Таємниця двох океанів - Григорій Борисович Адамов
Якраз у цей час, уже під кінець дня, Марат вийшов з каюти старшого лейтенанта, і всім стало відомо, що, за точними підрахунками, для здійснення його проекту потрібно було б не менше двох місяців. Настрій в усіх приміщеннях корабля ще більше підупав. Капітан, який майже не виходив усі ці дні із своєї каюти, викликав до себе комісара Сьоміна. Вони довго про щось розмовляли, і Сьомім вийшов звідти з рішучим і заклопотаним обличчям. За кілька хвилин у комісара відбулася невелика, коротка нарада з профоргом Орєховим та завідуючим культроботою, молодшим акустиком Птициним. Через годину з участю цих же осіб відбулася поширена нарада керівників усіх гуртків, які працювали при червоному кутку. Ще через годину в червоному кутку з'явилося величезне різнобарвне оголошення, намальоване Сідлером, в якому повідомлялося, що «у зв'язку з тимчасовою затримкою підводного човна «Піонер» в закритому антарктичному порту «Айсберг» намічається на найближчі дні розширена програма роботи гуртків і масових культурних розваг — вечорів, концертів і т. ін.» Крім того, оголошується широкий «конкурс ідей» на тему: «Як зробити закритий порт «Айсберг» відкритим хоча б на десять хвилин?» Автор найпрактичнішої та найшвидше здійсненної пропозиції буде премійований чудовим хронометром з репетицією. Жюрі конкурсу намічено в складі старшого лейтенанта Богрова, головного електрика Корнєєва та професора океино-графії Шелавіна. Останній строк подачі проектів — двадцяте липня цього року. Навколо барвистої афіші швидко зібралася купка читаючих. Лунали веселі жарти, чувся голосний розкотистий сміх.
— Марате! Марате! — закричав раптом Козирєв, помічник механіка, побачивши у відчинені двері Марата, який саме піднімався з люка машинного відділу. — Марате! Йди швидше сюди! Тобі тут премію призначено!
— Яка премія? — донісся з коридора здивований голос Марата. — За що? Що ти там мелеш?
— Справді, справді, Марате! — підхопив сміючись Матвєєв. — Справжній хронометр з репетицією. От щасливчик!
— Що й казати, щастить людині… — додав ще хтось.
— Ось, ось, дивись… Це просто тебе стосується! — потяг Козирєв Марата за руку крізь натовп, що розступався, з реготом та веселими вигуками. Марат швидко прочитав рядки про конкурс, нерухомо постояв з хвилину перед афішею, потім мовчки, з іронічною посмішкою повернувся до товаришів, що сміялися.
— З вашого дозволу, дорогі товариші, — сказав він, — я приймаю виклик.
Усмішка з обличчя Марата зникла. Він продовжував, звертаючись до всіх трохи підвищеним голосом:
— Я зобов'язуюсь у дводенний строк подати жюрі конкурсу новий, більш практичний проект перетворення південно-полярного порту «Айсберг» у відкритий порт…
— Ура, Марате! — закричав Козирєв. — Качати його, хлопці, за сміливість!
— Облиш, Козирєв, — зупинив його Матвєєв. — Дай Маратові закінчити.
— Я приймаю на себе це зобов'язання, — продовжував Марат, — але при одній умові…
— Ага! Умова? — знову не втримався Козирєв. — Справа стає цікавою, особливо коли ця умова нездійсненна!
— Чому нездійсненна? Умова цілком здійсненна! Я вимагаю, щоб у порядку соціалістичного змагання таке ж зобов'язання взяв на себе… сам Козирєв!
— Правильно! Правильно! — почулося з усіх боків.
— Ти збожеволів, Марате! — розгубився Козирєв. — Де мені з тобою змагатися, плутяго ти такий!
— Не прибіднюйся, будь ласка, голубчику! Подумаєш, казанська сирота! Міг же ти запропонувати й виготовити пристрій для автоматичної прочистки газових труб? І премію за це одержав ніхто інший, а саме ти! А тепер у нашій комісії хіба не розглядаються ще дві твої раціоналізаторські пропозиції? Що ти на це скажеш?
— Згоджуйся скоріше, чудак, — втрутився солідний Крутицький. — Веселіше буде крутити мозком наввипередки
— Марат має рацію! — крикнув Птицин. Його довге вузьке обличчя з гострим носом зненацька покрилося червоними плямами. — Якщо Козирєв відмовляється, я приймаю виклик!
— А хто тобі заважає третім приєднатися до нашого договору? — весело відгукнувся Марат.
— Чому ж ти мовчиш, Козирєв? — нетерпляче спитав хтось.
Козирєв стояв мовчки, опустивши в нерішучості руду голову.
— Та що й казати? — промимрив він. — Справжня провокація! Ну, не криюсь, дещо обмірковував про себе. Сам ще не знаю, чи добре вийде… А тут раптом — нате, виходь на сцену… Боязко… Невже не розумієте, чорти мальовані? — несподівано огризнувся він і так само несподівано махнув у повітрі рукою. — Гаразд! Приймаю виклик! Держись, тепер, Маратку! — погрозив він йому. — Це тобі буде не водоростева гребля…
— Браво, Козирєв! Не бійся, Серьожо! Не осором рудих! — почулися вигуки з різних боків.
Марат простягнув Козирєву свою маленьку сухорляву руку, яка зараз же потонула в широкій гарячій долоні «противника». Не випускаючи руки Марата, Козирєв повернувся в бік Птицина:
— Я теж ставлю умову! Викликаю із свого боку цю птицю… Нехай не лізе поперед батька в пекло… Цитую точно вислів Скворешні.
* * *Що робити? Як звільнити підводний човен із самої середини страхітливого айсберга, куди він так нещасливо потрапив? Як усунути загрозу ганебного, безстрокового полону в цьому льодовому кориті?
З незвичайною силою капітан саме тепер відчув усю величезну відповідальність, яку він несе перед країною, відповідальність за життя двадцяти семи чоловік, прекрасних дітей його Батьківщини, яких вона довірила йому, відповідальність за чудовий корабель, матеріальний згусток геніальних наукових і технічних ідей, що так далеко випередили свій вік!
Безладні думки, безнадійні, фантастичні, іноді просто безглузді плани проносилися перед ним, але зараз же відкидалися.
Телефонний гудок викликав до апарата.
— Слухаю! Товариш Скворешня?
— Дозвольте доповісти, товаришу командир. Під час чергового огляду ополонки мною і товаришем Шелавіним помічено підвищення в ній рівня води на три з половиною сантиметри проти
