Атлантида - Девід Гіббінс

— На борту залишилося лише дванадцять членів екіпажу, — вів далі Гові. — Мої люди працювали всю ніч. Якою є нинішня ситуація?

Йорк подивився на монітор і побачив, що координати корабля збіглися з орієнтиром, залишеним СГП у тому місці, де вони вчора спустили на воду ДСРВ. Шторм майже вщух, хоча море й досі хвилювало. Проміння вранішнього сонця відбивалося від базальтової поверхні острова. День заповідався просто чудовий.

— Якщо ми не дістанемо звістки від Джека впродовж шести годин, то я відішлю водолазів. Наразі можна дати людям можливість як слід відпочити. Підйом сьогодні буде опівдні.

— А як наші «янголя-охоронці»?

— Те саме: якщо не буде контакту, о дванадцятій нуль-нуль я почну переказувати в ефір повідомлення про надзвичайну ситуацію.

Під «янголятками-охоронцями» малися на думці військові кораблі, остання надія в надзвичайних ситуаціях. Турецький вартовий корабель та ціла флотилія швидкоплавних катерів уже пройшли Босфор і на максимальній швидкості рухалися назустріч «Сіквестові». Крім того, у Трабзоні вже чекала в повній бойовій готовності ескадрилья гелікоптерів «Сімок» із загоном спецпризначення турецької морської піхоти на борту. Мустафа Алькозен разом із групою високопосадовців, турецьких дипломатів, уже вилетів до столиці Грузії Тбілісі з метою забезпечення спільних дій двох країн у разі необхідності.

— Ну, гаразд, — з очевидним полегшенням зітхнув Гові. — Піду перевірю передню гарматну вежу, а потім сам трохи перепочину. Побачимось опівдні.

Йорк кивнув і повернувся до телескопа. Двадцять хвилин тому стерновий повідомив про величезну провалину в морському дні, не нанесену на жодну мапу, — западину завдовжки в десять кілометрів та завглибшки у п’ятсот метрів. Глибиномір дослідив відстань між дном западини і давньою береговою лінією, розташованою на глибині у сто п’ятдесят метрів. Вони вже опинилися там, де розсталися з Джеком, — за півтори морських милі на північний захід від острова. Приблизно на цьому місці Джек із Костасом учора вперше побачили підводне місто.

Йорк подивився на острів. Подвійну вершину та сідловину між піками, де колись обвалився кратер, було тепер видно дуже добре. Капітан застиг на місці, думаючи про дива, що можуть чекати внизу. Ці води могли ховати найбільшу загадку античного світу: місто, що виникло на багато тисячоліть раніше від усіх інших міст світу. Можливо, тут були величезні піраміди, грандіозні статуї, багатоповерхові будівлі; можливо, люди, які жили тут, утворювали суспільство більш розвинене, ніж навіть деякі сучасні. Довершувала картину затонула радянська атомна субмарина, громіздка і зловісна, одна з тих, до боротьби з якими Йорк готувався чи не половину свого свідомого життя.

З радіо долинуло:

— «Сіквесте», ви мене чуєте? Це «Сі-Венчер». Прийом.

Йорк схопив мікрофон і схвильовано заговорив:

— Маклеоде, це «Сіквест». Перекажи свої координати. Прийом.

— Через шторм ми досі не можемо вийти з Трабзона, — почувся нерівний спотворений голос капітана «Сі-Венчера» (хай там як, а їх розділяли сто миль електромагнітного сум’яття). — Але Мустафі вдалося зв’язатись із супутником. Він налаштований на теплову картинку й за мить почне передавати вам дані.

Йорк обернувся, аби краще бачити навігаційну панель управління, за якою сидів стерновий. У мерехтінні кольорів обрисувався скелястий ландшафт, який потім знову розсипався на мозаїку окремих точок.

— Ти дивишся на центральну частину острова, — ледь чутно пролунав голос Маклеода. — Вершина вулкана розташована в його східній частині. Ми встигли спіймати лише кілька картинок, а потім зв’язок із супутником зник.

Спочатку верхня частина зображення була нечіткою, але черговий пробіг сканера по центрі відкрив яскраву картинку. Поряд із нагромадженнями скам’янілої лави лежав край широкого майданчика; трохи ліворуч можна було побачити коло з розташованих на однаковій відстані один від одного каменів; праворуч пролягали видовбані у скелі сходи — ці характерні обриси неможливо було переплутати з чимось іншим.

— Є! — стерновий викинув у повітря стиснутий кулак. — Це вони!

Йорк також побачив дві червоні цятки, що відділилися від сходів і тепер рухалися на південь. Потім із серпанку пікселів у верхній частині екрана вийшла третя червона цятка.

— Дивно, — промовив Йорк. — Вони йдуть угору від берега, хоча Джек був переконаний, що до вершини вулкана їх виведе підземний хід. До того ж, щойно вийшовши на поверхню, вони мали встановити з нами радіозв’язок.

Те, що сталося потім, підтвердило його найгірші підозри. На екрані з’явилася четверта, а потім і п’ята червоні цятки, і всі п’ятеро розташувалися обабіч сходів.

— О Боже! — скрикнув стерновий. — Це ж не наші!

Зображення розсипалося, а тріскіт радіо став безперервним. Стерновий різко повернув голову до сигналу тривоги, що висвітлився на сусідньому екрані.

— Капітане, вам краще на це подивитися, — сказав він.

На екрані постійно оновлювалася кругова розгортка пошуково-навігаційного військового радара моделі «Рекел Декка ТМ1226».

— Від східного берега острова відділяється об’єкт. Я не можу сказати напевно, але мені здається, що ми бачимо військове судно розміром із береговий корабель, можливо, великий катер.

Цієї миті над головами обох чоловіків пролунав різкий звук, і їх із силою відкинуло назад. Йорк скочив на ноги та підбіг до правого борту. Він зробив це якраз учасно, щоб побачити, як у морі в п’ятистах метрах від «Сіквеста» виріс білий фонтан бризок. Тієї ж миті вони почули далекий гарматний постріл. Звук відбився від острова та покотився їм назустріч крізь прозоре ранкове повітря.

— Вимкнути всі системи, повторюю, вимкнути всі системи! — крикнув стерновий. — Радар, радіо, комп’ютери — нічого щоб не працювало!

Йорк заскочив на місток і швидко озирнувся. Крізь двері навігаційної рубки він побачив, що його монітор згас. Освітлення та ДВЧ-радіо також не працювали, як і приймач СГП. Йорк відразу потягнув за ручку механічного клаксона та зірвав кришку слухавки, що рознесла його голос по всіх відсіках корабля.

— Увага, увага! — заревів він, перекрикуючи сигнал тривоги. — Бойова тривога! На нас здійснено напад. Майоре Гові, якомога швидше прибути на місток. Усім іншим зібратися на внутрішній платформі та підготуватися до спуску на воду рятувального підводного апарата «Нептун-2». — Він опустив кришку та похмуро подивився на стернового. — Електромагнітна бомба.

Його співрозмовник із розумінням кивнув. За останні роки арсенал терористів було поповнено: тепер вони володіли снарядами, зарядженими магнітом, які в мить вибуху випускали мікрохвильовий імпульс потужністю в багато мільйонів ватт.

У порівнянні з вибухом найпотужнішого з таких снарядів розряд блискавки здавався блиманням звичайної електролампи. Такі вибухи спроможні були вивести з ладу все електронне обладнання, комп’ютери й засоби зв’язку в радіусі своєї дії.

— Майку, тобі час приєднатися до інших, —