Похід українських армій на Київ-Одесу 1919 - Микола Капустянський

Одначе зреалізувати наш стратегічний план розгромом большевиків на Правобережжі не пощастило. Москва, здивована та занепокоєна несподіваним для неї виявом нашої активності, сили й оперативної зручности, вирішує ціною відмовлення від своїх агресивних плянів в Европі (похід на Румунію з допомогою Мадярщині та Болгарії) спинити наш наступ і остаточно знищити україньку армію.

Для здійснення цього наміру московський головнокомандувач 25 березня телеграфує Антонову:

«Переслідування треба було вести в тому напрямі, куди відходив Петлюра з своїм військом, тобто в напрямі від Києва на Сх. Галичину до цілковитого знищення всякої органiзованости у військах Петлюри. Цього ви не зробили. Частина ваших військ наступає в сторону Румунії, а дивізія Дибенка втискується на Кримський півостров. А найбільше небезпечний для вас напрям, звідки в кожному разі треба було чекати удару, вами цілком без уваги був залишений. Тепер, коли Петлюра знову опинився під Києвом, необхідно вжити всіх заходів для остаточного розгрому Петлюри. Пропоную припинити розвиток операцій в напрямі румунського кордону, як рівнож і до берегів Чорного моря та перекинути звідти всі зайві війська проти військ Петлюри і поставити своєю ближчою метою остаточно зліквідувати наступ Петлюри проти вас. Ваше ж просунення в західньому напрямі необхідно довести до кордонів південно-східньої Галичини та Буковини». (Антонов: Записки о гражд. войне, т. ІІІ., ст. 323-324.)

Антонов, одержавши цей наказ, швидко починає перекидувати свої сили з півдня на загрожені нами відтинки фронту. А йому обставини як раз і почали сприяти. Французько-антантський десант поволі розкладається і втрачає свої опірні райони над Чорним морем. Григор'їв 9-го березня здобуває Херсон i 12-го Миколаїв, 6-го квітня він з 10 і 12-им загоном при 2-ох батареях скидає в море майже 2 корпуси французького і грецького війська і переможно вступає в Одесу. Отже замість допомоги несподівано твориться загроза нашій південній групі з флангу і тилу. Це заохочує червоних і вони на Жмеринському напрямку йдуть ризиковно «ва-банк», пхаючися в мішок між нашими Північною й Південною групами. Вони тут підсилюють свiй наступ шаленою пропагандою серед населення і наших вiйськ (пр. див. Звіт Н-ка Опер. Відділу Східнього Фронту підполк. Решке) організують повстання в районі Жмеринка і 19-го березня займають її. Таким чином, наша Південна група стає відрізаною від залізничого і телеграфного сполучення зі Ш.Д.А. і рештою військ.

Ця обставина хоч скомплікувала ситуацію, одначе по істоті могла і мусила бути виправлена енергійним і пляновим виконанням Південною групою поставленого їй завдання «ліквідувати прорив ударом, з південного-сходу» (Плян Штабу Армії. Крім того, перед своїм від'їздом до Вапнярки, Ген. Колодій і Н-к його Штабу полк. Ген. Штабу Е. Мішковський про це ще були докладно поінформовані в Жмеринці автором цих рядків і одержали вказівки. На жаль, Волох К-р Запоріжців з групою демагогів самовільно на півдні перебирає владу і замість нищильного удару по большевиках, до чого Південна група мала сили, засоби й спроможності, він стає на радянофільську плятформу і агітує проти Директорії, а наприкінці березня починає мирні переговори з Раковським.

Таким чином, отаман Волох зі своїм оточенням дають большевикам так конче потрібну їм передишку. І вони, вигравши на часі, захоплюють Бар-Могилів і, перервавши переговори з Волохом, атакують здезорієнтовану Південну групу. Деякі її частини переходять до большевиків або розпорошуються. Решта з боями пробивається до Румунського кордону і 16 квітня з дозволу французів переправляється через Дністер.

Несподівано легко розрахувавшись з нашою сильною Південною групою – червоні з півдня перекидають решту свого війська проти наших ударних груп. Сюди ж наспівають большевицькі сили з Вітебська і Брянська. За вичерпанням резервів в боротьбі з переважаючими свіжими ворожими силами, наш перможний наступ зупиняється. Галицька Армія, звязана боротьбою з поляками не може дати нам допомоги.

Усеж наше героїчне військо поруч з відважною дивізією Стренгiрова дає відсіч навалі большевиків.

Але… знову й тут, мов грім з ясного неба, авантюра – хвороблива амбіція отамана Оскілка та боротьба поміркованих українських партій проти С.Петлюри і наново сформованого соціялістичного уряду (есдеки і есери) ослаблюють і дезорганізують цей фронт.

Головний Отаман 28-го квітня усуває Оскілка з посади за невиконання бойових наказів і сваволю. Оскілко арештовує членів уряду і новопризначеного командувача Північною і групою відомого організатора Синьожупанників Ген. Зелінського, 29-го березня окремою відозвою оголошує себе «Головнокомандуючим всіми збройними силами Наддніпрянської України», усуває від державної праці кабінет мiнiстрiв, обвинувачує в зраді Ш.Д.А. усовує його… радить Директорiї обрати собі нового голову з правами тимчасового президента республіки – на це становище пропонує члена Директорії Д-ра Петрушевича – пропонує скликати народне представництво з правами Установчих Зборів, перед якими (урочисто і гордо кінчає Оскілко) «мали б відповідати тільки президент і я». 30-го квітня оголошений поза законом, осамітнений «молодий диктатор» Отаман Оскілко безславно зникає з Рівного разом з Н-ком свого Штабу й самостійниками О. Мацюком, Ол. Макаренком та іншими і… шукає ласки в Польщі. (Оскілко згодом уже після скінчення війни за свою «хрунiвську працю» на Волині був покараний на смерть членами Української Військової Організації – У.В.О.).

Розуміється, що стягнення частин з фронту отаманом Оскілко для доконання перевороту, та останні події вплинули негативно на боєздатність війська, що уможливило червоним посісти Коростень-Бердичів-Житомир-Жмеринка.

Отже наш генеральнний наступ назагал хоч вирвав ініціятиву з ворожих рук та змішав карти червоним, затримав їх добре підготований наступ на Румунію й Мадярщину, захитав 1-шу Совітську Армію на Припяті, притягнув на наш фронт значні сили й увагу большевиків. Але не дав нам рішучої перемоги, до чого ми прагнули і мали шанси.

Пригода з Запорізьким корпусом.

З дозволу Антанти Запорізький Корпус і частини південно-східньої групи було перевезено околишним шляхом через Румунію і Галичину в район Радивилів-Новий Почаїв, куди вони і прибули наприкінці квітня.

Усю зброю, амуніцію, часть обозів, величезну силу провіянту навперекір підписаним умовам румуни не повернули Запорізькому корпусові і частинам Південно-східньої групи.

Тоді румуни відібрали у наших частин 80 гармат різних калібрів,