Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук
Після цілонічного маршу манівцями друзі добилися до села Черкаси, зайшли до хати Панька Бобеляка, де господиня гостинно нагодувала їх. Розвідавшись про околицю, Білас і Данилишин пробувати йти далі вздовж залізничного шляху. По дорозі вони зустріли залізничника, поляка, який звернув їм увагу, що заборонено йти залізничним шляхом. Тому друзі звернули на поле і стежками дійшли до села Розвадів над Дністром. Тут вони плянували перейти мостом ріку й стежками великого Білецького лісу вийти на шлях Стрий-Дрогобич, звідкіля легко можна було добитися до Трускавця.
Одначе, залізничник заалярмував був громадський уряд у Розвадові, кажучи, що він зустрів двох „бандитів”, які ограбили українську кооперативу. Коли друзі появилися в Розвадові, на них кинулася підбурена юрба українських селян, думаючи, що це здогадні грабіжники. Данилишин і Білас стали відстрілюватись на пострах, щоб зупинити напасників, і поспішно подалися берегом Дністра до села Веринь. Притримуючись линви, яка була перекинута понад ріку для човнів, бойовики пройшли Дністер вбрід, але на березі вже на них ждали переслідувачі. Білас вистріляв усі набої й просив Данилишина застрілити його й себе. Та Данилишин відмовився.
Натовп, бачачи, що бойовики не мають набоїв, прискочив до них і почав бити. Захищаючи Біласа, Данилишин віддав ще кілька пострілів, опісля з докором сказав, що вони є бойовиками й членами Української Військової Організації. Селяни оторопіли, але вже було запізно. Прибула польська поліція й забрала їх із собою до Львова.
Польська влада негайно повідомила, що спійманих бойовиків ОУН – учасників нападу на поштовий уряд у Городку, – буде поставлено перед наглий суд. Маючи свідчення свого донощика Миколи Мотики, який раніше належав до тієї п'ятки ОУН, що й Білас і Данилишин, про те, що, мовляв, Зенон Коссак передав через нього листа для Біласа й Данилишина, щоб вони з'явилися на зустріч, – польська поліція долучила до справи нападу на пошту Зенона Коссака. Серед широких арештувань поліція попала на слід Маріяна Жураківського і він під тортурами піддався та признався, що брав участь у нападі на поштовий уряд у Городку. У висліді перед наглим судом стало чотири підсудних.
Могила Володимира Старика і Юрія Мирослава Березинського в Городку розкопана поляками вночі з 24 на 25 липня 1933 року. Вінки і частини трун були порозкидані по цвинтарі, а тіла бойовиків сховані в старому гробівці, де їх віднайдено по розшуках.
НАГЛИЙ СУД ЗА ГОРОДОК
Хід судової розправи
Наглий суд над трьома учасниками нападу на пошту в Городку й одним членом ОУН, обвинуваченим у співвині в цій справі, відбувся у Львові в днях 17 до 22 грудня 1932 року. На лаві обвинувачених сиділи:
1. Дмитро Данилишин, літ 25, нар. в Трускавці (1907), не жонатий, греко-католик, шевський челядник, освіта – 3 кляси народньої школи;
2. Василь Білас, літ 21, нар. в Трускавці (17 вересня 1911), не жонатий, греко-католик, освіта – 7 кляс народньої школи;
3. Маріян Жураківський, літ 25, нар. в Станиславові (1907), римо-католик, купець, освіта – 7 кляс ґімназії;
4. Зенон Коссак, літ 25, нар. в Дрогобичі (1907), не жонатий, греко-католик, студент права.
Перебіг судової розправи
Початок розправи був визначений на 9 год. рано. Але вже о годині 8-ій перед будинком суду зібралася велика кількість публіки. Поліція густо обсадила всі входи до будинку суду й впускала тільки тих, хто мав карту вступу; таких було 150 осіб, назагал представники преси й судовики. О годині 8.45 введено під сильним поліційним конвоєм обвинувачених, кожного зокрема, і посаджено на спільну лаву обвинувачених. Позаду них засіло 9 озброєних поліціянтів.
Оборону підсудних перебрали адвокати: Данилишина – д-р Степан Шу-хевич і д-р К. Паньківський; Біласа – д-р Володимир Старосольський і д-р Марітчак; Коссака – д-р Глушкевич; Жураківського – д-р Лев Ганкевич. Трибунал складався з трьох фахових польських суддів: Яґодзінські – голова і Дворжак та Мігалє – вотанти; прокурор – Мостовскі.
На початку розправи д-р Шухевич зголосив, від імени всіх оборонців, домагання, щоб початок судової розправи пересунути на пів години і дати в той час змогу оборонцям порозумітися з обвинуваченими, бо досі такої змоги не було. Прокурор висловився проти цього домагання. Голова трибуналу погодився на домагання оборонця, але розпорядився, щоб наперед відчитано акт обвинувачення, а після цього зробити перерву процесу, під час якої оборонці зможуть порозумітися з своїми мандантами.
Акт обвинувачення твердив, що Д. Данилишин, В. Білас і М. Жураківський „3О листопада 1932 року вдерлися до поштового уряду в Городку Ягайлонському і, стероризувавши револьверовими пострілами поштову обслугу, забрали 3.232,15 злотих, чим допустилися злочину за параграфом 259 польського карного кодексу”. Крім того: Данилишин У Глинній Наварії стріляв, з наміром убивства, до поліціянта Слуґоцкого і поранив йото, а в Верині 1 грудня 1932 року стріляв, з наміром убивства, до Ол. Андрухова і поранив його; Білас убив у Глинній Наварії поліціянта Коята; Коссака обвинувачував акт у тому, що він 27 листопада 1932 року намовив Біласа й Данилишина та поміг їм взяти участь у нараді, дав їм наказ поїхати до Львова й сконтактував їх з організатором нападу та дав 2 американські доляри на кошти подорожі до Львова.
В акті обвинувачення подано, що під час слідства Данилишин відмовився зізнавати. Натомість Білас признався, що він, як член ОУН, одержав від Зенона Коссака, через Ярослава Біласа, листа з дорученням прийти на зустріч до Дрогобича. На тій зустрічі він одержав наказ поїхали, разом із Данилишином, до Львова на умовлене місце. На дорогу вони одержали два доляри. На умовленому місці у Львові – в політехніці під годинником – вони обидва, сконтактувалися за кличкою з Березинським, який давав їм дальші інструкції. Білас описав хід нападу і втечі після того та подав, що це він убив поліціянта Коята і поранив Слуґоцкого. Зізнав теж, що це він і Данилишин застрілили Тадеуша Голуфка. Коссак у слідстві заперечив свою приналежність до ОУН і будь-який зв'язок з нападом у Городку
