Похід українських армій на Київ-Одесу 1919 - Микола Капустянський

При Волинській групі перебувала Юнацька Школа, невелика, але видатна бойова одиниця під командою Генерального Штабу полковника Петрова – він же перебрав командування Волинською групою.

Ген. Штабу полк. В. Петрів випуску 1910 року з Академiї. Хоробрий. Вдало керував своїми частинами в боях, особливо кінним полком Костя Гордієнка. Був для вояків зразком, прикладом своєю відвагою в боях. Здібний, працездатний, творчий, темпераментний, а часами й неурівноважнений в своїх потягненнях. Мав звязки з лівими українськими партіями (есери). Вони згодом висунули кандидатуру полк. Петрова на Військового Міністра.

Друга дивізія (Запорізька Січ) – її перевезено разом з Запоріжцями через Румунію. Командував нею отаман Божко. Дуже цікава особа, типовий отаманчик і авантюрник високої марки, до того ж не цілком нормальний. Мріяв про гетьманство, звичайно про себе. Пробував воскресити всі звичаї Запорізької Січі у тому вигляді, який вона мала в ХVІ столітті. Отаман Божко сформував для особистої охорони бунчуковий курінь, вірно йому відданий. Усі справи обговорювались прилюдно всім курінем під його головуванням.

Божко підписував свої розпорядження тільки гусиним пером. За Божком носили булаву (він її взяв з Музею ім. Поля в Катеринославі) і творив силу різних чудасій.

У справах військових отаман Божко не дуже визнавався, одначе, відзначався особистою хоробрістю та відвагою. Його оточувала ціла зграя авантюрникїв. Всеж треба зазначити, що в стройових частинах Січі було багато хоробрих стійких старшин і козаків; вони не поділяли свавільничих інстинктів свого шефа. Штаб Армії домагався розформування цієї екзотичної бойової одиниці або призначення для неї відповідного начальника. На жаль, наших застережень не було взято під увагу.

Наказний Отаман Осецький з дозволу Симона Петлюри наказав розгорнути Запорізьку Січ і назвати її 2-ою піхотною дивізією. Її начальником лишився отаман Божко. Це невдале призначення відразу ж дало багато сумних наслідків.

Нарешті сформовано 3-тю дивізію з загонів Шаповала й Шандрука, що тримали фронт проти большевиків вздовж ріки Збруч в Галичині. Начальником дивізії призначено молодого підполковника Удовиченка, що скінчив один курс російської Академії Генерального Штабу. Видатний старшина, шляхетна, скромна людина і талановитий керівник дивізії. В своїх операціях виявляв розумну самодіяльність і велику активність. Завжди своїми рішучими атаками попереджував ворожі зосередження і заміри.

Через тривалі бої та перегруповання гармату розподілялося в дивізіях і групах дуже нерівномірно. Найбільшу кількість гармат мала група С.С. (гармат в стані чину від 40 до 50, з них дві тяжкіх батарей).

Запоріжцям Штаб Армії встиг передати на всі три дивізії не більше як 8 гармат.

Волинська група: Північна дивізія мала артилерійський полк, а Холмська – лише одну батарею.

До третої дивізії полк. Удовиченка передано тимчасово гармату різних частин, а саме до 16 гармат.

Тяжкий гарматний дивізіон Запорізького корпусу Алмазова, що не брав уділу в переїзді через Румунію, теж тимчасово перебував при 3-тій дивізії.

До 2-ої дивізії було приєднано під Волочиськом із загону Ляєра, що оперував на Галицькому фронті, дві легких батареї та одну гавбічну. Всього в Армії залишилося до 120 гармат.

При кожній групі формувалося бригаду кінноти, але ця справа йшла з малим успіхом.

Так лише при групі С.С. малася вже групова кіннота, а саме кінний дивізіон Бориса (до 200-250 шабель при 2-х гарматах).

При Запорізькій групі також організовувалось бригаду з полку Чорних шликів (200 шабель при 2-х гарматах).

При кожній дивізії свої кінна й технічна сотні.

Кожна дивізія мала свій запасовий курiнь, з якого брала поповнення. У С.С. були більш розвинені запасові частини. У них був кіш (запасова бригада). Він складався з вишколу (школа навчання молодих козаків), двох запасових куренів для кожної дивізії (з мобілізованих), одного скорострільного куреня, запасової батареї, запасової кінної сотні та запасової технічної сотні.

Загальне число багнетів і шабель Української Наддніпрянської Армії було приблизно таке:[14]

Група С.С. (10-та і 11-та дивізії С.С. і 9-та Залізнича) до 4500 багнетів і шабель та до 200 скорострілів.

Запорізька група – 3000 багнетів і шабель та 16-20 скорострiлів на всі три дивізії.

Волинська група, найменше зорганізована, нараховувала 4000 багнетів і шабель та 60 скорострілів.

Запорізька Січ (друга дивізія) – до 1000 багнетів і шабель та 30 скорострілів.

Третя дивізія – 1200 багнетів і шабель і до 50 скорострілів.

Всього 14-15 тисяч багнетів і шабель, 350-380 скорострілів, 120 гармат. Загальна кількість людей доходила більш ніж до 30 тисяч.

Всякого роду припасу для армії, амунiцiї, обмундировання та особливо вогнеприпасу майже не залишалось.

Силу військового майна нами залишено на території України зза неможливости в свій час його евакувати. Воно або попало до рук большевиків або пограбовано місцевим населенням і розікрадено деякими недобросумлінними агентами нашої влади.

Особливо поживилися залізничники.

Всеж міліардове військове майно, яке з великими труднощами вдалося взяти на нашу базу Броди-Тернопіль-Волочиськ захоплено польським військом. Йому дісталися в Красному авіяційна база, в Бродах – найкраща в Росії рухома майстерня і радіосклепи та величезна кількість іншого припасу. Найбільшою ж утратою для Української армії було залишення нами склепів з огнеприпасом та зброєю.

До цього ж і Румунія, як уже зазначено, легально відібрала від нас дорогоцінне військове майно.

Українська Наддніпрянська Армія не мала бази і не передбачалося поповнення наших запасів притоком їх зза кордону. В розпорядимости інтендантства армії було 110 тисяч російського взірця патронів, до 3-4