Св. Петро Могила - Юрій Андрійович Міцик
За таких несприятливих обставин св. Петро Могила продовжував залізною рукою наводити лад у Православній Церкві, не зупиняючи темпу перетворень. Важливо, що відповідна реформа була всебічною і не було жодної ділянки церковного життя, які б митрополит не охопив своєю невсипущою енергією та працею. Історик Церкви Іван Власовський писав: «…церковні собори; школи й духовна освіта, розвиток православної богословської науки; церковне богослужіння й видання богослужбових книг; будова й реставрація православних святинь; монастирське життя; праця православних братств – все це… було предметом піклування митрополита». Від самого початку перебування на митрополичому престолі св. Петро Могила з величезною енергією заходився викорінювати недоліки в церковному житті і проводити належні зміни, щоб дати гідну відповідь на виклик Реформації та Контрреформації і підняти Православну Церкву на належну висоту. Цьому сприяв ще відносно молодий вік св. Петра Могили як на митрополита і його геніальні наукові й організаторські здібності. Не слід думати, що ніхто до св. Петра Могили не бачив необхідності в реформуванні Православної Церкви. Це було б несправедливо щодо низки його попередників. Однак їхні зусилля, як-от Макарія, київського митрополита у 1534—1555 рр., у кращому разі давали лише частковий, нерідко тимчасовий ефект. Більш ефективними були заходи з очищення Церкви від безладу, занепаду освіти, негідних священнослужителів, засмічення православного вчення, намічені православним Собором 1621 р. і частково реалізовані св. Йовом Борецьким та Ісайєю Копинським. Та при всій повазі до попередників св. Петра Могили ніхто з них не зміг зрівнятися з ним як реформатором Православної Церкви. Випробувавши модель перетворень на лаврському ґрунті, св. Петро Могила поширив їх на всю митрополію. Насамперед він прагнув повернути предстоятелю Київської митрополії належні йому права і владу, втрачені протягом минулих століть, особливо з моменту запровадження Берестейської унії, досягти зламу в кадровій політиці Церкви. Для цього святий узяв під надійний контроль духовний стан і, використовуючи весь свій вплив і діючи на цілком законних підставах, досягнув значних змін у його кількісному й особливо якісному складі. Це стосувалося насамперед єпископів – найближчих і найважливіших ієрархів після митрополита.
Як ми вже зазначали, вся ієрархія була замінена у 1632—1633 рр., причому як з новими, так і зі старими єпископами, за винятком Ісайї Копинського, св. Петро Могила мав теплі стосунки. Але митрополит не пустив справу на самоплив і виявив неабиякі дипломатичні таланти, щоб провести на єпархію свого кандидата. Так, він не допустив до керування Перемиською єпархією Івана Попеля, домігшись, щоб дану кафедру зайняв Симон Гулевич-Воютинський. Тут слід вбачати також вияв непримиренної боротьби митрополита із сумнозвісними традиціями т. зв. «патронату», коли світські впливові особи втручалися в суто церковні справи. Коли помер його сподвижник – єпископ Мстиславський, Оршанський і Вітебський Йосиф Бобрикович, св. Петро Могила особисто прибув не тільки на похорон у Вільно, але й у Могилів, щоб на цю кафедру було обрано його надійного помічника Сильвестра Косова. Коли по смерті львівського архієпископа Єремії Тисаровського у 1641 р. місцеві братчики обрали на його місце шляхтича Андрія Желіборського, Петро Могила відмовився його затвердити. Кандидат у єпископи був загалом непоганий, але йшлося не стільки про кандидата, скільки про збереження належних канонів і пошанування митрополичого престолу, оскільки вибори сталися без його відома і не на місце єпископської кафедри.
Св. Петро Могила пильно контролював роботу єпископів, не даючи їм діяти всупереч інтересам Церкви. Так, він виступив із протестом проти дій луцького єпископа Афанасія Пузини, який, ще не маючи привілею на єпископство, віддав в оренду деякі маєтності. Водночас він усіляко підтримував духовний стан, насамперед вищих ієрархів, боронив його перед втручанням у його справи світської влади, обмежував сумнозвісне право патронату. Не слід думати, що св. Петро Могила діяв при цьому як диктатор, адже він спирався на рішення церковних Соборів (1635, 1640), ураховував думку духовенства і мирян, усього «миру Божого». У Києві мали регулярно відбуватися церковні Собори, інші форми з’їздів духовенства. Цікаво, що коли він призначив у братський монастир у Могилеві о. Мелетія, то Сильвестр Косов, тодішній місцевий єпископ, був цим невдоволений. З даного приводу розпочалося листування між митрополитом та єпископом, і врешті святий переконав свого сподвижника, а не змусив його до послуху авторитарними методами.
Коли ж кафедра з якихось причин певний час не була належним чином обсаджена, як-от Перемиська чи Володимирська, то св. Петро Могила ставив своїх намісників, які фактично виконували обов’язки єпископа. Взагалі святий надзвичайно активно використовував інститут намісництва. Своїх людей він ставив намісниками в монастирі та на протопопії. Він підніс і роль протопопів, яких обирали з-поміж найбільш гідних священиків і які мали забезпечувати зв’язок ієрархії з нижчим духовенством, контролювати священиків, передавати їм свій досвід. Таким чином, була відновлена багатоступенева ієрархічна структура в Церкві.
Надзвичайно велику увагу приділяв митрополит чернецтву, у зв’язку з чим здійснив низку заходів, які суттєво піднесли духовні та моральні якості православних ченців, різко звузили можливості для проникнення в їхні лави випадкових та негідних осіб. Важливу роль відігравала також активізована св. Петром Могилою практика візитацій єпархій та парафій, до якої він заохочував єпископів. Візитації робилися зазвичай під час подорожей митрополита на сейми, на вибори нових єпископів, у судових та майнових справах, врешті, здійснювалися і спеціальні ревізійні акції. Він узявся також за регулярні ревізії, які стосувалися окремих єпархій чи протопопій. Особливо важливою була його поїздка в Білорусь, де ситуація Православної Церкви була надзвичайно тяжкою; у деяких головних містах країни, як-от Полоцьк чи Вітебськ, навіть забороняли православні храми чи монастирі. Цікаво, що під час перебування у Вільні він відпустив посмертно гріхи Лжедимитрію І.
Св. Петро Могила розгорнув рішучу боротьбу проти безладу в церковно-канцелярських справах. Саме він започаткував метрикальну реформу. Використавши традиції
