Таємниця двох океанів - Григорій Борисович Адамов

— Ну, давай, — охоче згодився Марат: власне кажучи, йому самому вже хотілося поділитися з ким-небудь своїми ідеями. — Давай, будеш співавтором! Що б ти сказав, коли б я запропонував висадити в повітря льодяну стіну, яка відокремлює нас від чистого моря? Га?

— Висадити в повітря стіну? — із здивуванням повторив Скворешня. — Шістдесяти метрів висотою і сімдесятії шести метрів завтовшки? Та на це всіх наших запасів тереніту невистачить!

Його могутній бас лунав на всю їдальню, привертаючи до їхнього столика загальну увагу.

— Ну, здається, Марат, нарешті, взявся за діло, — з посмішкою сказав зоолог.

— Умови для нього найсприятливіші, — згодився старший лейтенант.

— А ідея, справді, непогана, — відгукнувся з сусіднього столика Горєлов. — Що здається важким у звичайних умовах, то буває здійсненним у незвичайних. Хіба не так?

— Та воно-то так, — сказав із сумнівом старший лейтенант, — але ж ось чули, що прогримів Скворешня? Вибухових речовин невистачить на таку силу старого, міцного льоду.

— Винуват, товаришу старший лейтенант, — долинув з другого кінця їдальні голос Марата. — Невистачить тереніту — допоможе нам Федір Михайлович!

— Я?! — наче не розуміючи спитав Горєлов серед шуму здивованих вигуків і розвів руками. — Але чим же я зможу замінити тереніт?

— Гримучий газ, Федоре Михайловичу! — вигукнув Марат. — Той самий гримучий газ, який працює у ваших дюзах! Його-то, сподіваюсь, у вас вистачить?

— Ах ти, бісова комашка! — захоплено грохонув Скворешня. — Чи ти ба! А ідея ця виявляється досить практичною! Га? Як ви гадаєте, товаришу старший лейтенант? Чи не доповісти капітанові?

В їдальні настало незвичайне пожвавлення. За всіма столиками відразу знялася розмова, всі голосно обговорювали пропозицію Марата, розпалювалися суперечки. Більшість завзято відстоювали цю пропозицію, деякі скептики сумнівно хитали головами, вказуючи, що доведеться висадити в повітря близько вісімдесяти тисяч кубометрів льоду. З олівцями в руках вони вже встигли підрахувати цю величину. Прихильники Марата, особливо Шелавін, нагадували, що вже давно, на великому радянському Північному шляху, коли полярні судна були затиснуті серед крижин, широко й успішно застосовувався амонал. Скептики заперечували: одна, мовляв, справа розколоти навіть десятиметровий лід, щоб утворилося розводдя, і інша справа — підняти в повітря десятки тисяч кубометрів льоду.

Старший лейтенант, раніше ніж відповісти Скворешні, замислено пограв виделкою, відстукуючи на тарілці похідний дроб барабана. Потім сказав:

— Доповісти капітанові можна, товаришу Скворешня, але чи вийде взагалі толк з пропозиції Марата — сумніваюсь.

Це було сказано з такою переконливістю, що всі в їдальні відразу замовкли. Марат зблід, наче передчуваючи щось нищівне для своєї ідеї.

— Чому ж ви так думаєте, товаришу старший лейтенант? — спитав він.

— Мені здається, Марате, що ви не врахували найголовнішого. Головне ж полягає не в тому, як і чим висаджувати, а в тому, як, чим і, найважливіше, в який строк можна прибрати висаджений лід. Вісімдесят тисяч кубометрів! На руках ви їх винесете, чи що? На носилках? Власне кажучи, можна, звичайно, і руками перенести, але коли ми закінчимо цю роботу? — І серед загального мовчання тихо додав: — Закінчимо, мабуть, тоді, коли вже буде зовсім байдуже — чи на місяць раніше, чи на місяць пізніше.

Марат сидів з опущеною головою; нарешті, зібравши залишки всієї своєї віри й мужності, він тихо сказав:

— Можна транспортери поставити…

— А двигуни?

— Мотори від глісера.

Старший лейтенант знизав плечима.

— Все це, на жаль, загальні фрази, Марате. Ви оперуєте невизначеними величинами. Невідомо ж, яка буде продуктивність транспортера при порівняно малій потужності цих моторів. Треба, звичайно, вашу ідею перевірити до кінця — з олівцем у руці. Хоч я й передбачаю, що висновок буде негативний, все-таки зайдіть до мене сьогодні, коли звільнитесь, — разом підрахуємо.

— Та-а-ак, — сумно прогудів Скворешня серед загального мовчання. — Торгували ми з тобою, Маратушко, веселилися; підрахували — просльозилися. Проте, — закінчив він, підводячись з-за столу, — ти, хлопче, не горюй. Пускай свою машину під черепом на десять десятих… Одне не вийде, інше буде вдалішим… Ось воно як, друже!

Розходилися мовчки, перекидаючись короткими малозначними фразами. Потім весь день на кораблі стояла тиша. Вільні від вахти сиділи в каютах, заглибившись у невеселі думки; у червоному кутку грали в шахи, але зівки псували партію й настрій граючих. На вахті, біля заснулих машин та апаратів, люди сиділи або тинялися по відсіку без діла; їх гризла нудьга й занепокоєння, деякі завзято чистили машини, змазували їх, регулювали.

Порівняно добре почувала себе лише група електриків. Вони діяльно клопоталися біля випущених з підводного човна трос-батарей, витягали їхні приймачі на лід, закріплювали їх там, стежили за контрольно-вимірювальними приладами, підготовляли акумуляторні батареї до приймання електроенергії. Всі їм заздрили, а дехто з вільних від вахти всіляко намагався примазатися до їхньої роботи, робив їм дрібні послуги, не гребував ніякими дорученнями — аби побути в цій живій, діяльній атмосфері праці.

Позаздрити можна було також Горєлову та його помічникам — Ромейкові й Козирєву. Підвісивши на кормі корабля невелику площадку, вони очищали дюзи від нагару, від щільно злежаного шару найдрібніших, завжди плаваючих у воді частинок мулу, що проникали в розтруби та камери спалювання.

Не закінчивши цілком очистку дюз, Горєлов послав Ромейка й Козирєва в підводний човен, у камеру газопроводів, для прочищання труб, якими гази з балонів направлялися в дюзи. Залишившись сам, Горєлов витяг з мішка з інструментами електросвердло й почав щось свердлити в камері спалювання великої центральної дюзи. Це була найбільша дюза; зовнішнє коло її розтруба мало в діаметрі півметра, а вихідний отвір з камери спалювання в розтруб — близько п'ятнадцяти сантиметрів. Через велику твердість металу дюзи робота протікала повільно й важко, що, видно, дуже дратувало Горєлова. А втім, електросвердла пускалися ним у хід лише тоді, коли поблизу корми нікого з команди не було. Як тільки в підводних сутінках показувалася людська постать у скафандрі, Горєлов швидко виймав інструмент з дюзи, беручись за попередню роботу по очистці, щоб потім, озирнувшись, знову