Томек у країні кенгуру - Альфред Шклярський

«Ну й дідько з ним! Один такий шмаркач не зможе нашкодити великому цареві», — подумав він, а вголос промовив:

— Щастя твоє, що ти підготувався до відповіді… Навіть вимова в тебе покращала. Думаю, що ти міг би знати географію так, як цей хитрун Вільмовський. Ну, сідай на місце!

Томек ледве втримався від сміху. Красавцев швидко поставив у журналі п’ятірку, а всі учні почали тихенько хихотати.

І раптом трапилося щось жахливе. Павлюк встав і сказав:

— Пане вчителю, адже це не Тимовський!

Томек зблід і зупинився. Правда, в цю мить Юрек, який сидів за партою позад Павлюка, боляче смикнув ябедника за вухо, та було вже пізно. Учитель підвів голову, подивився на Томека, але не був упевнений, чи не підводить його зір.

— Підійди-но ближче, — сказав він.

Томек зробив два маленьких кроки в напрямку до вчителя.

— Ще ближче, — буркнув Красавцев, примружуючи очі.

Томек підійшов до самісінької кафедри.

— Що ж це означає, Вільмовський? — грізно запитав учитель, вдивляючись в обличчя Томека. — Адже я викликав Тимовського!

— Ні, зовсім ні, пане вчителю! Я виразно чув своє прізвище, — відповів Томек, потерпаючи, щоб гучне биття серця не видало його.

— Дурниці мелеш! Я викликав Тимовського, — обурено повторив Красавцев.

Павлюк хотів щось сказати, але Юрек смикнув його за комір шкільної форми, шепочучи:

— Відлупцюємо тебе як бубон, якщо скажеш хоч одне слово, ябедо!

Красавцев, не впевнений у собі, підозріло дивився на Томека. Може, він справді помилково назвав його прізвище?

— Дуже перепрошую, пане вчителю, якщо я погано розчув. — Томек змінив тактику захисту. — Я так хотів відповісти ще раз перед кінцем навчального року… Мабуть, я помиляюсь, тому що ви, пане вчителю, помилятися не можете.

Під впливом несподіваних лестощів Красавцев трохи подобрішав. Вільмовський чудово знав його предмет, тому Красавцев завжди викликав його відповідати, коли на урок приходив інспектор. Попри все вчитель відчув прихильність до цього веселого та кмітливого хлопця. Подивився на годинник, що лежав на кафедрі. Ось-ось мав пролунати дзвінок. Він вирішив ще раз викликати Тимовського, навпроти прізвища якого в його записнику стояла велика червона крапка.

— Ну, Вільмовський, наступного разу будь уважнішим, інакше буде погано, — суворо сказав учитель.

Томек глибоко зітхнув, як людина, що випливла на поверхню після тривалого перебування під водою. У нього відразу поліпшився настрій. До дзвінка залишились лічені хвилини, і Юрек буде врятований. Щоб виграти час, він низько вклонився вчителеві й, вдаючи, що розкаюється, сказав:

— Мені дуже прикро, пане вчителю, за мою неуважність. Я вам вдячний за те, що ви вибачили мені цю помилку. Ще раз щиро перепрошую, пане вчителю.

— Ну добре, добре, Вільмовський, — пробурмотів Красавцев. — Іди вже на місце. Тимовський, до мене!

Але поки Юрек підійшов до кафедри, у коридорі пролунав дзвінок. Красавцев умить забув про учня.

Сьогодні йому треба було нанести кілька прощальних візитів перед від’їздом на канікули до Росії. Він швидко заховав годинник і записник до кишені й згорнув журнал. Бурмочучи щось собі під ніс, швидко вибіг із класу.

— Ти мене врятував, — прошепотів Юрек Томекові.

Вони разом вийшли в коридор, їх миттю оточили товариші. Усі поздоровляли Томека, дивуючись його відвазі та неабиякому самовладанню. Усі були обурені поведінкою Павлюка. Пропонували відразу дати прочухана ябедникові, але Томек припинив дискусію:

— Я не згоден. Нас викинуть зі школи перед самим закінченням року. Павлюк лише хотів дошкулити мені за те, що я краще вчуся, ніж він. Це наша давня суперечка. Будьте спокійні, я йому відомщу, але поки що це таємниця. Ви побачите, як я йому відплачу за це!

Пролунав дзвінок на наступний урок. Учні повернулися до класу. На загальний подив Томек заговорив до Павлюка, немов між ними нічого не сталось. Уведений в оману показною добродушністю товариша, ябедник заспокоївся.

А Томек справді перебував у чудовому настрої. Він спокійно очікував уроку історії. На урок повинен був прибути інспектор, це рятувало його та Юрека від небезпеки бути викликаним. Адже саме небажання учнів вивчати російську історію обурювало директора школи. Навіть такий учень, як Томек, не раз волів отримати з цього предмета двійку, ніж, наприклад, перераховувати напам’ять членів ненависної полякам царської родини. Зрозуміло, що вчитель історії не допустить компрометації в присутності інспектора. Тому Томек був упевнений, що відповідатиме перший учень класу — Павлюк, і задумав план помсти, весело гомонячи з підлабузником, щоб приспати його пильність.

Двері класу відчинилися, увійшли вчитель історії та інспектор. Як тільки діти привітали бундючного росіянина й посідали, Томек вийняв з ранця картонну коробочку. Обережно трохи підійняв накривку з отворами, зробленими шпилькою. На обличчі його з’явилась хитра усмішка. Величезний жук-олень[1], якого Томек зловив три дні тому під час заміської екскурсії, анітрохи не втратив своєї жвавості, незважаючи на перебування в неволі.

Ледве Томек підняв накривку коробки, як комаха висунула свої величезні клешні, прагнучи виповзти на волю. Томек запхнув жука назад у коробку та сховав її до кишені.

Урок зовні проходив так само, як і в звичайний шкільний день. Спочатку вчитель докладно виклав, не заглядаючи навіть до книжки, останній у цьому році фрагмент з історії Росії. Потім, чого він звичайно не робив, нагадав дітям про пройдені вже періоди й закінчив лише тоді, коли інспектор, глянувши на годинник, заявив, що хотів би послухати відповіді котрогось з учнів.

Для Томека настав час діяти. Тільки-но вчитель нахилився над журналом, немовби задумуючись, кого викликати, як Томек швидко дістав із кишені коробочку й, піднявши трохи накривку, притулив її до спини Павлюка. Величезний жук негайно скористався нагодою й виповз із коробочки. Він опинився на комірі Павлюкового піджака саме в ту мить, коли