Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича - Данило Борисович Яневський

Гадаю, знаю відповідь. 16 жовтня 1944 р. VI відділ РСХА (зовнішня розвідка, керівник — бригадефюрер СС В. Шел-ленберґ) оцінив чисельність УПА в 40 тис. комбатантів і підкреслив — вона має «широку підтримку населення», особливо в західних регіонах України[47]. Занотуємо: саме цю цифру навів у своєму дослідженні Джон Армстронґ.

Ніяких відомостей про чисельність УПА не залишив по собі й «Урадуючий провідник», тобто фактичний і формальний лідер ОУН (б) на території України в 1941–1943 рр. Микола Лебідь.

Командування українським «червоним» партизанським рухом мало свої відомості. Сидір Ковпак, двічі Герой Радянського Союзу, генерал-майор, командир найбільшого «червоного» партизанського об’єднання 26 вересня 1943 р. інформує свого начальника, командира Українського штабу партизанського руху, в близькому майбутньому — наркома внутрішніх справ УРСР Тимофія Строкача: «У Рівненській області всі ліси заповнені озброєними бандами українських націоналістів, бандерівцями, якими керують українські націоналісти Рівненської області. Ці банди є в Станіславській та Львівській областях. Згідно із заявою партизанських керівників, на цій території є до 15 000 осіб». 18 жовтня 1943 р. ще один партизанський командир доповідає Стро-качеві: «На м. Житомир просунулось 17 000 осіб націоналістів, з боями переправляються через асфальт» (так у тексті — Д. Я.), в Черняхівському хуторі їх нараховується 200 осіб, в с. Карпилівці — 600. «Автоматичної зброї мало. Бандерівці підтягують 12 000 /осіб/ армії…»

2 листопада 1943 р. Рівненське партизанське об’єднання повідомляє першому секретареві ЦК КП(б)У Микиті Хрущову та Тимофієві Строкачу: «В трикутнику Ковель — Сарни — Столин на даний час діють націоналісти та чеські загони УПА. Загін Шавуридо — до 150 осіб, озброєння, гармата 45-мм одна, станкових кулеметів — 1, ручних кулеметів — 10, автоматів — 36, напів-автоматів — 30, мино-метів ротних — 1, мін до нього — 50, решта — гвинтівки, патронів до них від 50 до 80». 14 лютого 1944 р. командир Житомирського партизанського з’єднання — Строкачу: «Агентурним шляхом, зі свідчень полонених, заарештованих і тих, що перейшли до нашого об’єднання із зброєю в руках бійців УПА встановлено, що 40 % УПА не є українцями, а є інгушами, осетинами, черкесами, турками, є і росіяни. ОУН особливо сильний склад УПА»[48].

Значний матеріал для роздумів залишили нам у спадок тогочасні німецькі джерела. 1 листопада 1944 р. Верховне командування та Генеральний штаб Сухопутних військ оцінюють УПА в 80—100 тис. і зазначають: «деякі українські джерела» називають число від 400 тис. до 2 млн 5 листопада у документі «Повстанський рух в Україні» III фронтовий розвідувальний відділ «Схід», цитуючи зізнання одного з полонених червоних офіцерів, констатує, що підрозділи Бульби, Мельника та Бандери «воюють «за ідею» і їх вважають дуже небезпечною силою для радянської влади». 9 листопада ті самі військові розвідники оцінили силу УПА-УНРА в 500 тис. бійців.

22 січня 1945 р. Верховне командування Люфтваффе: сили УПА-Північ — 90 тис., УПА-Захід — 40 тис. бійців. 2 лютого того ж року німецьке посольство в Братиславі звітує перед міністерством закордонних справ. Чисельність УПА, «яка виросла в боротьбі з двома імперіалізма-ми — більшовицьким і німецьким», сягає приблизно 100 тис. бійців[49]. 20 лютого 1945 р. штандартенфюрер СС д-р Вітіска звітує керівнику IV управління РСХА группенфюреру СС та генерал-лейтенанту поліції Г. Мюллерові: чисельність УПА-Захід — 80 тис., «більшість яких тримають у резерві»[50].

Активний учасник збройної боротьби, один із засновників Української Головної Визвольної Ради (про неї ми розповімо нижче) Лев Шанковський вирахував: станом на 31 грудня 1943 р. в лавах УПА 22 024 бійці, в т. ч. 4 460 в УПА-Захід. У квітні 1944 р. їх чисельність сягнула 17 710 осіб, на кінець року — майже 30 000. Спираючись на документи УГВР, Шанковський назвав цифри прямих втрат УПА — 20 000 за 10 років.

Професор Євген Онацький, один із провідних діячів «мельниківської» ОУН, у свою чергу, був переконаний: лише під командуванням Боровця було 10 тисяч бійців. Це твердження, в свою чергу, категорично заперечив Шанковський.

Він указав, що все населення Олевського району, на території якого оперувала УПА Боровця, ледве нараховувало 48 тисяч людей. На думку останнього, УПА Бульби — це щонайбільше 700 осіб, а чисельність загонів ОУН(м) — приблизно 500.

Корелюються між собою дані лише двох дослідників. Петро Мірчук називає цифри в 80 тис. українців та 20 тис. представників інших народів, які входили до складу УПА. Посилається він при цьому на анонімні німецькі документи. Лише через два десятки років стало відомо: такі дані походять із цитованого вище німецького дипломатичного джерела. Згідно із авторитетним дослідником Володимиром Косиком, у червні 1943 р. їх чисельність становила 20 тис., а в листопаді 1944 р. коливалася між 80 та 100 тисячами стрільців і старшин[51].

Сучасний науковець Володимир Ковальчук у статті «Скільки ж солдатів було в УПА? Секрети розкриває Клим Савур»[52] (ці дані також опубліковано в 14-му томі «Нової серії «Літопису УПА»), проаналізувавши документи, захоплені у загиблого командира УПА-Північ, констатує: «На час переходу радянсько-німецького фронту через Волинь та Полісся в тамтешніх осередках УПА-Північ і УПА-Південь налічувалося 6 920 осіб, у квітні 1944 р. — 6 960, а у вересні того самого року (де-факто УПА-Південь вже розформувалася) стався різкий спад — до 2 600 чоловік». Це — цифри по двох командуваннях УПА. Аналогічні дані по УПА-Захід відсутні.

Як бачимо, узгодити існуючі відомості неможливо в принципі. Дистанція між 1 млн і 2 600 — колосальна, пояснити її відмінностями в методиках підрахунку неможливо. Спробуємо подивитися з іншого боку. Не кількісного, а якісного. Поставимо собі таке питання: а ким були вояки УПА? Достовірних статистичних даних, як ми переконалися, з огляду на обставини місця та часу, не існує. Однак, намалювати узагальнений образ українського повстанця можливо. Зробив це відомий сучасний український дослідник Іван Патриляк. Проаналізувавши облікові карти бійців групи «Богун» УПА-Північ, які дивом зберіглися в одному з архівів України, він намалював портрет типового українського повстанця на зламі 1943–1944 рр. «Майже з цілковитою впевненістю, — написав він, — можна стверджувати — це був:

— українець (98,2 %),

— який, скоріш за все, народився