Тарзан, годованець великих мавп - Едгар Райс Берроуз
— Так, я знаю.
Вона говорила майже пошепки.
— Чи ви усвідомлюєте, що купуєте мене, пане Канлере? — сказала вона врешті рівним, безбарвним голосом. — Купуєте за якісь нещасні долари? Звісно, ви це знаєте, Роберте Канлере, і саме надія на такий стан речей змусила вас видати татові гроші на цю необдуману експедицію, яка була б напрочуд вдалою, коли б не певна загадкова обставина. Але ви, пане Канлере, були б уражені дужче за інших! Ви й хвилини не сумнівалися, що пошуки будуть невдалі! Ви надто добрий бізнесмен для цього. І ви надто спритний бізнесмен, аби давати гроші на пошук скарбів або позичати їх без застави, — якщо не маєте на меті щось особливе.
Ви знали, що без застави честь Портерів надійніше потрапить вам до рук, аніж за наявності такої! Ви обрали такий спосіб змусити мене вийти за вас заміж, що й запідозрити не можна було, що ви мене змушуєте! Ви ані разу навіть не затнулися про борг! Від усякої іншої людини я сприйняла б це, як вияв великодушності й шляхетної вдачі. Але ви ще та цяця, пане Роберте Канлере! Я знаю вас краще, аніж ви собі думаєте.
Я, звичайно, вийду за вас заміж, якщо не буде іншого виходу, але бажаю, щоб перед тим ми раз і назавжди зрозуміли одне одного!
Доки вона говорила, Канлер на зміну то червонів, то бліднув, а коли вона закінчила, підвівся й з цинічною усмішкою на енергійному обличчі промовив:
— Ви дивуєте мене, Джейн. Я вважав, що у вас більше вміння володіти собою — більше гордості! Звичайно, ви маєте рацію! Я вас купую і знав, що ви це знаєте; але я думав, що ви матимете за краще робити вигляд, що це не так! Я вважав, що ваша самоповага та гонор Портерів не дозволять вам зізнатися самій собі у тому, що ви куплена жінка! Але вважайте, як хочете, люба дівчинко, — байдуже докинув він. — Ви будете моєю, і це все, що мене цікавить!
Не кажучи ані слова, дівчина повернулася й вийшла з кімнати.
Джейн не одружилася до від’їзду з батьком та Есмеральдою на вісконсінську ферму; і, коли вона вже з вагона потяга, який відходив, холодно попрощалася з Робертом Канлером, він гукнув до неї, що сподівається приєднатись до них тижнів через два.
На станції, куди вони прибули, їх зустріли Клейтон та пан Філандер. У величезному авто вони стрімко помчали дорогою, що прорізала густі північні ліси, до маленького обійстя, в якому дівчина не була з раннього дитинства.
Садиба, що стояла на невеличкому пагорбі, приблизно за сотню метрів від меншого будиночка, зазнала ґрунтовних змін за ті три тижні, що їх тут провели пан Філандер та Клейтон.
Останній виписав ціле військо теслів, мулярів, слюсарів та малярів з віддаленого міста, і те, що колись було напівзруйнованим сараєм, коли вони приїхали, перетворилося на затишний двоповерховий будиночок, обладнаний усіма сучасними вигодами, які можна було забезпечити за цей короткий час.
— Що ви наробили, Кдейтоне! — вигукнула Джейн Портер з важким серцем, коли вона приблизно підрахувала витрати,
— Тсс-с! — попередив Клейтон. — Не кажіть вашому батькові! Він нічого не помітить, якщо ви йому не скажете; а я просто не зміг знести думки, що він житиме в бруді та запустінні, які ми з паном Філандером застали тут! Це така дурничка, а мені так кортіло щось зробити. Джейн! Заради нього, будь ласка, ніколи не згадуйте про це!
— Але ви знаєте, що ми не можемо заплатити вам! — вигукнула дівчина. — Чому ви накладаєте на мене такий жахливий борг?
— Не треба, Джейн! — сумно сказав Клейтон. — Якби це було лише для вас. повірте, я не став би цього робити, тому що знав би з самого початку, що в такий спосіб упаду у ваших очах, але я просто не міг собі уявити, яр; можна старій людині жити в такій дірі, яку ми тут знайшли! Це дрібниця, а мені так хотілося щось зробити, Джейн! Невже ви не повірите, що я зробив це для нього, і не дасте мені такої крихітної втіхи?
— Я вам вірю, пане Клейтоне, тому що знаю, що ви достатньо щедрі та ґречні, щоб усе це зробити лише задля нього. О, Сесілю. мені хотілося б відплатити вам так, як ви на це заслуговуєте, як ви цього хочете!
— Чом ні. Джейн?
— Тому що я кохаю іншого!
— Канлера?
— Ні.
— Але ж ви виходите за нього заміж! Він сказав мені про це, коли я виїжджав з Балтімора!
Дівчина здригнулася.
— Я не люблю його! — сказала вона майже гордо.
— В такому разі це через гроші, Джейн?
Вона ствердно кивнула.
— Невже для цього я надаюся менш, ніж Канлер? У мене грошей більше ніж треба для будь-чого! — сказав він гірко.
— Я не кохаю вас, Сесілю, але я вас поважаю. Якщо я буду змушена принизити себе таким шлюбом, то волію, щоб моїм чоловіком була людина, яку я й без того зневажаю. Я повинна проклинати людину, якій би продалася без кохання, хоч би хто це був! З моєю повагою та дружбою, — завершила вона, — ви будете щасливіші, аніж зі мною і моєю зневагою!
Він не став вести далі розмову, але якщо будь-коли людина відчувала потяг до вбивства, то це був Вільям Сесіль Клей тон, лорд Грейсток, коли через тиждень до будинку під’їхав на своєму шестициліндровому авто Роберт Канлер.
Минув тиждень, напружений, нудний і обтяжливий для мешканців маленького вісконсінського будиночка.
Канлер вимагав, щоб Джейн повінчалася з ним негайно.
Врешті вона поступилася, змучена безперервною ненависною нав’язливістю.
Було умовлено, що вранці Канлер поїде до міста і привезе свідоцтво й священика.
Клейтон вирішив був поїхати, щойно довідався про прийняте рішення, але втомлений і безнадійний погляд дівчини спинив його. Він не міг залишити її!
Він намагався заспокоїтись, навіюючи собі, що все ще може трапитись!
