам. Божко був поганим партнером для 6-ої і 3-ої дивізії. Він робив силу похибок, без потреби марнував свою мало організовану, але хоробру дивізію. Невдалі дії от. Божка під Баром 18.VІ. і панічний відступ далеко назад, безумовно, відбилися несприятливо на наших операціях. Затриматися б Божкові в Єлтушкові 18.VI., на 20-е пполк. Удовиченко вже захопив би Котюжани і притягнув би на себе частково большевицькі резерви, що вперто атакували з 19.VI. по 21.VI. 6-ту Запорізьку дивізію; тоді й під Проскуровом можна було б стягнути більше сил і зробити це значно раніш.
На мою думку, пполк. Удовиченко під час наступу на Клтюжани 17-18-го взяв шлях на Вербовець дуже на південь, відірвавшися від 2-ої дивізії майже на 30 верстов, і через це от. Божко, почувши себе цілком ізольваним, не поставив достатнього опору і панічно відскочив назад. 20.VI. пполк. Удовиченко вирушив на Котюжани по іншому напрямку, більше на північ, і це дало позитивні наслідки.
Операції 8-ої Запорізької дивізії були взагалі не досить енергійні. Начальник дивізії, не враховуючи значення, часу, спізнюється під Староконстантинів, його Штаб забуває про величезну важливість своєчасних донесень і інформувань Вищих Штабів і майже дві добі не подає відомостей.
Операції 8-ої дивізії під Староконстантиновом затягуються: атакує це місто дивізія в лоб і до того ж удень; нарешті, 8-ма в свій час, на 22-е, не зосереджується в резерву Командування, в село Заруддя, і не встигає підтримати атаковану в цей день 9-ту, Залізничну дивізію, наслідком чого наш бронепотяг, якому відрізали шлях відвороту зі Староконстантинова, попадає до большевиків.
Все таки 8-ма дивізія відограла чималу ролю, бо її активні чини з 19 по 22.VI. під Староконстантиновом стримували північну большевицьку групу. До речі сказати, частини цієї дивізії билися знаменито і не бажали залишити Староконстантинова большевикам навіть і після наказу.
У Штабі Армії я персонально тримався того погляду, що не слід було після захоплення 8-ю дивізією Староконстантинова відтіля її відводити – вона краще допомогла б 9-ій дивізії, загрожуючи большевицькому запіллю.
Взагалі до 24 червня ми взяли гору над большевиками, завдячуючи бойовій енергії наших частин і перевазі, що повстала через наше зосереджене розташовання в Проскурівському районі, яке спричинилося до зручного керування, маневрування і взаємного підтриму.
Таким чином, плян Штабу Армії відтягнути наші групи на Случ дав свої позитивні наслідки.
Вечір 24.VI. є дуже важливим в Проскурівській операції, бо тоді виникло розходження між командуванням і полк. Сальським. 24.VI. видано розпорядження відтягнути 7-у Запорізьку дивізію в резерву.
Оцінка планів і розпоряджень вищого командування.
Пляни Штадарма і полк. Сальського та інш. мали свої «за» і «проти», і можна цілком певно сказати, що як той, так і другий плян дали б позитивні наслідки, але необхідно було рішуче переводити в життя той чи інший. Наша ударна група, розбивши вщент сильнішу Західню большевицьку групу, при підтримці С.С., 8-ої і 9-ої дивізії напевно розправились
