Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича - Данило Борисович Яневський
Антін Качала («Шугай»), один із тисяч рядових стрільців УПА, в свою чергу, залишив нам такий спомин: «Ще далеко перед пересувом фронту на захід (тобто до липня 1944 р. — Д. Я.) вЯворівщині (сучасний Яворівський район Львівської області) були зорганізовані групи УНС (Українська Народня Самооборона), де опинився і я після втечі з примусової праці на дорогах в німецькому «Баудінсті» (т. зв. німецька служба батьківщині). Літом 1943 р. я зголосився до УНС, де були згуртовані мої ровесники». І далі: «з початком серпня 1944 р. ОУН провела велику освідомлюючу акцію проти відходу молоді до більшовицької армії, натомість радила вступати вряди УПА». Антін і його товариші, всього біля 200 осіб, перейшли до лісу 22 серпня 1944 р.[28]
Бог із ними, з мемуаристами. Недарма кажуть — бреше, як свідок. Звернімося до більш надійних методів. Один з них називається «квантифікація». Це — кількісна оцінка якісних ознак. Беремо будь-який том «Літопису УПА». Відкриваємо біографічний покажчик. Наприклад, узагальнений покажчик до перших 19-ти томів. В ньому Бандера згадується менше 50 разів, та й то в контексті виключно пропагандивному. Шухевич — удвічі частіше і в контекстах виключно дієвих — був там, зробив те, наказав таке й т. п.[29]
Цього аргументу не достатньо? Добре. Сам усе ставлю під сумнів — окрім ідеї Бога. Апологети (грецькою — лоХоуіа — захисна промова), тобто активні захисники та пропагандисти УПА, в передмові до одного з перших томів, виданого в ті роки, коли багато живих свідків, учасників подій, бійців УПА були живі-здорові, констатували:»Відді-ли УПА творилися від початку на базі понад-партійності як загальнонаціональної армії, і це не створювало ускладнень партійного характеру. Натомість підпільна адміністрація була розбудована на базі існуючої мережі ОУН, до якої було включено фахівців і працівників, серед яких було багато безпартійних чи людей, що вважали себе членами інших політичних партій… Коли є згадка, що, наприклад, автор «Чорного лісу» Улас був працівником Осередку пропаганди ОУН Станиславівської області, це ще не означає, що він був членом ОУН»[30].
Ініціатор створення УПА — Василь Івахів
Відомий і авторитетний дослідник історії ОУН Петро Мірчук, вважав, що перший загон УНС, який згодом став загоном УПА, був створений регіональним військовим референтом ОУН Василем Івахівим. Загалом, усі доступні мені інформаційні джерела в цьому питанні слово в слово повторюють (часом навіть без посилань на першоджерело) фундаментальну розвідку П. Мірчука «Нарис історії ОУН 1920–1939 роки». Наприклад, електронна енциклопедія ОУН-УПА[31]. Про загальнодоступну Вікіпедію годі й говорити.
їхню інформацію підтверджує вже згадуваний польовий командир УПА-Північ Роман Петренко («Юрко»). «В половині 1943 р., — впевнено пригадує він, — від Центрального проводу ОУН приїхав на Костопільщину і Сарненщину на інспекцію пор. Василь Івахів («Сонар», «Сом»)… Мені не відомо, чи вже тоді, чи дещо згодом» він «був призначений військовим референтом ОУН ПЗУЗ. У перші місяці розбудови УПА на Волині він фактично виконував роль шефа штабу к-ра Дмитра Клячківського». Позиція Івахіва була такою: «в Центрі є переконання про несвоєчасність органі-зовання збройного виступу… питання збройної боротьби ще не визріло і з цим треба зачекати». Але, разом з тим, «творення збройних відділів для самооборони у нас є життєвою необхідністю». «Ураховуючи винятковість ситуації, він дав дозвіл на організацію збройних відділів, потрібних у нашому терені». «Реорганізацію» та «збільшення існуючих збройних відділів» було доручено тому самому Дубовому (Іванові Литвинчуку — Д. Я.).
На тому історія не скінчилася. «Дуже скоро після того, в лютому місяці 1943 р. Івахів приїхав вдруге і повідомив, що привіз нам офіційний дозвіл Проводу ОУН на розширення вже існуючих на волинському Поліссі бойових відділів. Він говорив, що до такого рішення прийшли після докладного ознайомлення і вивчення обставин військовим референтом ОУН «Шелестом» (Василь Сидор) і його розмов з майбутнім Головним Командиром УПА «Туром» (Роман Шухевич). Вони прийшли до висновку, що для ефективної самооборони потрібна більш активна бойова сила. Був він приємно вражений, коли його попросили прийняти дефіляду вже існуючих трьох неповних куренів УПА в Сте-панщині»: куреня «Яреми» (який розвинувся на базі сотні «Коробки»), «Наливайка» (справжнє прізвище — Леви-нець) та «Гострого» (справжнє прізвище невідоме), які «командували самооборонами, початки яких мені важко визначити».
Також Івахів указав, — пригадує «Юрко», — «на потребу не афішувати військових дій УПА. Мотиви були такі, що відділи УПА були заслабі, «необстріляні» і легко могли бути знищені ворогом. Цих вказівок ми досить сумлінно дотримувались».
«Одним із перших відділів, — веде він далі свою розповідь, — що діяли вже в 1943 р., треба, мабуть, уважати сотні, а згодом курені к-рів «Шавули» (прізвище невідоме, база — Людвипільській р-н Костопільського повіту) і «Доро-ша» (прізвище невідомо, її називали «сотнею особливого призначення» яка підпорядковувалася особисто «Дубовому»)».
Термін «діяли» в контексті воєнного часу треба, мабуть, розуміти як «воювали». Мемуарист уточнює: бої з копаківцями у Степанському районі на Костопільщині почалися навесні 1943 р. Водночас уточнює: у квітні 1943 р. на «господарській нараді» за участі «понад 200 людей» та «представників організаційного активу з північної Житомирщини» Клячківський «сказав, що прийшов час до відкритого збройного конфлікту з ворогом», а «в першій мірі треба припинити свавілля німецької адміністрації, випхати їх з терену…»
Після отримання «дозволу» від Івахіва, «по деякому часі», тобто в травні 1943 р., «“Охрим” поінформував нас, що відтепер райони Костопільщини, Сарненщини, з просторами на схід і північ від них, стають Воєнною Округою (БО) під назвою «Заграва», командиром якої він призначає «Дубового», починає творити штаб та іншу військову адміністрацію…» Першим завданням БО «Заграва» стало «передрання і виведення в підпілля української поліції», розташованої в Сарнах, Дубровиці, Клесіві, Рокитному та ін. «У назначений день вийшли всі вони (89 осіб), забравши з собою зброю, амуніцію, одяг, господарче майно… Це сталося в лютому 1943 р. в Сарнах».
Між ухваленням будь-якого рішення та його реалізацією часом пролягає велика відстань. Не став винятком і цей випадок. «Формування ВО «Заграва» стрінулось від самого початку з колосальними труднощами. Бракувало всього — командирських кадрів всіх
