Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук

Наведене тут, це лише фрагменти подій, які збереглися в моїй пам'яті. Вважаю, що описане тут мною, це результат політики ПНР, яка зводиться до побудови однонаціональної держави. Не моєю справою є критикувати цю політику, а її проявом є офіційні заяви і сформулювання, яких авторами є керівники держави і партії. Вистачить, що пошлюсь на промову кол. І секретаря Е. Терека, котрий під час свята обжинок сказав, що ділитиме новий врожай так, щоб вистачило його "для всіх поляків і польок".

Справа національних меншостей в ПНР належить до сором'язливих, що не вимагає доказів. Концепція однонаціональної держави реалізується від самого початку... Результатом такої політики є дуже швидко прогресуюча асиміляція українського населення...

За таких умов я і моя дружина... вирішили розпочати старання про дозвіл на еміграцію до Канади...

Мої заходи у напрямі одержати пашпорт на еміграцію до Канади в'яжуться з таким ось інцидентом. Ще коли я працював молодшим асистентом на кафедрі державного права, я, студіюючи джерельні матеріали, дійшов до висновку, що СРСР - тоталітарна, антигуманна держава, що це не є що інше, як російська імперія. В мене було багато фахової літератури, виданої в Польщі й в СРСР, зокрема на Україні, предметом якої був державний устрій СРСР. 1977/1978 року я написав дві праці-есе, кожна на понад сто сторінок машинопису: "Національне питання в теорії та практиці СРСР" і "Права людини в теорії та практиці СРСР".

Взимку 1979/1980 я написав більшу, на понад 200 сторінок, розвідку п.н. "Нарис анатомії більшовизму". В перших двох працях, як це видно з їх заголовків, я розкривав суперечність між радянською теорією і практикою, натомість у третій, спираючись на аналіз опублікованих документальних праць, я доказував, що зло більшовизму почалося від Леніна, а не , як це у сімдесятих і вісімдесятих роках показувалося, від Сталіна. Як це не дивно, я, спираючись на опубліковані в СРСР праці, зумів доказати, що саме Ленін поклав фундамент під централізовану російську державу, яка від 1922 року називалася СРСР. Я навів ряд доказів жорстокої, іноді навіть абсурдальної, а завжди антигуманної політики Леніна. А Сталін був лише його, Леніна, хворим на безмежне самовладдя, учнем, котрий став тираном. Ці тези про Леніна я висунув у час, коли Іван Дзюба в своїй праці "Інтернаціоналізм чи русифікація" посилався на Леніна, ставив його у роль захисника українців, української культури, мови тощо. Проте тоді і там Іван Дзюба не міг інакше доказувати русифікаційноі політики КПРС-СРСР.

Копії всіх тих праць я висилав у листах у Канаду. Деякі з тих листів попали в руки польської Служби Безпеки, яка марно шукала їх автора (я ж не подавав своєї адреси, а листи посилав з різних міст Польщі). Аж тоді, коли я почав старання про еміграцію в Канаду, згадана С.Б. пов'язала авторство перехоплених частин моїх праць з моєю особою. Тут скажу, що моя професія юриста, моя праця в прокуратурі в Яворі, юрисконсультом у райвиконкомі, в адвокатурі дала мені в результаті багато знайомств. Не можна мені було не знати коменданта міліції, начальника Служби Безпеки, суддів, прокурорів. Отож, внаслідку пов'язання моєї особи з перехопленими листами, дійшло до розмови в воєвідському відділенні міліції - відділ Служби Безпеки. Мушу сказати, що завжди розмовляли зі мною чемно. В той час начальником політичного відділення був мій добрий знайомий, полковник І.В. Отож під час розмови, майор, котрого прізвища не пригадую, показав мені перехоплені копії моєї останньої праці і запитав: "Це ви автор?". Я не заперечив. Виникла між нами розмова, в час якої дійшло до такого менш-більш діалогу:

- Ви у своїй заяві написали, що хочете емігрувати з причини своєї національності, то чому ви не їдете в Україну?

- Пане майоре, саме в цей час іде сесія польського сейму. Якою мовою послуговуються в ній посли?

- Що за запитання - звісно, що польською.

- Ото ж воно: а всі сесії Верховної Ради України проходять у російській мові. То яка ж це мені Україна?

Майор не дуже хотів мені вірити про сказане мною, але аргумент прийняв, висловивши своє здивування. Я йому сказав - що я думаю про державний устрій в СРСР, що з ним я ніяк не погоджуюся. Тоді майор повідомив мене, що перехоплені листи з моїм писанням було піддано експертизі, і що експерт зробив висновок, що автор - "обсесійний антибільшовик". Підозрюю, що тим експертом був проф. Ян Вятр. Саме це сформулювання "обсесійний" пов'язую з його особою, він бо часто вживав його у своїх виступах.

У зв'язку з цим інцидентом, майор запропонував мені написати заяву-пояснення, що я й зробив. Ось її зміст:

Заява

Віктора Поліщука, зам. ... , складена на домагання KB МО в Легніци.

Людина, скінчивши п'ятдесят років, непитуща, не втримуюча широких товариських контактів, мешкаючи в провінції, починає думати про минуле, починає аналізувати своє теперішнє життя.

У моєму випадку, коли діти стали дорослими, дружина весь час занята домашніми справами, коли в телебаченні нема нічого цікавого, маючи за собою безліч прочитаних книжок - я почав міркувати над тим, що було. Чому склалося так, а не інакше? Чому у свій час я опинився в такому, а не іншому місці. Інакше кажучи, приходить час "пофілософствувати". Я аналізував мої дитячі роки, молодість, яку провів у Казахстані, долю родини, зокрема ж батька. Теми моїх міркувань не годилися, щоб ними ділитися з кимось. Кого цікавлять особисті справи? Однак вони відбувалися на визначеному історичному тлі.

Саме в той час, якихось п'ять років тому, я почав гадати, що мої міркування я повинен перелляти на папір. Може це якась сповідь? Однак нікому я про це не казав. І так час проходив...

В писанні я послуговувався виключно легально в Польщі й СРСР виданними джерелами. Я міг