Дорогами Маклая - Олександр Семенович Іванченко
Статтю написано для преси, і деталі, які не варто чи не треба було виносити на суд читача, автор міг опустити або викласти події так, як йому видавалося найприйнятиіше. Але важко пояснити причину, чому Маклай, розповідаючи про зустріч з корветом «Скобелев», жодним слоном не згадав про свою попередню домовленість щодо цього корабля з адміралом Шестаковим. Забув? Навряд, адже йшлося не про якусь дрібничку. Не вважав за потрібне? Можливо, тоді чому? А чи не було ніякої домовленості? Можливо, й так. Але у нас нема підстав не вірити Шестакову.
Як ми знаємо тепер із щоденника керуючого Морським міністерством, «Скобелев» за його вказівкою йшов у Сідней тільки для того, щоб дочекатися там Маклая і звідти вирушити з ним у Меланезію. Що ж, зважимо на це як на факт. Але навіщо в такому разі було Маклаєві вмовляти контр-адмірала Копитова взяти його на корабель, якщо корвет і так посилали в цілковите розпорядження мандрівника? Адже зустрівши Маклая в Батавії, Копитов мав за логікою тільки зрадіти цій зустрічі: ось він, той, за ким вони йшли в Австралію! Тепер не треба продовжувати стомливий перехід до Сіднея, можна прямувати просто до берегів Нової Гвінеї, скоротивши таки-м чином нелегкий шлях корвета майже вдвічі.
Далі. Як на судні, що йшло з Одеси, опинився Копитов, коли «Скобелеву» було наказано йти до нього після відвідання з Маклаєм островів Пелью? Він же, Копитов, тримав тоді свій штаб на крейсері «Африка», у Владивостоці!
Ну, припустімо, що командуючий Тихоокеанською ескадрою довідався про час прибуття «Скобелева» в Батавію і свідомо поспішив з Владивостока, щоб зустріти: корвет у цьому порту. Прибути сюди він міг тільки на крейсері «Африка», який за наказом того ж адмірала Шестакова наприкінці березня також надавали у розпорядження Маклая. Куди ж вона з Батавії поділася? Попрямувала в Австралію замість корвета? Але тоді переходити з «Чібасси» на «Скобелев» Маклаєві не було рації.
Місяць тому, покидаючи Європу, наш мандрівник у Лондоні одержав із Сіднея телеграму від своєї нареченої Маргарити Робертсон, яка сповіщала, що її батьки після тривалого вагання нарешті дали свою згоду на їхнє одруження. Зрозуміло, він усім серцем прагнув якнайскоріше дістатись у Сідней і тому зустрічі із «Скобелевым» аж ніяк не зрадів.
«Перебуваю зовсім несподівано, — писав він до брата Михайла з борту корвета, — на шляху до берега Маклая. Як це все влаштувалось, а точніше сталось (бо я не прагнув влаштовувати таку комбінацію), розповім колись при зустрічі. Одне слово, я буду в Сіднеї на три (!!!) місяці пізніше, ніж сподівався, що, як ти розумієш, мене зовсім не тішить».
Можна подумати, що перейти на «Скобелев» Маклая хтось приневолив, так принаймні виходить. Але ж на корветі не знали, що він на «Чібассі». Капітан-лейтенант Бла-годарєв, той самий, що залишив йому в Порт-Саїді гроші на проїзд до Австралії, не міг передбачити, яким він пливтиме пароплавом. Сума була розрахована просто на вартість квитка в першому класі одного з пароплавів Британо-Індійської лінії. Отже, на «Скобелев» Маклай прийшов сам і, довідавшись…
Отут ми якраз і підходимо до суті.
Якщо крейсер «Африка» не відпливав у Сідней, а корвет «Скобелев» прямував туди, щоб узяти Маклая, то в тій ситуації, що склалася на рейді в Батавії, контр-адмірал Копитов міг вирішити одне з двох: або мандрівник відкладає на три місяці побачення з нареченою і вирушає на «Скобелеве» в Меланезію, оскільки це не тільки вдвічі скорочує шлях корвета і заодно витрати на його рейс, а й набагато полегшує умови плавання, або він далі пливе на «Чібассі» в Австралію, відмовившись на даному етапі від послуг російських моряків узагалі.
Тоді зрозуміле невдоволення Маклая. Так, перейти на «Скобелев» він був змушений. Але, очевидно, він вчинив би так само й у випадку, описаному в його статті. Годі уявити, щоб через свої сердечні справи Маклай пропустив несподівану нагоду ще раз побувати в папуасів, доля яких хвилювала його над усе. Однак з цього не випливає, що, приносячи в жертву особисте заради громадського, він тішився в душі. Певна річ, те, що зустріч з нареченою відсувається, його не радувало.
Гай-гай, ні та, ні та версії поки що не доведені. Як воно було насправді, найпереконливішу відповідь нам може дати тільки один документ — судновий журнал корвета «Скобелев». І ось, користуючись цим документом, відомий миклухознавець О. Г. Грумм-Гржимайло, що видрукував у 1939 році монографію «М. М. Миклухо-Маклай на тлі сучасної йому доби», писав:
«Коли… британський поштовий пароплав, на якому плив Миклухо-Маклай, кинув якір на рейді Батавії, в бухті завантажувався вугіллям російський корвет «Скобелев». Побачивши його, наш мандрівник… звернувся до… контр-адмірала М. В. Копитова з проханням надати йому можливість ще раз відвідати бухту Астролябії. Хоча корвету заходити в цю бухту було не з руки, оскільки він повинен був найближчими днями пливти далі у Владивосток (підкреслення моє. — О. І.), М. В. Копитов усе-таки згодився виконати бажання мандрівника й узяв його на корабель».
Такий же фактичний матеріал про цю зустріч наводив у нарисі «М. М. Миклухо-Маклай» і академік Д. М. Ану-чин, який особисто знав і Маклая, і Копитова.
Зберігся також щоденник самого Копитова, який «несподіваний намір зробити на шляху до Владивостока великий гак через Меланезію» пояснює своєю симпатією до Маклая:
«Мені в той же час особливо приємно зустрітися з таким знаменитим й освіченим російським мандрівником і провести якийсь час у товаристві такої цікавої сучасної особи, як п. Миклухо-Маклай.
Безперечно, його піднесена заповзятливість пробудить багатьох послідовників серед наших учених, і такі подорожі в майбутньому не будуть винятком».
Отже, ні в Сідней, ні до островів Меланезії до зустрічі з Маклаєм у Батавії «Скобелев» пливти не збирався і ніяких вказівок щодо цього не мав. Портом його призначення з самого початку був Владивосток без усяких там кружних шляхів із заходом в Австралію і Меланезію.
Звичайно, хибно було б вважати, що адмірал Шестаков занотовував до свого щоденника пусті власні вигадки. Але якщо керуючий Морським міністерством і Миклухо-Маклай про щось і домовлялися,
