Похід українських армій на Київ-Одесу 1919 - Микола Капустянський

Сотник Коваленко та Чоботарів робили всі доклади по контррозвідці безпосередньо Начальникові Штабу і тільки йому і з цього боку не підлягали генерал-квартирмайстру. ">[11] сотник Коваленко направив цілу свою кипучу енергію. Цей відділ було поширено і в нього ввійшов ще й політичний розшук.

Контр-розвідку провадив М. Чоботарів, здібна вольова, але жорстока людина, фахівець по своїх справах. Вони провадили свою працю, спираючися на авторитет Штабу Дієвої Арімiї.

Взагалі Штаб мав майже всі технічні засоби та відповідну організацію і працював з повним напруженням своїх сил.

Розділ V
наші сили
Реорганізація.

Наприкінці відступу завдяки героїчним зусиллям Штабу, на бік якого також стала частина преси, вдалося скоротити отаманів, зменшити кількість тактичних одиниць і створити кадри регулярноі армії. Правда, в боротьбі з отаманією ролю відігравав і природний добір: все авантурницьке, випадкове не витримало тягару походу і розпорошилося. Зникали отаманчики, розвіялося багато поодиноких загонів, пішла додому велика кількість мобілізованих козаків, особливо з Лівобережжя, забравши з собою кріси, предмети обмундировання та амуніцію.

В армії залишився, за невеличким винятком (Холмська дивізія), здоровий і дужий елемент, національно настроєний і переконаний противник большевиків.

Було вирішено перевести до кінця квітня строгу реорганізацію української армії.

Числені окремі частини сполучити в 11 дивізій, в кожній по 3 полки піхоти, з одним гарматним полком і кінною сотнею. Для зручнішого керування ними і маневрування позводити ці дивізії в окремі групи, по 2-3 дивізії. В кожній групі до груп малося додати по бригаді кінноти та важку полкову гармату. Корпуси яко тактичні одиниці касувалися.

На жаль, поляки й большевики своїм погодженим наступом стали на перешкоді до закінчення цієї організації і цілковитого її переведення в життя.

Січовики. От. Коновалець.

На початок наступоної кампанії до розпорядимости нашого командування були такі сили: Група Січових Стрільців – 10 та 11 дивізії С.С. і 9 Залізнична. Штабів для 10-тої та 11-ої дивізій ще не було сформовано і Штаб групи керував всіма своїми частинами безпосередньо, що відбивалося негативно на операціях цієї групи.

Командував групою отаман Коновалець, старшина австрійської служби, діяльний творець січовиків. Був командиром корпуса С.С. при наступі на Київ війська Директорії. У Києві вiдiгравав видатну ролю командира Осадного корпусу. Розумна людина, дуже честолюбна, чудово орієнтувався в різних політичних течіях. Уміє підтримувати свій авторитет і заступництво перед підлеглими і здобути від них поваги. Бойове керівництво військом він покладав на своїх начальників штабів, даючи їм вільну руку і санкціонуючи їх розпорядження.

Взагалі більше політик і дипльомат аніж військовик.

Начальником Штабу під цей час був Генерального Штабу підполковник Безручко.

Частини С. С. складалися з галичан і наддніпрянців на 50%. До них у Києві прилучилися полки з Сердюцької дивізії. Група С.С. це одна з краших бойових частин і з міцною дисципліною, ядро армії Петлюри в його операціях на Київ підчас боротьби з гетьманцями. С.С. виявляли велику самостійність, не завжди рахуючись з розпорядженнями вищого командування, що шкодило справі. Цю групу було краще за інші забезпечено всім потрібним. У неї було найбільше гармат і скорострілів. За нею йшли цілі ешелони з постачанням.

Будучи перетомлені від сильних боїв частини С.С. всеж таки як з огляду на свій склад, так і на моральний стан були ще здатні до активних операцій.

Запорізька група. Полк. Сальський.

Многостраждальна Запорізька група – не мало було над нею зроблено експериментів,[12] але цей сильний військовий організм не зруйнувався. Надто міцний фундамент заклали при заснуванні запорізьких частин отаман Натієв і Балбачан. На долю Запоріжців підчас боїв за Лівобережжя було випало тяжке завдання оборони Харківщини, де вони й понесли великі втрати. Надалі вони прикривали район на південний схід від залізниці Фастів-Козятин-Жмеринка. Нарешті, як уже зазначено вище, пробилися до Дністра й обібрані до нитки «дружньою невтральною» Румунією, зосередилися в районі Радивилів-Н.Почаїв. Голі, хворі й беззбройні Запоріжці мали високий дух.

Дуже гарний склад старшин, багато кадрових. Були й такі командири полків, що розпочали свою службу простими козаками в запорізьких частинах і просунулися вгору завдяки своїм великим бойовим чинам на очах Запоріжців. Міцне злютовання поміж старшинами та козаками. Своєрідна й сувора дисципліна. Кожна дивізія ба навіть полк мали свою визначену фізіономію. Дисонанс в Запорізьку групу вносили гайдамаки – елемент надзвичайно хоробрий – називали себе частиною «політичною» і вдавалися в політичні авантури. Керував ними от. Волох.

До складу Запорізької групи увійшли 6, 7 і 8 Запорізькі дивізії.

Командування групою в цю тяжку хвилину перейняв Генерального Штабу полковник Сальський (випуска 1912 р. з Академії), розумний, дуже здібний, з великою ініціятивою та ерудицією, не завжди стриманий.

Полковник Генерального Штабу Воскобойників був начальником Штабу. Гарний старшина, криштальово чесний і скромний, святий працівник.[13]

Між Січовиками та Запоріжцями тривало суперництво за перше місце в Українській Армії, але як ті, так і другі мали свої великі заслуги перед Україною.

Волинська група. полк. Петрів.

Волинську групу було утворено в часи нашого останнього прориву на Проскурів з першої Північної дивізії – частин, підлеглих отамановi Оскілкові, що оперували на Волині проти большевиків – і 4-тої Холмської дивізії, в склад якої входили рештки частин Холмського фронту генерала Осецького, що оперували раніш на Волині проти поляків.

Ці частини деморалізував несподіваний удар поляків у тил в районі Луцька й авантюра Оскілка. Найкраща з цих частин це Північна дивізія. Нею командував отаман Ярошевич (Генерального Штабу генерал-лейтенант російської