Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

Керівником новоствореної референтури при КЕ ОУН Кордюк-”Новий” призначив студента медицини Ярослава Макарушку, члена УВО, а його заступником студента техніки Олександра Пашкевича.

Конференцію у Празі було названо, для конспірації, „Віденською” і час її відбуття подано в офіційному, прилюдному повідомленні ПУН як червень 1932. Текст того офіційного повідомлення, опублікованого в „Розбудові Нації”, такий:

„1. Подаємо до відома, що в днях 20-24 червня 1932 р. відбулася у Відні конференція між представниками „Проводу Українських Націоналістів” і представниками ОУН на окупованих землях. Конференція обговорила та вирішила ряд справ, що торкаються діяльности, зокрема пляну праці на майбутнє, ОУН на окупованих землях. Між іншим постановлено приступити в найближчому часі до видавання популярного місячника п. з. „Український Націоналіст”, призначеного для найширших кіл українського громадянства на українських землях і на еміґрації (eвропейській і заокеанській).

2. З огляду на тенденційно-неправдиві вістки, ширені різними нашими противниками, про членів і провідні органи ОУН на Західній Україні, подаємо до загального відома, що „Крайова Екзекутива ОУН на Західньо-Українських Землях” є підпорядкована „Проводові Українських Націоналістів” і веде діяльність з його доручення, отже за цю діяльність відповідає Провід”.[178]

ПРОЦЕС „КОНҐРЕСІВЦІВ”

У першому тижні вересня 1932 року у львівському суді розпочався процес проти шістьох учасників Конґресу Українських Націоналістів, відбутого в січні-лютому 1929 р. у Відні. На лаві підсудних були: 1. д-р Юліян Вассиян, 2. д-р Олесь Бабій, 3. інж. Осип Бойдуник, 4. Степан Ленкавський, 5. Євген Зиблікевич, 6. Зенон Пеленський. Цей процес став відомим під назвою „процесу конґресівців”.

Під час слідства підсудні спочатку заперечили свою участь у Конґресі й приналежність до ОУН. Але коли їм показано власноручні підписи на привітальному листі до одного з запрошених націоналістів, що зза кордону не міг прибути на Конґрес, то всі підсудні призналися, що вони брали участь у Конґресі.

Серед українських кіл довший час було загадкою, звідкіля і яким способом польська поліція одержала згадану фотографію. На суді вияснювано, що фотографію нібито знайшла польська поліція під час ревізії між паперами покійного Степана Охримовича, який теж був учасником Конґресу, але це вияснення було цілком непереконливе. Щойно рік пізніше, під час судової розправи проти Романа Барановського, поліційний радник Івахуф зізнав, що фотосвітлину й поіменний список учасників Конґресу Українських Націоналістів привіз із Праги і передав польській поліції провокатор на польській службі – Роман Барановський.

Процес „конґресівців” заповідався дуже цікаво й привернув до себе увагу не тільки українських і польських, а й деяких закордонних журналістів: це ж уперше на лаві підсудних у польському суді сиділи провідні члени й основники ОУН.

Але сподівання журналістів, спрагнених сенсацій, не справдилися. Вже на самому початку процесу підсудні зажадали, щоб акт обвинувачення відчитано українською мовою, а коли суд на це не погодився, вони відмовилися від усяких зізнань. Розправа відразу „застрягла” і суд обмежився розглядом деяких статтей підсудних. Для пояснення статтей д-ра Вассияна, друкованих у „Розбудові Нації”, та для ствердження, чи характер цих статтей є виключно науковий чи політичний і протипольський, суд покликав окремого знавця історії й теорії філософії.

П'ятого вересня, після промови прокурора, суд проголосив присуд, яким засудив усіх підсудних на кару по 4 роки тюрми. Пеленському, засудженому вже у бібрецькому процесі на 3 роки, визначено спільний присуд – 6 років тюрми.

ДАЛЬШІ АРЕШТУВАННЯ І ПРИСУДИ

(ВІД ЧЕРВНЯ ПО ГРУДЕНЬ 1932)

Як згадано, після припинення саботажної акції з боку ОУН та закінчення польської „пацифікації” не припинився терор польської поліції. Вона майже безперервно арештовувала й ставила перед суд молодих українців, підозріваючи їх у приналежності до ОУН.

10 червня 1932 року перед львівським судом відбулася розправа проти студента права Михайла Колодзінського. Його обвинувачено в „державній зраді”, бо, як член ОУН, він мав в Академічному Домі доповідь на тему „Націоналісти і військове виховання”, а під псевдом М. Буджак видав брошуру „Польське повстання 1863”, з метою заохочувати українців до революційної боротьби проти Польщі на зразок того, як це робили поляки під московською окупацією. Суд засудив Колодзінського на один рік тюрми, зарахувавши йому слідче ув'язнення від 17 січня 1932.

10 червня 1932 р. у Золочеві засуджено Павла Ґабу та Гната Дядіва на 10 місяців ув'язнення – кожного за поширювання летючок ОУН.

17 червня 1932 р. городський суд у Бучачі покарав 17 селян з Осовець, в тому 12 мужчин і 5 жінок, за активний виступ проти польської поліції в обороні арештованих у 1930 році українців, — карою від 4 до 1 місяця ув'язнення.

8 липня 1932 р. за висипування могили Українським героям у Городиловичах арештовано українців Щирбу і Процика.

20 липня 1932 р. наглий суд у Сяноці засудив за участь у кривавих селянських заколотах у Ліському повіті Василя Дуника, Михайла Малецького і Петра Мадею на кару смерти, а Антона Павловського на досмертне ув'язнення. Президент польської держави замінив кару смерти на досмертне ув'язнення.

20 серпня 1932 р. апеляційний суд у Львові засудив за приналежність до ОУН і побиття „хруня” – професора С. Клапоущака (який змінив своє прізвище на „Кулаковскі”): Байталу на півтора року, Ярослава Гайваса на 2 роки, Горбаля на 10 днів ув'язнення, а підсудного Довгого звільнив.

В днях 5 до 18 вересня перед польським судом у Рівному на Волині відбувся процес проти 42 українців, обвинувачених у приналежності до УВО та в саботажній акції. Підсудні були арештовані ще в 1930 році. На процес цивільну публіку не допускалося. Суд засудив: Євгена Потапова на 8 років тюрми; Миколу Шафранського, Нікона Корабчука, Василя Богана, Петра Мельника, Степана Масловського по 6 років тюрми кожного; Степана Семенюка на 3 роки; Теодора Приступчака, Трофима Данилюка, Якова Тужика по 2 роки; Павла Гонтара, Анну Язвінську, Костя Либака, Вол. Кадлубовського, Василя Калинюка, Гаврила Войтюка, Павла Антонюка, Вол. Зданевича, Никифора Прокопчука та Ол. Власюка по півтора року; Надію Стефанську, Іларіона Дабіжу, Петра Зданевича, Василя Киселюка. Атанасія Михасюка, Єфима Михасюка, Василя Козлюка, Івана Тижука, Якова Лукащука, Юмена Бойчука, Андрія Шолотко, Євгена Фурмана і Ол. Прищепу – по одному рокові; Максима Медведюка, Тихона Вітрука, Івана Костюка, Василя Юру, Павла Гаврилюка, Мих. Мельничука, Василя Михасюка, І. Киселюка, Г. Тимощука