Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича - Данило Борисович Яневський

Ініціатор створення УПА — Тарас Боровець («Бульба»)

Так вважає академічна наука. Цитую висновки третього розділу «Бульбівці («перша УПА»)» ґрунтовного дослідження «Українська Повстанська Армія: Історичні нариси». «УПА як збройне формування, хоч і з допискою «Поліська Січ», існувала і діяла, починаючи з літа 1941 р.» «На початку липня 1941 р., — пояснюється далі, — комендант української поліції в м. Сарнах Тарас Боровець (псевдонім «Бульба») звернувся до німецької влади із клопотанням створити озброєний загін чисельністю у 9 тис. осіб. Через місяць, 8 серпня він “отримав такий дозвіл”».

Це утворення Боровець назвав «Поліська Січ». Перший оперативний наказ Боровець видав 8 червня 1941 р. (тобто за два місяці до отримання того дозволу — Д. Я.). Зміст наказу: про початок створення оперативних загонів, завданням яких було проведення терористичних, диверсійних актів у запіллі Червоної Армії. 5 серпня (тобто за три дні до отримання офіційного дозволу від німецької влади — Д. Я.) Боровець, як стверджують автори цитованого вище дослідження, укладає угоду про співпрацю із «мельників-ською» ОУН. Свідки тих подій, натомість, стверджують: ніякої такої угоди не було. Прибувши знову на Полісся, «восени 1942 р… було розроблено першу політичну концепцію «Поліської Січі» “За що бореться УПА”». Далі читаємо таке: «У кінці серпня 1941 р. підрозділи «Поліської Січі» заволоділи Олеськом, куди за деякий час був перенесений штаб бульбівського формування. Величезна територія Слуцьк— Гомель — Житомир опинилася під контролем військових формувань Тараса Бульби-Боровця». Загальну чисельність січовиків сам їх отаман оцінював у 10 тис. осіб. «Ймовірно, — вважають автори цитованого дослідження, — що вона не перевищувала 3 тис. осіб… Отримавши звання генерал-хорунжого (від кого? — Д. Я.), Тарас Бульба-Боровець хотів підняти значення своїх підрозділів. У грудні 1941 р. наказом нового штабу було знято дописку «Поліська Січ» і формування Т. Боровця дістало назву Українська Повстанська Армія. Хоча бульбівські загони відтепер виступали під назвою УПА, його бійців продовжували називати «бульбівцями». Назва УПА на той час майже не вживалася»[18].

Тарас Андрійович Боровець у повоєнні часи описав свою історію в усіх деталях. Вона добре відома, неодноразово передруковувалась у профільних дослідженнях та засобах масової інформації. Подаю її з незначними скороченнями: «Улипні 1940 р. прибув я з Генерального Губернаторства до СРСР. Сам. я заклав підпільну сітку, що потім розгорнулась в Українську Повстанчу Армію. Центральний пункт цієї Армії знаходився в багнистих лісах північної України. По вибуху німецько-московської війни в червні 1941 р. яз Повстанчою Армією, що мала назву «Поліська Січ», почав співпрацювати з німцями. Армією командував я, і вона билася проти більшовиків… Головні напрямки німецького удару йшли по лініях: 1) Рівне — Львів, 2) Гродно — Мінськ — Москва. Між двома лініями залишились в багнистих лісових околицях України coвєтські регулярні і нерегулярні військові частини. Вони утримували там совєтську адміністрацію, вели диверсію й тероризували населення. «Поліська Січ» мала тоді 10 000 бійців. Вона поборювала всіма засобами большевицькі банди. Вона очистила була Полісся від банд і завела нову адміністрацію, яку признало й німецьке військове управління (113 дивізія й інші). Після заведення німецького цивільного управління (листопад 1941) «Поліську Січ» розв’язано. Частина бійців перейшла до поліції, а решта розійшлась по селах. Уся до цього часу пророблена робота йшла на користь німців.

У березні 1942 органи безпеки генерального комісаріяту Волині й Поділля почали репресії проти українців, в першу чергу проти тих, що в рядах «Поліської Січі» брали участь в протисовєтських повстаннях. Багато моїх людей арештовано і розстріляно. Це змусило мене перейти на нелегальне становище. Я пішов в ліси і там заложив нову повстанчу армію. До мене голосилися в першу чергу ті українці, що їх утискало і репресувало німецьке управління. Свої завдання ми бачили в тому, щоб зорганізувати повстанчу армію, яка могла б у майбутньому стати зародком української національної армії. У лісах зорганізовано було курси старшин і підстаршин, санітарів і т. п. У тому часі ми не бились з німцями, бо німці воювали з нашим головним ворогом Росією і комунізмом… Частини Української Повстинної Армії, скорочено — УПА, виступаючи в обороні населення, стало билися з бандами та совєтськими парашутистами. Від літа 1942 почали більшовики непокоїти Україну й організовувати нові великі диверсійні банди. Центр совєтського бандитизму знаходився в лісистих околицях України та Білорусі. По лісах вони скидали все більше й більше парашутистів. В основному були це командні склади та політруки, які кермували бандами. Вони організували великі повстанні загони та створили розвідну сітку на території цілої України.

У березні 1943 завдяки збільшенню німецького терору повстали партизанські відділи ОУН, що признавала провід Бендери, дальше відділи ОУН, що признавала провід полк. Мельника. Я вів з ними переговори в тому напрямку, щоб об’єднати моїх людей, партизанів бандерівців та мельниківців, та взагалі українців без огляду на їх політичні переконання, в одну центральну організацію. Для керування всеукраїнським національним рухом запропонував я створення Української Народно-Революційної Ради. Рада мала складатися з представників усіх політичних напрямків. Місцеві організаційні чинники ОУН під проводом полк. Мельника та їх відділи приступили до співпраці зі мною. З проводом та самим полк. Мельником я контакту не мав. Організація бандерівців погодилася в основному на організування УПА, зате відкинула проект створення Ради. Мені було пропоновано одержати пост головнокомандувача УПА при умові, що я буду працювати по політичній лінії бандерівців. Рівночасно організація бандерівців, що називала свої загони досі «Військові Відділи ОУН», переіменувала себе на УПА. Відразу після того почалася широка акція проти німецького цивільного управління й проти національних меншин в Україні. У першій мірі тероризовано поляків. Я не міг погодитися з такою політичною лінією і тактикою УПА. Через те виник конфлікт між мною і організацією бандерівців. Я переіменував свою партизанську організацію з УПА на «УНРА — Українська Народно-Революційна Армія». Я працював далі згідно з раз встановленим мною політичним напрямком, в чому співпрацювали зі мною відділи ОУН полк. Мельника та інші.

Зимою 1941/42 я пропонував німецьким військовим і цивільним очільникам ширше розбудувати партизанську армію «Поліської Січі» і тримати її в запіллі німецького фронту для боротьбизпартизанами. Дляцього обов’язковою була зміна системи німецького цивільного управління.

Німецьке управління не припускало, що в нього за плечима може існувати большевицький диверсійний рух і тому відкинуло мою пропозицію. Літом 1942 виявилось, що більшовицьку диверсію в запіллі не знищено, а навпаки вона зміцніла.