Над Шпрее клубочаться хмари - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
— Пробачте, що я вас перерву, синьйор Рамоні, але ваші слова настільки мене вразили… Немов ви підслухали мої власні думки… Коли ти зайнятий сугубо практичними справами, мимохіть підпадаєш під їх владу, не помічаєш, як звужується горизонт. Безмежно радий, що випадок звів мене з вами, та ще тут, у Римі, де я почуваю себе таким самотнім.
Щоки Вітторіо ледь порожевіли.
— Я також радий зустріти однодумця. Бо і наді мною тяжать справи практичні. Лише ранок я віддаю роботі, так би мовити, для душі.
— Мені прикро, що я додав вам клопоту.
— О, пусте! В мене непогані зв’язки у Ватикані, і мій секретар швидко відшукає сліди, що ведуть до падре… Антоніо, здається?! Якщо патронеса вашої школи…
Гість застережливо підняв руку:
— Ні, ні, цим я вас не хочу обтяжувати. Розумієте… — Григорій витримав паузу, ніби вагаючись. — Так, я не буду від вас критися: втручання третьої особи було б для мене небажаним. По секрету вам признаюся: вона моя наречена, отже, це справа цілком інтимна.
— Ми, італійці, завжди з повагою ставимося до кохання. Але підняти келих за вашу прекрасну даму ви, сподіваюсь, дозволите?
— Який же закоханий відмовиться від цього?
— Тоді прошу! — Вітторіо підвівся і попрямував до дверей, пропускаючи гостя поперед себе.
У невеликій їдальні все було готово до вечері.
— Сідайте, синьйор ІІІульц, і прошу пробачити, під час конфіденціальних розмов я волію обходитися без обслуги. Це створює деякі незручності, зате певен — все сказане не піде далі стін цієї кімнати.
— Ви забули ще про одну перевагу: інтимність обстановки настроює на щиру розмову.
Розмова між господарем і гостем, справді, зав’язалась якщо не зовсім щира, то принаймні жвава. Хизуючись своєю красномовністю і обізнаністю, Вітторіо не помічав, як гість то реплікою, то вчасно кинутим зауваженням спрямував її в потрібне йому річище. Незабаром Григорій мав досить ясне уявлення про політичне життя країни і розстановку сил, що його обумовлюють. Перед очима Гончаренка поступово вимальовувалась багатопланова картина.
Капітуляція Італії і могутній розвиток руху Опору, очолений Комітетом національного визволення — перше широке єднання сил в боротьбі з гітлеризмом і власним фашизмом. До Комітету ввійшли три найвпливовіші в країні антифашистські партії: комуністи, соціалісти, християнські демократи, а також ліберали і партії «дії» та «праці». Заклик Тольятті до створення уряду національної єдності. Сформування такого уряду в квітні 1944 року. До його складу входять ті ж шість партій. Утворення слідом за цим Загальної італійської конфедерації праці, де також об’єднуються різні напрямки профспілкового руху: трудящі, очолювані комуністами, соціалістами і християнськими демократами.
Здавалося б, усі прогресивні сили зібрано в могутній союз, здатний подолати труднощі післявоєнного життя, побудувати його на засадах справжньої демократії. Та роки фашистської диктатури не минули безслідно. Хаос в економічному житті країни, розбрат у думках. Посилюється реакційний вплив Ватикану на праве крило християнських демократів. Діють монополії, яким загрожують нові реформи. Коріння фашизму не викорчувано, і починають проростати його нові паростки. Ще до остаточної воєнної поразки 1945 року секретар фашистської партії Паволіні приступає до створення широко розгалуженого підпілля. Таємні, напівлегальні і легальні, добре замасковані організації виникають повсюдно, їм легко підспудно діяти, бо єдності в діях уряду, по суті, вже нема. Прем’єр де Гаспері все більше підпадає під вплив Ватикану, що розгорнув шалену антикомуністичну діяльність, а після поїздки в США по кредити і сам включається в неї. Спритно маневруючи на догоду заокеанським друзям, навесні 1947 року він створює уряд цілком підпорядкований християнським демократам.
Так італійський народ було ошукано в найкращих його сподіваннях; добре зерно єдності, вкинуте в землю Італії, не проросло.
Одночасно почалася реорганізація фашистського підпілля, головні сили якого зосередились у партії «Мовіменто сочіале італьяно» («Італійський соціальний рух», — прим.), тобто в МСІ. Допіру Вітторіо похвалявся цим «мудрим» ходом, що дав можливість об’єднати розпорошені організації і легалізувати їх в єдиному центрі. Сховавшись за зручною вивіскою, роботу підпілля можна й далі поширювати і поглиблювати, створюючи повсюдно нові бойові групи, добре заховані арсенали зброї, компрометуючи і навіть усуваючи прогресивних діячів, сіючи в душах людей зневіру…
Фашизм. Отже, і тут він потай накопичує сили. Та де там потай, майже відверто. Виходить, страшний урок нічому не навчив людство. Міжпартійні чвари, мов шорами, закрили очі вчорашнім антифашистам, які, відкинувши дрібні і навіть великі незгоди, створювали у свій час незламний фронт Опору.
Григорій пригадав останній день війни, те почуття безмежної радості й невимовної полегкості, що його пройняло. Мабуть, таке ж почуття полегкості, підсвідоме прагнення забути про страхіття війни приспало в людях здоровий глузд. Так спокусливо було повірити в остаточну перемогу добра над злом. Що ж, розплачуйся за свою легковірність. Ось воно, зло, підступне й хиже, сидить навпроти тебе. Та тільки цього разу йому тебе не ошукати.
— Я вас утомив, синьйор Шульц?
— Що ви! Просто трохи паморочиться в голові від вашого чудового вина.
— То, може, наказати подати каву?
— Чашечку вип'ю з великою охотою. Ми, німці, починаємо і кінчаємо день кавою.
— Зараз скажу покоївці, а вас прошу до кабінету.
Багровий місяць уповні, схожий на велетенський помаранч, сходив над горизонтом, і Григорій замилувався красою вечірнього неба. З якою б охотою він поблукав зараз між руїн давнього Рима! Вдень він бачив їх лише здалеку, величні й трагічні на тлі ясно-блакитного неба. При місячному сяйві це враження, мабуть, посилюється, адже вночі все сприймаєш гостріше. Застиглою музикою назвав архітектуру хтось із філософів. Уривки якої ж симфонії велетнів долинули до нас через віки?
— Прошу, ось сигари і сигарети. Будь ласка, сюди! Ці фотелі дуже зручні, саме для кейфування.
