Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко
З 1689 року нове козацтво під проводом своїх полковників і найвидатнішого з них Семена Палія почало одверту боротьбу з поляками і побрало навіть польські кріпості у Немирові та Білій Церкві. Маючи осередком свого козацького війська Фастів, Палій бився не тільки з поляками, а одночасно і з татарами, й турками, і, незважаючи на невелику кількість своїх козаків, він мав щастя у тій боротьбі: оборона ж поспільства од панів зробила його народним героєм. Об’єднавши під своєю владою майже всю Правобережну Україну, Палій пішов стежкою Богдана Хмельницького і просив царя Петра І прийняти Правобережну Україну під свою руку, та цар, щоб не мати сварки з королем, не згодився на те, а закликав Палія з козаками переходити на східний бік Дніпра. Зі свого боку Палій не схотів, як він казав, покинути людність на поталу панам, а церкви віддати унії і лишився у Фастові, обстоюючи й надалі православну віру та українську людність.
ПОХІД ШЕРЕМЕТЄВА НА ТАТАРНапровесні року 1695 цар Петро І Олексійович, забравши владу до своїх рук, проголосив похід на турків та татар. Сам він пішов з військом на турецький город Азов, а боярина Шереметєва з російським військом та Мазепу з українськими козаками послав на дніпровські турецькі городи.
Мазепа перевізся з козаками на західний берег Дніпра у Ми-шуриному Розі, Шереметєв же — у Переволочині; далі ж, простуючи степовими шляхами, російське й козацьке військо підступило 24 липня до Кизикерменя і зразу ж почало громити його з гармат та штурмувати. Запорожці тим часом поновили свої чайки і під проводом кошового отамана Максима Самійленка обложили з Дніпра весь острів Тавань з його кріпостю. Кизикермень, хоч турки й татари добре його обороняли, недовго стояв, і 31 липня після того, як росіяни й козаки вдерлися у місто і зчинили там різанину, віддався на волю побідників. Слідом за Кизикерменем Та-вань віддалася запорожцям; ті ж бусурмани, що були на кримському боці Дніпра, у кріпостях Аслам-Кермень та Мубер-Кермень, побачивши, яка доля спіткала перші дві кріпості, покинули свої городи разом з риштованням та, забравши деяке своє збіжжя, утекли у Крим.
Запорожцям у Тавані припала велика здобич і сила бранців, і все те вони повезли чайками на Січ. Шереметев та Мазепа не мали наказу йти далі на Крим і, передавши повойовані городи запорожцям, повернулися тим самим шляхом на Україну, лишивши, як і звичайно, запорожців самих оборонятись од татар.
Восени того ж року кошовим отаманом Війська Запорозького у сьомий раз був обраний Іван Гусак і зараз же повів запорожців походом на татарську Стрілицю й перевізну пристань, що проти Очакова, і, наробивши татарам чимало шкоди, до зими повернувся на Січ.
Помщаючись за зруйнування дніпрових городів, татари у січні 1696 року великою силою набігли на Гетьманщину, поруйнували всі села понад Ореллю й Дніпром і, перекинувшись за Ворсклу, почали добувати Нехворощу. Мазепа у цій пригоді виявив свою нездатність до керування військом і допустив до того, що татари спустошили всю південну Полтавщину. У цьому поході з татарами знову був Петрик. У своїй упертості він не хотів розуміти, що коли під час першого його походу до нього запорожці не пристали, то тепер, під час віййи запорожців з татарами, це було вже зовсім неможливо. У цьому поході він знайшов собі смерть — загинув од руки одного з козаків.
НОВІ МОРСЬКІ ПОХОДИ ЗАПОРОЖЦІВКористуючись зруйнуванням турецьких дніпровських кріпо-стей, кошовий отаман Іван Гусак у квітні 1696 року вирядив з Січі під проводом полковника Чалого 500 січовиків на море. Там запорожці вистежили сімнадцять турецьких галер та сандалів, що везли до Очакова всякий припас та крам, маючи на собі невелику турецьку залогу, і, напавши на той флот, побрали судна штурмом, і, забравши крам на свої чайки, самі судна потопили.
Велика здобич, привезена Чалим на Січ, заохотила запорожців до нового походу, і новообраний кошовий отаман Яків Мороз в червні місяці сам повів на море на 40 чайках 1740 козаків. У морі запорожці поділились на два виділи: Чалий з десятьма чайками повернув до Криму, кошовий же Мороз з останніми чайками пішов гуляти морем та вистежувати турецькі кораблі.
Чалий, приставши до берега недалеко Козлова, погромив кілька татарських сіл та, набравши здобичі й 62 бранці, поплив назад. Тільки під час повороту його спіткала недоля: біля Очакова на запорожців напало кілька турецьких галер та сандалів і почали громити їх з гармат. Щоб урятувати товариство, Чалий пристав до острова Березані, окопався там і два дні одбивався, на третю ж ніч нишком знову посадив козаків на чайки і поплив до Дніпра; та тільки втекти запорожцям не вдалося — біля Сагайдачних кучугу-рів турецькі галери знову догнали козаків і заступили їм шлях у Дніпр. Чалий змушений був потопити чайки і вийти на лівий берег, та там запорожцям склалося ще на гірше: в Ольховому лісі їм заступив шлях сам хан з ордою, ззаду ж догнали яничари з галер, і хоч як завзято запорожці оборонялись увесь день, та бусурмани щільно їх оточили великою силою і, чимало повбивавши, решту, здебільшого поранених, разом з ватажком взяли у бранці. Чалого вони зразу замучили, а товариство кількістю душ послали до Очакова у неволю.
Ой, ударивсь пан отаман об сиру землю:
«Земле, земле сирая, ти матуся рідная!
Прийняла ти війська много запорозького,
Прийми й мене, отамана молоденького!»
Так загинув Чалий, нагадавши своїм походом та смертю колишню невмирущу славу Війська Запорозького.
Трохи не спіткала така сама доля й кошового отамана Мороза. Початок походу був добрий: запорожці вистежили у морі кільканадцять турецьких кораблів, напали на них і три кораблі захопили до своїх рук, останні ж розігнали по морю. На захоплених кораблях Мороз знайшов п’ять листів візира до хана з усякими наказами й розпорядками і, розуміючи вагу тих листів, скоріше поплив до Дніпра, щоб послати з Січі ті листи через гетьмана до царя. Тільки у Дніпрових гирлах на козаків напали турки з галерами, певно, ті самі, що вловили там і Чалого, а зі східного берега цілими хмарами насідали татари. Мороз спробував було пробитись крізь
