На далеких берегах - Імран Ашум огли Касумов

Але як це трудно, як неймовірно трудно!..

Мехті відчув, що в нього тремтить рука. В кімнаті панувала напружена, нестерпна тиша…

… Під час першого сеансу помічники Шульца вирішили, що француз просто морочить їм голову. Окремі мазки, плями фарб не мали нічого спільного з обличчям їхнього начальника. Та ось, наче з туману, на полотні почали проступати риси владного, розумного обличчя. Під час перерв Шульц підходив до полотна, з цікавістю оглядав своє зображення, схвально ворушив бровами. Він відпочивав тепер не через кожні п'ять хвилин, а рідше.

Мехті працював з попереднім напруженням. Нарешті портрет був готовий. Загальний тон його вийшов трохи важким, суворим; але Шульца це повністю влаштовувало. Чи ти ба, пройдисвіт-француз зумів-таки схопити в його характері основне: ось цю владність, свідомість власної гідності, аристократизм… Ну, і трохи жорстокості!..

Портрет Шульцу сподобався. У нього не лишалося ні крихітки сумніву в тому, що перед ним вправний і, здається, цілком благонадійний професіональний живописець.

Шульц забрав портрет і тепер сам не знав, як йому бути з художником далі. Він спитав:

— Судячи з усього, ви не почуваєте відрази до грошей?

— О ні, мосьє! — палко вигукнув Мехті.

— Ви зароблятимете їх дуже мало, — сказав Шульц, простягаючи Мехті розкритий портсигар, — особливо зараз… Після війни ви, очевидно, зможете відкрити майстерню десь у нас у Данцігу або Кенігсберзі, і я ладен навіть забезпечити вас клієнтами…

— Але щоб відкрити майстерню, теж потрібні гроші, — зітхнув Мехті.

— Так, і навряд чи ви їх наскладаєте, бродяжачи по берегах Адріатики… А я можу… я можу допомогти вам відкрити майстерню.

Мехті вийняв з рота сигарету, вичікувально поглянув на Шульца, Шульц підсів до нього ближче.

Пропозиція Шульца зводилась до того, що Краус повинен був за плату, — за досить високу плату! — користуючись своїм вільним становищем мандрівного художника, перекинутись до партизанів. Там він може робити що завгодно: писати портрети партизанів, варити їм кашу, стояти на варті або брати участь у їхніх вилазках; на нього ж покладається тільки одне завдання: з'ясувати, чи існує реальний Михайло і, якщо такий існує, при нагоді заманити його або його напарника в будь-яке місце, де б його могли захопити німці.

Мехті погодився не одразу: він довго торгувався за ціну, погоджувався лише на німецькі марки й навідріз відмовлявся від італійських лір.

Відпускаючи його, Шульц наказав своїм помічникам зробити кілька компроментуючих знімків і пригрозив Мехті:

— Якщо ти, чого доброго, надумаєш раптом перекинутись на їхній бік — пощади не жди! Ми доберемо способу знайти тебе, де б ти не був!..

Уже виходячи від Шульца, Мехті повернувся знову й попросив, щоб йому, видали яку-небудь перепустку, — «інакше, мосьє, мене хапатиме кожен патруль!»

Шульц з болем в душі видав йому оранжовий прямокутник.

Перш ніж прийти в бригаду, Мехті довго петляв стежками, щоб збити з пантелику націстів, коли б вони здумали іти його слідом.

На час повернення Мехті Вася вже потроху одужував. Гарячка в нього минала, й одного разу, розплющивши ще затуманені очі, він побачив свого друга, який сидів, схилившись над ним.

— Мехті! — радісно прошепотів Вася, і вони обнялися так, наче не бачились довгі роки.

Мехті ні вдень ні вночі не відходив од Васі. Зовсім недавно Вася, наче сиділка, доглядав Мехті, а тепер Мехті няньчився з Васею. Коли Вася трохи зміцнів, Мехті почав супроводжувати друга в його коротких прогулянках. Не можна було без хвилювання дивитися, як бережно підтримував він Васю, коли той кульгаючи йшов до лужка, на сонечко, щоб погріти своє ослабле тіло.

Штаб бригади був зараз ще вище в горах; і, сидячи на камені, друзі дивилися вниз, у глибоку ущелину, звідки несло теплою вологою й пахощами молодої трави. Високі гори заслоняли їм світ. А як би їм хотілося побачити за похмурим громаддям квітучі далі рідної землі!..

— Зараз наші хлопці готуються до екзаменів. Мине ще два місяці, і — прощай, школо! Та яка там школа, я зараз був би вже на третьому курсі інституту! Якби не війна, звичайно…

І Вася згадав батька й матір, яких давно вже не було на світі. Пригадав і себе в роки війни, втечу з фашистської неволі, жорстокі сутички з гітлерівцями (скільки їх він уже знищив власними руками!), народжене в диму й полум'ї боїв перше палке кохання…

Відтоді як вони знову стрілися з Мехті, Вася жодного разу не вимовив ім'я Анжеліки. Це здивувало Мехті, та він мовчав, боячись роз'ятрити рану друга. І тільки питав себе: «Чому він не говорить про неї? Чому нічим не хоче поділитися зі мною? Може, я допоміг би йому в горі!»

Становище, в якому опинилася бригада, було дуже скрутне: німці контролювали всі дороги, що вели в Трієст, зв'язок з сусідніми партизанськими з'єднаннями ще не був налагоджений. Спроби місцевих селян пробратися до партизанів, щоб передати важливі відомості, в яких був зацікавлений штаб, зазнавали невдачі. Німці хапали їх і привселюдно розстрілювали.

В Трієсті й далі каламутив воду Карранті. Принагідно він брав участь у каральних операціях німців; Шульц рекомендував його німцям як свого нового агента, і це давало можливість Карранті розгорнути в місті широку діяльність: він підкуплював, залякував, укладав темні політичні угоди.

Останнім часом зовсім розперезалася фашистська газета «Іль-Пікколо». Вона щодня друкувала небилиці про перемоги гітлерівських армій на російському фронті про розгром німцями партизанських загонів і в тому числі цілої бригади з корпусу імені Гарібальді.

Треба було знищити друкарню фашистської газети.

Ферреро й Сергію Миколайовичу не хотілося знову посилати Мехті в Трієст, але довелося доручити це завдання йому — він краще за інших орієнтувався в центральній частині міста.

Минуло три тижні