Робінзон Крузо - Даніель Дефо

Очистивши палубу, капітан наказав своєму помічникові взяти, трьох матросів і зламати двері каюти, де оселився повий капітан, обраний бунтівниками. Той зняв тривогу, схопився й з двома матросами та юнгою приготувався дати збройну відсіч, так що, коли помічник капітана зі своїми людьми висадили двері каюти, новий капітан та його прибічники відважно вистрілили в них. Помічникові куля розтрощила руку, двох матросів теж поранило, але нікого не було вбито.

Помічник капітана покликав на допомогу і, незважаючи па свою рану, вдерся в каюту і прострелив новому капітанові голову; куля влучила в рот і вийшла вухом, убивши бунтівника наповал. Тоді весь екіпаж здався, і більше не було пролито жодної краплі крові.

Коли вже було по всьому, капітал наказав зробити сім гарматних пострілів, як ми умовились заздалегідь, щоб сповістити мене про успішне закінчення справи. Чекаючи цього сигналу, я провартував на березі до другої години ночі. Можете собі уявити, як я зрадів, почувши його.

Виразно почувши всі сім пострілів, я ліг і, дуже стомлений тривогами цього дня, міцно заснув. Мене збудив грім нового пострілу. Я миттю схопився й почув, що хтось кличе мене: «Губернаторе, губернаторе!» Я відразу ж упізнав голос капітана. Він стояв над моєю фортецею, на пагорбі. Я швидко піднявся до нього, він стиснув мене в обіймах і, показуючи на корабель, промовив:

— Мій дорогий друже, й рятівнику, ось ваш корабель! Він ваш з усім, що є на ньому, і з усіма нами.

Глянувши на море, я справді побачив корабель, що стояв всього за півмилі від берега. Відновивши себе в правах командира, капітан зараз же наказав знятися з якоря і, користуючись погожим вітерцем, підійшов до бухточки, де я колись причалював зі своїми плотами. Вода стояла високо, тому він на своєму катері ввійшов у бухточку, висів на берег і прибіг до мене.

Побачивши корабель, так би мовити, біля порога своєї оселі, я від несподіваної радості трохи не знепритомнів. Настала нарешті година мого визволення. Усі перешкоди були усунені; до моїх послуг було велике судно, готове довезти мене, куди я схочу. Від хвилювання я деякий час не міг вимовити ні слова, і коли б капітан не підтримав мене своїми міцними руками, я б упав.

Помітивши мій стан, він вийняв із кишені пляшечку з якимсь Зміцнюючим напоєм, взятим навмисне для мене, дав мені раз ковтнути, а потім обережно посадив мене на землю. Я трохи отямився, але довго ще не мав сили говорити.

Бідолаха капітан і сам не міг опам’ятатись від радості, хоч для нього вона не була такою несподіваною, як для мене. Щоб заспокоїти й привести мене до тями, він на,-говорив мені тисячу дуже ніжних і ласкавих слів. Але я не дуже добре розумів його мову; мабуть, мій розум затьмарився від напливу щастя. Нарешті моє душевне збентеження вилилось сльозами, після чого до мене вернулась здатність говорити.

Тоді я обійняв мого друга й рятівника, і ми стали радіти вкупі. Я сказав йому, що дивлюсь на нього, як на людину, послану самим небом для мого визволення, і все, що тут трапилося з нами, здається мені низкою чудес. Такі події свідчать про таємну руку провидіння, що керує світом, і доводять, що всевидюще око творця вишукує нещасних в найзанедбаніших куточках світу, щоб утішити їх. Не забув я також піднестись до неба вдячною душею. Та й чи міг я не пройнятись вдячністю до того, хто так чудесно охороняв мене в пустині й не дав мені загинути в безрадісній самотності? Кому було мені дякувати за своє визволення, як не тому, хто для нас джерело усіх благ, усякої розради та втіхи?

Коли ми трохи заспокоїлись, капітан сказав, що привіз мені дещо з корабельних запасів, іще не розкрадених негідниками, що так довго хазяйнували на кораблі. Після цього він звелів матросам, що сиділи в шлюпці, вивантажити на берег речі, призначені для губернатора. їх було стільки, що могло здатись, ніби я зовсім не збираюсь їхати з ними, а зостаюсь на острові доживати свого віку.

По-перше, він привіз цілий ящик пляшок з дуже добрими міцними напоями, в тому числі шість великих (на дві кварти кожна) пляшок мадери; далі: два фунти чудового тютюну, дванадцять величезних шматків яловичини, шість шматків свинини, мішок гороху, фунтів сто сухарів, ящик цукру, ящик білого борошна, повний мішок лимонів, дві пляшки лимонного соку і ще багато всякої всячини з їжі та трунків. Але, головне, мій друг подбав про одяг, що був мені в тисячу разів потрібніший за харчі. Він привіз мені півдюжини нових чистих сорочок, стільки ж дуже гарних нашийних хусток, дві пари рукавичок, капелюх, черевики, панчохи і чудовий власний костюм, майже неношений, — одно слово, вдяг мене з голови до ніг.

Легко уявити собі, яким приємним був мені цей подарунок у моєму тодішньому становищі. Але який незграбний був у мене вигляд, коли я вбрався в новий костюм, і як незручно й незвично було в ньому попервах!

Тільки-но закінчилась церемонія огляду подарунків і я наказав віднести їх у мою фортецю, як ми почали радитись, що робити з полоненими і чи не буде небезпечно брати їх з собою в плавання, особливо двох, за атестацією капітана, непоправних негідників. За його словами, це були такі мерзотники, що коли б він і зважився взяти їх на корабель, то не інакше як в’язнів, закутих у кайдани, для того, щоб віддати їх до рук правосуддя в першій же англійській колонії, куди ми зайдемо. Словом, капітан дуже непокоївся з цього приводу.

Тоді я сказав йому, що коли він хоче, то я влаштую так, що ці два молодці самі проситимуть нас покинути їх на острові.

— Влаштуйте, прошу вас, я був би дуже радий, — відповів капітан.

— Гаразд, —сказав я. —Так я зараз же пошлю по них і переговорю з ними від вашого імені.

Покликавши до себе П’ятницю та двох заложників (тепер випущених на волю, бо їхні товариші додержали слова) , я наказав їм перевести п’ятьох полонених із лечери, де вони сиділи, на дачу (не розв’язуючи їм рук) і там зачекати на мене.

Трохи згодом я вирушив до них у своєму новому костюмі і цього разу вже як губернатор. Коли всі зібрались і капітан сів біля Мене, я наказав привести до себе в’язнів і сказав їм, що мені добре відомо їхнє