Одіссея капітана Блада - Рафаель Сабатіні

Після цього, лишивши Арабеллу на самоті зі своїми думками, лорд Джуліан подався на розшуки капітана Блада. Так він і не розгадав колишніх відносин між Арабеллою і цим дивним піратом. Коли б дівчина була хоч трохи прихильнішою до капітана Блада, лорд відчув би себе щасливішим.

Він знайшов капітана на юті. Капітан був змучений своєю боротьбою з дияволом, хоч його світлість і не підозрював про існування в ньому такого внутрішнього конфлікту. Блад нервово походжав по палубі. Лорд Джуліан із властивою йому фамільярністю взяв капітана під руку й пішов поряд із ним.

— У чому справа? — сердито запитав Блад, у якого був препоганий настрій.

— Я хотів би, сер, щоб ми стали друзями, — вкрадливо сказав лорд.

— Який прояв люб’язності з вашого боку!

Лорд Джуліан удав, що не помітив одвертої іронії.

— Дивно, що доля ось у такий спосіб звела нас. Адже я спеціально приїхав у Вест-Індію, щоб зустрітися з вами.

— Ви не перші, кому це вдається, — глузливо відповів Блад, — але інші переважно були іспанці, і їм не щастило так, як вам.

— Ви не зрозуміли мене, — заперечив лорд Джуліан і почав розповідати про себе та про свою високу місію.

Коли він замовк, капітан Блад, усе ще під впливом від щойно почутого, вивільнив свою руку і, випроставшись, сказав:

— Ви мій гість на борту цього корабля, а від колишніх днів у мене ще збереглися деякі залишки пристойної поведінки з гостями, хоч мене й можна вважати розбійником і піратом. Я не скажу своєї думки ні про вас, хоча ви й звернулися до мене з таким дорученням, ні про лорда Сандерленда, вашого родича, який має нахабство посилати вас із такою пропозицією. Немає нічого дивного в тому, що один із міністрів Якова Стюарта вважає за можливе підкупити людину хабарами і спокусити її на зраду тих, що їй довірились. — По цих словах капітан Блад махнув рукою до шкафуту, звідки долинала журлива пісня корсарів.

— От ви знову не зрозуміли мене, — спалахнув лорд Джуліан. — Хіба ж ми закликаємо до зради?! Ваших людей теж візьмуть на королівську службу.

— І ви сподіваєтесь, що вони полюватимуть разом зі мною на своїх товаришів з «берегового братства»? Клянусь, лорде Джуліан, що ви самі нічогісінько не розумієте! Невже в Англії не лишилося й крихти людської честі? Та не тільки в цьому річ. Як вам могло спасти на думку, що я здатний узяти офіцерський патент від короля Якова? Я навіть не хочу бруднити руки вашим патентом, хоча це й руки розбійника й пірата. Ви ж чули сьогодні, як міс Бішоп назвала мене розбійником і піратом — людиною, гідною презирства, покидьком суспільства. А хто мене зробив таким? Хто зробив мене цим розбійником і піратом?

— Коли б ви були бунтівником... — почав лорд.

— Ви маєте знати, що... — перервав його Блад, — що я ніколи не був бунтівником. Я зовсім не брав участі в повстанні. Навіть і не збирався. Якби це було так або коли б судді помилилися, то я міг би простити все. Але ж судді навіть і не збиралися маскувати свою підлу комедію. Мене засудили тільки за мою «власну провину» ні більше, ні менше. Той кровожерливий вампір Джефрейс — будь він сто разів проклятий! — ухвалив мені смертний вирок, а його вельмишановний господар Яків Стюарт потім змилосердився і перетворив мене на раба. І за що? За те, що я, далекий на той час від будь-яких переконань та політики, з почуття звичайного милосердя намагався полегшити муки іншого, перев’язував рани людині, яку потім судили за зраду. Оце і весь мій злочин. Ви можете знайти все це в документах і пересвідчитися самі, за що мене продали в рабство. За законом, встановленим Яковом Стюартом. Я сподіваюся, що ви тепер зрозумієте, які закони панують в Англії, а от чи бачили ви, ваша світлість, хоча б уві сні, що таке рабство?

Сказавши це, Блад раптом осадив свій запал і на якусь хвилину замовк, а помовчавши, втомлено і невесело засміявся: — Ну, досить! Скипів через якісь там дурниці. Годі, а то може здатися, ніби я намагаюся захищатись, тим часом як усі знають, що це не в моїй звичці. Вельми вдячний вам, лорде Джуліан, за ваші добрі наміри. Думаю, що ви зрозумієте мене. По вас бачу, що зрозумієте.

Лорд Джуліан стояв мов укопаний. Його глибоко вразили слова капітана Блада і та неприборкана пристрасть, з якою він говорив. Кількома чіткими стислими фразами він виклав і причини своєї ненависті, і мотиви на свій захист та виправдання. Глянувши на розумне, вольове обличчя капітана, яке від збудження аж палало у сяйві великого ліхтаря, Вейд знітився і, важко зітхнувши, мовив:

— Шкода! Побий мене грім, шкода! — І, під впливом раптового напливу добрих почуттів, він простягнув Бладові руку. — Сподіваюся, що між нами не може бути ніяких образ і ворожнечі.

— Ні, мілорд! Я ж... розбійник, злодій і пірат. — Блад гірко засміявся і, не помічаючи запропонованої руки, пішов геть.

Лорд Джуліан якусь мить постояв, дивлячись, як вздовж гакаборту посувається висока постать, потім якось пригнічено опустив руку і попрямував у каюту.

У дверях коридору його світлість замалим не наскочив на Арабеллу Бішоп, яка йшла попереду. Надто заклопотаний думками про капітана Блада, Вейд мовчки пішов за нею, не цікавлячись, куди вона ходила.

В каюті він стомлено впав у крісло і всупереч своїй звичайній стриманості вигукнув:

— Будь я проклятий, якщо коли-небудь зустрічав людину, яка б мені так сподобалась! І в той же час із ним нічого не можна вдіяти.

— Так, я чула все, — ледве чутним голосом зізналася бліда як смерть Арабелла. Вона навіть не поворухнулась.

Вейд здивовано глянув на неї і замовк, задумливо розглядаючи