Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук
Чи сказане тут не становить реальної загрози для України? Адже ОУН, це, попри декларації про демократизм, тоталітарна, вождівського типу, тобто фашистська організація, це загроза війни за "етнічні українські землі", за "поширення території української держави". Це - знову море крові, не море - океан крові! Це загроза не тільки для України, але й для всієї Європи, для всього світу!
Чи бачить цю загрозу українська еліта? - Іван Дзюба, Микола Жулинський, Іван Драч, Дмитро Павличко? Чи бачить цю загрозу Президент України?
Щоб будувати правову державу, треба позбутися ідеологічного баласту, базованого на злочинах, слід позбутися скверни. Більшовизму не слід поборювати націоналізмом, а лише демократією.
Український націоналізм, котрий робить усе, аби "взяти владу" - це виразна загроза для сусідів України, для Європи. Хто сіє вітер, той пожне бурю! А про це, власне, згідно до вчення Дмитра Донцова, йдеться ОУН.
Власне з метою перестерегти розумних тієї частини світу, яка є моєю Батьківщиною, написана ця книжка. Блю на сполох!
ЗакінченняПроблема вибачення
Іноді криваві події, що мали місце в Західній Україні в 1941-1945 pp., називають "польсько-українською війною".18 Мабуть, комусь вигідно цю різанину польського і українського населення, вчинену ОУН-УПА, називати війною. Але ж війна, це збройна боротьба між державами, або внутрі держави, і тоді вона називається громадянською війною. Війни між державами кінчаються мирним договором, натомість громадянські війни - перемогою однієї зі сторін в боротьбі за владу в державі. Те що діялося на Волині 1943 року і в Галичині 1944 року, аж ніяк не можна називати війною.
Кількадесят років після війни, після геноциду, вчиненого ОУН-УПА в Західній Україні, деякі автори підносять проблему вибачення за те що діялося на Волині й в Галичині під час війни, бо без цього, мовляв, не може бути згоди між польським і українським народами.19 Казимир Подляський пропонує формулу: "Вибачаємо й просимо вибачення". Постає питання: Хто й кому має вибачати? Хто з українського боку мав би сказати: "просимо вибачення?"
Справа зовсім непроста. Кожне вибачення зумовлене каяттям. За злочини гітлерівців покаявся німецький парламент, уряд і духовенство Німеччини, засудивши націонал-соціалізм, як злочинну ідеологію, засудивши в судових процесах ряд нацистів за скоєні ними злочини. Самі ж гітлерівці ніколи не покаялися.
Годі теж, знаючи реалії й напрями пропаганди ОУН, фальшування нею історії, чекати покаяння від українських націоналістів.
Говоримо: поляки-українці. А насправді понад 90% населення обох народів не мало нічого спільного з тим, що діялося на Волині й в Галичині під час війни. Проте, відносини між народами часто визначаються саме на прикордонних територіях, зокрема там, де існують взаємні територіальні претензії. Як, наприклад, Альзас і Лотарингія та басейн Рур між Францією і Німеччиною, як Заользя між Польщею і Чехо-Словаччиною тощо.
Хоч ОУН-УПА ніколи не репрезентувала українського народу, його інтересів, все ж таки це були організації, побудовані на українському людському елементі. В такому, і лише в такому сенсі український народ відповідає за дії ОУН-УПА. Так як відповідає дбайливий батько за дії свого дорослого сина-виродка. Відповідає в певному сенсі морально, але ніколи юридично. Відповідальність українського народу за дії ОУН-УПА грунтовно різниться від відповідальності німецького народу за дії Гітлера й його злочинної машини. Гітлер дійшов до влади легально, внаслідку демократичних виборів. Тому й якісно іншою є відповідальність німецького народу, бо Гітлер був його легальним репрезентантом. Натомість ОУН-УПА таким репрезентантом ніколи не була.
Я сказав: Годі сподіватися від ОУН чи ветеранів УПА каяття. Вони під сучасну пору оточують себе німбом слави, строяться у шати героїв. А герої не каються.
Проте, чекати на каяття ОУН-УПА не можна вічно, а налагодити добросусідські відносини між українцями і поляками - треба. Без каяття цього не станеться. Хтось мусить покаятися за ОУН-УПА. Хтось, кого каяття прийме польський народ.
Не враховуючи українських авторів, котрі писали в умовах більшовицького режиму, досі ніхто з українців не визнав вину ОУН-УПА за злочини народовбивства на поляках в час війни. Роблю це я, маючи свідомість того, що на мене посиплеться град звинувачень у "зраді" тощо. Проте я це роблю, маючи теж свідомість того, що хтось перший мусить це сказати. Мені боляче, проте я не мовчу. Однак голос одного українця не вплине на зміну громадської думки поляків, хоч, маю надію, моє писання спричиниться до зміни в очах поляків стереотипа українця-різуна, спричиниться до того, що поляки українця не націоналіста почнуть вважати членом великого українського народу, а різунами називатимуть тих, що були в УПА, хто служив в С.Б. ОУН. Але ці останні ніколи не діяли від імені народу, а лише в ім'я злочинної, протилюдської, навіть божевільної ідеології.
За дії ОУН-УПА має відповісти теперішня влада незалежної України - її парламент, її Президент. Це вони мають офіційно засудити дії ОУН-УПА, це вони мають відмежувати український народ від тих організацій. І скласти заяву про прохання вибачити українському народові за дії його синів-виродків.
Те саме має зробити в першу чергу ієрархія Греко-католицької церкви, бо саме під її омофором постала ОУН. А також ієрархія Української православної церкви, бо це її паства брала участь у масових мордах на Волині. Хоч і була ця паства спонукана до злочинів
