Панас Мирний - Леонід Володимирович Ушкалов

куди-інде. Христя опиняється в місті, а батько Федора б'є його за непослух (V розділ). Христя привчається до міського життя та до роботи в пана. Її подруга розповідає про те, як батьки покарали Федора (VI розділ). Христя бачить панового квартиранта Петра Проценка, і він їй дуже подобається (VII розділ). Мар'я – ще одна панська наймичка – розказує Христі історію свого життя (VIII розділ). До Христі приходить у гості її колишня сільська подруга Марина, і панич Проценко записує від дівчат народні пісні (IX розділ). Історія Петра Проценка та його народолюбства (X розділ). До Проценка приходить Маринин панич Довбня і натхненно грає на скрипці (XI розділ). Проценко та Довбня ідуть у гості до красуні попаді, а повертаючись пізно вночі додому, Проценко вперше цілує Христю (XII розділ). За якийсь час до Христі приходить напідпитку Федір, але відразу ж тікає геть (XIII розділ). Як з'ясувалося, Федір прибув разом з іншими парубками до міста, щоб побачитися з Христею, а втік від неї тому, що колись побожився їй ніколи не пити (XIV розділ). Федір повертається в село, де його навіть не пускають до рідної хати, а батько жорстоко б'є; Федора прийняли до себе Притики (XV розділ). У місті готуються до Різдва. Коли ввечері Христя зайшла до Проценка, той знову її приголубив (XVI розділ). На Різдво панич пішов кудись із дому і Христю долають ревнощі. Повернувшись, Проценко запевняє Христю, що любить тільки її. Христя вирушає в гості до Марини, яка хоче покинути Довбню і стати утриманкою якогось пана (XVII розділ). Пішла чутка, що Марина й справді від'їжджає. Христі стає шкода Довбні (початок XVIII розділу).

На цьому письменник уриває оповідь і повертається до початку твору, посутньо змінивши три перші розділи. Такі зміни були потрібні передовсім для того, щоб усунути суперечність в образі Грицька Супруненка, який у цих розділах змальований добрим лагідним чоловіком, тимчасом як далі постає справжнім деспотом. Поступово цей образ набуває рис нової іпостасі Грицька Чупруненка з роману «Хіба ревуть воли…», на що вказує вже сама збіжність імен персонажів. Обидва вони – люди, пристосовані до умов життя, переможці в боротьбі за існування, на противагу Чіпці та Христі.

До подальшої роботи над романом Мирний приступив аж улітку 1880 p., коли взяв двомісячну відпустку й поїхав до батьків у Гадяч. Письменник мав намір ґрунтовно переробити твір, перетворивши його на широке соціальне полотно й тим самим вивівши своїх героїв зі сфери суто особистих стосунків. Логіка подальшої роботи нагадувала логіку роботи над романом «Хіба ревуть воли…». На цей раз до першої частини твору ввійшло вісім розділів, в яких докладно змальовано те, як сільська дівчина Христя стає міською наймичкою. Значно змінилися і сюжетна канва, і система персонажів, і самі їхні характери. Так, Пилип Притика тепер опиняється поза межами сюжету. Його історію автор подає скупими штрихами, розказавши про те, як цей тихий чоловік бідував усе життя і загинув, вирушивши з ярмарку додому під час хуртовини. Так само опиняється на другому плані й Федір. Тим часом його батько в цій редакції висувається на передній край, перетворюючись на справді зловісну, ледь не демонічну, фігуру, готову на все заради власної вигоди. Виходить на передній край і досі другорядний образ сусіди Притик Карпа Здора, що виступає тут у ролі оборонця Параски та Христі. Та й образ головної героїні письменник змальовує значно більш глибоко й тонко. Особливо підкреслена її майже дитяча наївність, палкість, пристрасність – словом, те, що вона живе за законами «серця». Одна тільки деталь: дівчина, на перший погляд, якось надто вже швидко забуває про батькову смерть, – це, як слушно зауважив Сергій Єфремов, «надзвичайно тонко підхоплена психологічна рисочка, що враз ставить перед нами індивідуальну вдачу Христини, пояснює дальше її поводження, дає ключ взагалі до розуміння її психіки. Коли вмирає хто з близьких – годиться плакати. І Христя цей «закон» виконала і не тільки для годиться, а щиро, від серця… Але минувся перший пароксизм горя, щось інше її захопило – і вона так само щиро, захоплено новому почуттю віддається. Христя – це вдача нервова, палка, пристрасна, поривчаста, з різкими переходами від одного настрою до другого…».

У другій частині роману, яка так само, як і перша, мала вісім розділів, Мирний змальовує життя Христі в господі крамаря Загнибіди, цього, як казав Іван Стешенко, «типічного дрібного буржуа в його примітивно-грубій формі». Тут з'являється і кілька нових персонажів, що стануть наскрізними в романі: підприємець Колісник, гласний Рубець, поліційний чиновник Книш. Трагічні події, крізь які автор проводить свою героїню (загибель дружини Загнибіди, арешт, смерть матері), роблять її круглою сиротою й залишають їй одну-єдину життєву дорогу – найми.

Нової версії третьої частини Мирний не став писати, а заходився переробляти VII—XII розділи попередньої редакції, в яких ішлося про стосунки Христі з Проценком. Найбільших змін зазнав тут образ Проценка. Якщо досі це був молодий чиновник-народолюбець, пройнятий духом емансипації, що його принесла із собою доба «великих реформ», то тепер він, за словами Єфремова, перетворюється на «повітового лева і Дон-Жуана». Так VII—XII розділи першої редакції стали II—VII розділами третьої частини нової редакції. Перегодом, уже в другій половині 1881 p., Мирний написав перший розділ третьої частини («Вирнула»), розповівши в ньому про те, як Христя з'явилася в господі Рубця, далі йшли відредаговані VII—XII розділи першої редакції, а насамкінець іще три нові розділи. На початок жовтня 1881 р. чернетки трьох перших частин основної редакції були готові. Якраз у цей час письменник отримав від Михайла Старицького пропозицію надрукувати частину роману в альманасі «Рада». До середини листопада 1881 р. Мирний підготував чистовий варіант першої частини «Повії» і надіслав його Старицькому, а сам прихватком працював над четвертою частиною твору. Так само прихватком Мирний працював у цей час і над повістю «За водою». Її задум виник під враженням від єврейських погромів, які прокотилися, зокрема Україною (Київ, Одеса, Переяслав та деінде), після вбивства народовольцями імператора Олександра II. Відтак Мирний почав писати історію про те, як один пан побудував на річці млин, як перегачена річка почала завдавати селянам села Красноярки великої шкоди та як вони воювали з паном, аж доки той не передав і річку, і млин в оренду Лейбі. Намагаючись змалювати це «сьогочасне лихо» панорамно, Мирний використовує матеріал свого оповідання «Злодій». Так з'являються образи «сільського нігіліста» Грицька, кучера Дмитра та його дружини Уляни й інших. Щоправда, Мирний довів оповідь тільки до зав'язки й передав ці матеріали Біликові,