Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984) - Габріель Гарсія Маркес

У цьому закладі, де безглуздя є чимось цілком природним, є лист всередині траурного конверта, на якому нема ні імені, ні адреси одержувача, а фіолетовим чорнилом написано тільки одну фразу: «Висилаю його в чорному конверті, аби він дійшов легшим».

Хто є хто!

Ці нісенітниці, що множаться до безконечності і могли б звести з розуму нормальну людину, не позначилися на нервовій системі шістьох службовців, які вісім годин на день роблять усе можливе, аби знайти адресатів безлічі заблудлих листів. З лепрозорію в Аґва-де-Діос, зокрема в різдвяні дні, надходять сотні листів без імені. У всіх них просять про допомогу: «Для сеньйора, що тримає крамничку на 28-ій південній вулиці, через два будинки від різника», написано на конверті. Листоноша виявляє, що не тільки неможливо визначити місцезнаходження цієї крамниці на вулиці довжиною у 50 квадр[4], але що у всьому кварталі немає крамниці різника. Проте з Аґва-де-Діос дійшов за призначенням лист, на якому була така інформація: «Для пані, яка щоранку о пів на шосту ходить на літургію в Єгипетську церкву». Вперто проводячи розслідування, службовці і посильні відділу незатребуваних відправлень зуміли встановити особу анонімного адресата.

Попри усе…

Листи, що їх оголошують безповоротно «мертвими», не становлять більшість із тих, які надходять щодня у відділ незатребуваних відправлень. Дон Енріке Посада Укрос, спокійний сивоголовий чоловік, який після п’яти років перебування на чолі цього відділу вже не дивується нічому, володіє загостреним чуттям у казковому ремеслі визначати сліди, де їх на перший погляд не існує. Це фанатик порядку у закладі, який завдячує своїм існуванням виключно незмірній безалаберності тих, хто пише листи. «Ніхто не буде читати списки кореспонденції», — каже керівник відділу незатребуваних відправлень. А люди, які їх читатимуть, якраз і становлять мізерний відсоток тих, для кого є лист без адреси. Офіс управління списками кореспонденції в Боготі постійно переповнений людьми, що сподіваються отримати листа. Проте зі списку із 170 листів з помилковою адресою лише шість забрали їхні адресати.

Однофамільці

Невігластво, недбальство, неуважність і брак почуття взаємодії з боку людей є основними причинами того, що лист не доходить за призначенням. Число колумбійців, які змінюють адресу і роблять відповідне сповіщення на пошті, є вкрай мізерним. І поки така ситуація триватиме й далі, марними будуть зусилля службовців відділу незатребуваних відправлень, де вже багато років лежить лист, якого не забрали, адресований в ось такий спосіб: «Шле вам ваша наречена». Є тут також посилки з усього світу — з газетами, журналами, репродукціями відомих картин, академічними дипломами і дивними предметами невідомого призначення. Дві кімнати забиті цими незатребуваними поштовими відправленнями з усього світу, місцезнаходження адресатів яких не вдалося встановити. Там бачили посилки для Альфонсо Лопеса, Едуардо Сантоса, Ґуставо Рохаса, Лауреано Ґомеса, які не є тими самими громадянами, що їх кожен може собі уявити. І серед них — посилка з журналами і філософськими бюлетенями для адвоката і соціолога, доктора Луїса Едуардо Ньєто Артеси, який зараз перебуває в Барранкільї.

Листоноша дзвонить тисячу разів

Не всі посилки, що знаходяться у відділі незатребуваних відправлень, мають помилкову адресу. Від багатьох із них відмовилися їхні адресати. Чоловіки й жінки, які роблять покупки поштою і потім жалкують про це, затято не забирають відправлень. Не впускають посильних. Є байдужими до дзвінків пана Посади Укроса, який знаходить телефон одержувача в довіднику і благає того забрати посилку з Німеччини. Посильний, що звик до таких інцидентів, вдається до всіляких хитрощів, аби добитися, щоб адресат підписав відповідну квитанцію і забрав посилку. У більшості випадків усі зусилля є марними. І посилка, що в більшості випадків не має також відправника, остаточно переходить до архіву незатребуваних речей.

У такій самій ситуації знаходяться заборонені для імпорту вироби, які прибувають на митницю, і ті, які дозволено імпортувати, але одержувачі їх не забирають, бо мита є вищими, ніж ціна товарів. В останній кімнаті цвинтаря загублених листів лежать дев’ять тюків, відправлених митницею в Кукуті. Дев’ять тюків з різними цінними предметами, які, однак, прибули без документів про пересилку і тому юридично не існують. Товари, які не знати звідки прийшли і не знати куди йдуть.

Світ широкий і чужий

Іноді складний механізм світової пошти дає збій, і у відділ незатребуваних відправлень Боготи приходить лист чи посилка, які мали подолати лише 100 км, а подолали 100 тисяч. Часто прибувають листи з Японії, саме відтоді, коли перша група колумбійських військовослужбовців повернулася з Кореї. Багато з них — це любовні листи, написані незбагненною іспанською мовою, в яких японські ієрогліфи перемішані з латинськими друкованими літерами. «Перший капрал, Гавана» — такою була адреса, написана на одному з цих листів.

Усього місяць тому з Парижа повернули листа, який було адресовано (з цілком розбірливими ім’ям і адресою) в глухе сільце десь в італійських Альпах.

1 листопада 1954 року,

«Ель Еспектадор», Богота

Аракатака, що в банановій зоні Санта-Марти, не часто має нагоду з’явитися друкованими літерами: і не тому, що в лінотипах можуть скінчитися «а», а через те, що відколи минув зелений банановий шторм, це звичайний і тихий населений пункт. Цими днями його назва знову з’явилася в газетах, пов’язавши її п’ять повторюваних і вібруючих голосних із двома складами тигра, який, можливо, є одним із трьох трагічних тигрів з відомої скоромовки, який зараз вплутався в саму скоромовку Аракатаки.

Попри те, що є достовірною (а вона, без сумніву, такою є), новина про тигра в Аракатаці такою не здається. В Аракатаці немає тигрів, і в того, хто це сказав, є чимало причин це знати. Місцеві тигри згинули багато років тому, їх продали, аби виготовити килими в різних місцях земної кулі, коли Аракатака була космополітичним містечком, де ніхто не злазив із коня, аби підняти купюру у п’ять песо. Згодом, коли бананова лихоманка закінчилася і китайці, росіяни, англійці та емігранти з цілого світу поїхали деінде, від