Похід українських армій на Київ-Одесу 1919 - Микола Капустянський

Усі ці витрати дорогоцінним воєнним матеріялом були дошкульним ударом для Української Армії.

Европа не лише нам не допомогала і сама лякалася большевиків, а навіть наші останні запаси амуніції вiдбирала і лишала нас з голими руками.

Підготовка до нового наступу. Сх. ч. 4.

Прибуття Запорізького корпусу, а також повстання, що розпочалось на Україні в запіллю у большевиків, спричинилися до нового контрудару. Підготовка до нього інтенсивно переводилась Штабом Дієвої Армії, головним чином до озброєння і постачання Запорізького корпусу до реорганізації армії і розвинення партизанської чинности в запіллю у большевиків. Треба зауважити, що українська людність, спробувавши на гіркім досвіді большевицьку владу, почала ставитися до неї вороже.

Перехід польської армії в наступ і наслідки його. Сх. ч. 5.

Галицька армія протягом цілого цього періоду веде героїчну боротбу з поляками за Львів і нафтові райони східньої Галичини.

Уряд У.Н.Р. допомагає Галицькій Армії амуніцією, одягом і грішми. Так. Директорія, зокрема Ш.Д.А. по змозі своїх сил старається підтримувати західньо-український фронт і відряджає туди курінь полк. Кравчука, який спрямовано на хирівський фронт, окрему піхотну Козятинську Бригаду. За ними в січні 1919 дісталися на західній фронт «Дніпровська Дивізія» (селяни трипільщини). Найкращою як допоміжною частиною були два полки 2-ий і 4-ий артилерії Київських Січових Стрільців, вони з'явилися на оперативному фронті в Галичині в лютому 1919 р. і брали в боротьбі корисну й відповідальну участь.

Уже Львів готовий був капітулювати, але з'являється новий могутній чинник – дивізії Галєра, добре забезпечені та озброєні у Франції.

Цим тараном польське командування в травні наносить сильний удар Галицькій армії, а також на Луцьк-Броди по тилах Наддніпрянської Армії. Цiкаво, що Франція замісць того, щоб допомогти українській армії в її нерівній боротьбі з московськими большевиками та примирити з Польщею, дає Польщі зброю проти українців.

Несподіваний удар переплутав усі карти і українська армія опинилася в критичному стані.

Большевики використовують цю сприятливу для себе ситуацію і також ведуть рішучий наступ зі сходу на Рівне-Кременець.

Деякі наші частини (19 дивізія), захитавшись від польського удару в спину, переходять на бік большевиків або ж розпадаються і… наслідком цього Наддніпрянська армія скупчується на маленькій території по обидві сторони від залізничої лінії Дубно-Броди.

(Усі ці події подано з памяти в самих загальних рисах, аби більш зрозумілими стали воєнні операції наступного періоду.)

Таким чином, Українська Армія після п'ятимісячної героїчної боротьби потрапила в критичний стан.

Фактично польське військо врізалося клином проміж Наддніпрянську та Галицьку армію і захопило цілковито базу Наддніпрянської і більшу частину бази Галицької армій.

Тил Наддніпрянської армії висів у повітрі і був цілком відкритий: лінія Єзерна-Тернопіль-Волочиськ з заходу була вільною. Штаб Наддніпрянської армії з урядом переїхав в ешелонах в Тернопіль.

Большевики, прорвавши фронт, тисли нашу армію з північного сходу. Лінія р. Збруч теж була ними тісно обсаджена. Галицька армія, захитавшись від наступу свіжих польських сил, позбавлена амуніції та бойового припасу, почала відступати у кут між рр. Збручем і Дністром, майже зовсім відриваючись від Наддніпрянської армії. Там вона сподівалася упорядкуватися і реорганізуватися.

Якіж причини цієї катастрофи?

1. Політика поставила своїй стратегії непосильне завдання: одночасно вести боротьбу з двома ворогами, з яких кожний зокрема сильніший за українську армію.

Большевики – величезний соціяльний чинник світового значіння, базувались на велику територію з безмірним запасом людського матеріялу.

З ними ледве боровся антибольшевицький бльок, підтримуваний могутньою Антантою.

Такого ворога й одного було досить для молодої української армії.

Другий противник – Польща. Зрозуміло, ціла Українська Армія могла боротися один на один з Польщею в повній надії на успіх, як це видно з тривалої героїчної боротьби Галицької армії піді Львовом, але, за Польщею стояла Антанта, озброєна своєю економічною міццю та багатством техніки.

Вона постачала Польщі зброю, амуніцію, виряд, а врешті перевезла і весь корпус Галєра і цим дала Польщі взяти гору.

У Штабі Наддніпрянської дієвої Армії старшини генерального Штабу ясно уявляли неможливість переможно битися на двох фронтах і нераз докладали Головному й Наказному Отаманам, що треба позбавитись одного з цих фронтів; але ці доповіді, на превеликий жаль, не доводили до належного скутку.[8]

2. Політика не спромоглась відшукати жадного друга серед невтральних держав. Через те не тільки повстала цілковита ізольованість України в її боротьбі на два фронти, а навіть і фактична блокада її кордонів.

3. Безупинна боротьба політичних партій за владу і хитання в зовнішній політиці: одні за спілку з большевиками, другі за спілку з Антантою, треті – наймолодші й гарячі – воювати зі всіма, «бо вони нас не визнають».

4. Відсутність повної аналогії між стремліннями наддніпрянців і наддністрянців. Галичани мають поляків за своїх найнебезпечніших національних і соціяльних ворогів, а наддніпрянці – московських большевиків. Особисто Отаман Петлюра бажав увійти в згоду з Антантою, але сума зовнішніх і внутрішніх впливів і брак належної твердости заважили йому в осягненні цієї ціли.

Міністерство Закордонних Справ не інформувало своєчасно Штаб Дієвої Армії та наша