Томек у країні кенгуру - Альфред Шклярський
Тітка Яніна затулила обличчя руками. Дядько Антоній, який досі мовчав, підвівся зі стільця й підійшов до хлопця.
— Томеку, ми хочемо тебе про дещо спитати, але перше, ніж відповіси, добре подумай. Ти чув, що твій батько не може повернутися до Польщі через небезпеку арешту, який йому все ще загрожує. Але він дуже сумує за тобою й хотів би мати тебе біля себе. Ми, звичайно, тебе дуже любимо: ми виховували тебе нарівні зі своїми дітьми… Нам важко погодитися з думкою, що ти покинеш нас і поїдеш так далеко. Але ми бажаємо тобі добра. Тому хочу додати, що коли б ти справді вирішив поїхати до батька, то завжди зміг би повернутися до нас, як до власного дому. Ти вже досить розумний хлопець, і ми вирішили надати тобі право вибору.
Думка, що він незабаром може побачити батька, за яким тужив усі ці довгі роки, схвилювала Томека й наповнила великою радістю. Проте він звик уважати дядька й тітку своїми батьками. Адже вони також його любили. Ось тітка безперервно витирає очі хустиною, а звичайно мовчазний дядько звернувся до нього прямо-таки з промовою, яку виголосив з великим хвилюванням.
Томекові важко було відразу це вирішити. Що їм сказати? Нарешті він звернувся до Смуги:
— Ви впевнені, що тато дозволить мені приїхати до тітки й дядька, якщо я захочу їх відвідати?
— Яв цьому абсолютно впевнений, — серйозно відповів Смуга.
— Якщо тато сумує за мною, то я дуже хотів би до нього поїхати, а до тітки й дядька буду часто приїжджати, — вирішив Томек.
Тітка Яніна знову розплакалась, а потім обійняла Томека й, витираючи очі хустинкою, вийшла з кімнати, щоб розпорядитися щодо вечері. Ірена, Вітек і Збишек, довідавшись про від’їзд Томека до батька, вбігли до вітальні. Привітавшись із гостем, найстарша серед дітей і найспритніша Ірена звернулась до нього:
— Скажіть, будь ласка, де зараз Томеків тато? Адже ми навіть не знаємо, куди поїде наш братик.
— На прохання вашої мами я не сказав про це Томекові під час нашої розмови. Ми воліли, щоб це не вплинуло на його рішення. Тепер уже немає потреби зберігати цю таємницю.
— Ай справді, я геть забув запитати про це! — вигукнув Томек. — Стільки незвичайних і важливих новин відразу… Де мій тато, скажіть, будь ласка!
— Він чекає нас у Трієсті, на березі Адріатичного моря, — пояснив Смуга.
— Трієст знаходиться в Австро-Угорщині[3], — сказала Ірена, задоволена, що може похвалитися своїми знаннями з географії.
— І ми там будемо жити? — здивувався Томек.
— Ні, ми не будемо жити в Трієсті, — відповів Смуга. — Щоб ти правильно все зрозумів, я повинен розповісти тобі дещо про долю твого батька. Після втечі за кордон він дуже тужив за тобою й твоєю матір’ю. Хотів узяти вас до себе, але не встиг зібрати для цього достатньо грошей, як твоя мати раптово померла. З цього часу лише мандрівки по світу помагали йому забути про своє нещастя. Випадково він познайомився з одним із працівників Ґаґенбека Ти повинен знати, що Ґаґенбек — власник великого підприємства, що займається постачанням з усього світу диких тварин до цирків і зоопарків. Оскільки цей знайомий твого батька збирався у тривалу експедицію по тварин до Південної Америки, твій батько, як географ, вирішив узяти участь у цій експедиції. З того часу минуло вже шість років. Твій батько став відомим мисливцем за дикими тваринами й подружив із цим працівником підприємства Гаґенбека. Тепер на спеціально обладнаному пароплаві для перевезення тварин вони збираються вирушити на полювання до Австралії. Гаґенбек хоче заснувати великий зоологічний парк у Штеллінґені біля Гамбурга, де найрізноманітніші тварини житимуть в умовах, максимально наближених до природних. Твій батько разом зі своїм другом зобов’язались привезти до цього зоопарку деяких тварин з Австралії.
— Невже і я поїду до Австралії?! — з недовірою запитав Томек.
— Так! Разом із батьком ти поїдеш до Австралії ловити диких кенгуру.
Томек на мить аж занімів від цієї дивовижної новини. Те, що він почув, перевершувало всі його найсміливіші мрії.
Вітек і Збишек слухали слова гостя з роззявленими від здивування ротами. Лише Ірена здогадалась задати гостеві запитання:
— Скажіть, а хто цей друг Томекового тата?
— Не здогадуєшся? — запитанням на запитання відповів Смуга.
— Це, звичайно, ви! — з тріумфом заявила Ірена. — Як тільки ви зайшли до передпокою, я відразу відчула тут запах джунглів. Саме так я уявляла собі великих мандрівників.
III
ЗУСТРІЧ ІЗ БАТЬКОМ
Упродовж декількох днів після візиту несподіваного гостя Томек перебував немовби уві сні: йому здавалося, що він ось-ось прокинеться й повернеться до повсякденного сірого життя. Він важко вірив у те, що його очікують такі разючі зміни! Незважаючи, однак, на ці його побоювання, Смуга не зникав. Навпаки, Томек постійно відчував його безперечну опіку.
Виявилось, що Смуга надзвичайно підприємлива людина. Завдяки його енергії Томек уже через три дні отримав документи, необхідні для виїзду за кордон. Правда, це вимагало великих зусиль і значних коштів, але уповноважений батька з цим зовсім не рахувався. На докори Карських із приводу зайвих витрат він із посмішкою відповідав, що утримання в Трієсті пароплава з усім екіпажем, який чекав їхнього приїзду,
